Справа 22ц- 1057 2008 р. Головуючий І інстанції -
Категорія : про обмін житла Федосенко В.В.
Доповідач- Кірсанова Л.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
" 07 " квітня 2008 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого - Карімової Л.В.
Судців - Кірсанової Л.І. Зазулинської Т.П.
при секретарі - Коршун І.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1- представника ОСОБА_2
на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 червня 2007 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Теплоенергомонтаж», ОСОБА_3, третя особа Житлове - експлуатаційне об»єднання «Теплоенергомонтаж» про визнання обміну житловою площею недійсним, -
ВСТАНОВИЛА
В листопаді 2006 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що в 1972 році її батьку ОСОБА_4 по ордеру була надана 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_1 на сім'ю з чотирьох осіб. Квартира була відомчою, так як надана Харківським монтажним управлінням ВАТ «Теплоенергомонтаж», де він працював старшим інженером. У 1986 року шлюб між її батьками розірвано. Після розірвання шлюбу її з матір»ю ОСОБА_1 в порядку обміну без їх згоди було переселено в квартиру АДРЕСА_2. Також на обмін не давав згоди і її брат, так як на той час проходив службу у Збройних силах. Просила поновити строк позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом, так як процесуальний строк пропущено з поважних причин. Також просила визнати недійсним обмін 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 та привести сторони в первісне становище. Виселити ОСОБА_3 та проживаючих з нею ОСОБА_6, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 в колишнє місце проживання в квартиру, де проживає вона. Позивачку ОСОБА_2 разом із членами її сім'ї вселити в квартиру АДРЕСА_1.
Представник ВАТ «Теплоенергомонтаж» позов не визнав. Пояснив, що обмін вказаних квартир здійснений на законних підставах. Згода на обмін усіх повнолітніх членів сім»ї була. На цей час все житло ВАТ „Теплоенергомонтаж» передано до державного житлового фонду. ЖЕУ ВАТ «Теплоенергомонтаж» ліквідовано.
Представник ОСОБА_3 позов не визнала. Пояснила, що позивачка та всі члени її сім'ї давали згоду на обмін житлових приміщень. З моменту обміну з 1986 року та до теперішнього часу ніхто з членів сім»ї ОСОБА_2 не ставив питання про визнання обміну недійсним. Квартира, в яку переселилася позивачка, прийшла до аварійного стану з-за недбалості її мешканців. Всі вказані квартири на цей час приватизовані мешканцями.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 червня 2007 року ОСОБА_2 в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2. Наголошує, що на обмін квартири ОСОБА_2 згоди не давала. Під час обміну її брат служив в Збройних силах і також згоди на обмін не давав.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
З матеріалів справи убачається, що батьку позивачки ОСОБА_4 в 1974 році була надана 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_1 житловою площею 39, 1 кв.м. на сім"ю з чотирьох осіб: батька ОСОБА_4, мати ОСОБА_1, дочку ОСОБА_2, сина ОСОБА_7. В 1986 році шлюб між батьками було розірвано ( а. с. 35) та в тому ж році члени його сім'ї здійснили обмін вказаної 3-х кімнатної квартири на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 житловою площею 28, 2 кв. м. та однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 житловою площею 12, 6 кв.м. , які належали сім"ї ОСОБА_3
В зв"язку з обміном ОСОБА_3 з сім'єю вселилися до 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1. Вказану квартиру вони приватизували 13.12.1993 року (а. с. 47).
ОСОБА_2 з матір'ю ОСОБА_1 вселилися до 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_2, яку також в 1999 році приватизували (а. с. 37).
ОСОБА_4 разом з сином ОСОБА_7 надана в порядку обміну квартира АДРЕСА_3.
ОСОБА_7 був внесений до обмінного ордеру, але в квартиру не вселився, так як знаходився на службі в армії з 28.06.1986 року до 10.06.1988 року ( а. с. 35).
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_7 також помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 32, 31).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що обмін спірної 3- кімнатної квартири проведено в 1986 році на 2-х та 1-но кімнатні квартири на законних підставах зі згоди усіх повнолітніх членів сім»ї у тому числі і ОСОБА_7, який проходив службу в армії.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він в повній мірі відповідає вказаним обставинам справи, наявним у справі доказам та вимогам закону.
Відповідно до ст. 79 ЖК України наймач житлового приміщення вправі за письмовою згодою членів сім'ї, що проживають разом з ним, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного жилого приміщення.
Позивач та її представник не надали суду першої інстанції доказів, що обмін вказаних квартир був здійснений за відсутності їх згоди та згоди брата ОСОБА_7, що відповідно до ст. 60 ЦПК України є їх прямим обов'язком.
Між тим, матеріали справи містять протилежні докази, а саме, що ОСОБА_7 був згоден з вказаним обміном житловими приміщеннями.
Так, з рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29.07.1992 р. (а. с 22-25) убачається, що останньому було відмовлено в позові до ОСОБА_8 (другої дружини його батька) про поновлення порушеного права користування житловим приміщенням та вселенні. Вказаним рішенням встановлена фактична згода ОСОБА_4 на обмін, так як останній був вказаний в обмінному ордері на квартиру АДРЕСА_3, як її наймач разом з батьком ОСОБА_4. Також цим рішенням встановлено, що ОСОБА_7, перебуваючи в рядах Збройних Сил, надав згоду батькові на прописку його новій дружині ОСОБА_8. Після повернення з армії до квартири він не вселився не з причин створення перешкод з боку останньої, а у зв"язку з власним бажанням проживати з матір'ю у іншій квартирі.
Вказане рішення є чинним і на цей час (а. с. 26, 27).
Посилання позивачки та її представника, що вони також не давали згоду на вказаний обмін є безпідставним, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що вони ще в 1999 році приватизували квартиру, яку отримали в порядку обміну і протягом 20 років не висловлювали свою незгоду з неправомірним , на їх погляд, обміном та до суду протягом цього часу з вказаним позовом не зверталися.
З пояснень представника ОСОБА_3 вбачається, що вони не мали можливості надати суду копії заяв про вказаний обмін житлового приміщення, так як термін зберігання цих документів становить 10 років після надання житлової площі.
Зазначений термін зберігання передбачений п. 766 ч. 1 Переліку типових документів що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 р№ 41.
В зв"язку з наведеним суд першої інстанції, керуючись ст. 87 ЖК України, обґрунтовано визнав, що обмін вказаними житловими приміщеннями проведено без порушення вимог законодавства зі згоди всіх членів сім'ї позивачки.
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.
За таких обставин рішення районного суду є обґрунтованим, відповідаючим вимогам матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 червня 2007 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.