ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2017р.                                                              Справа № 914/1881/17

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Київ в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», м.Львів

до відповідача: Державного підприємства «Бродівське лісове господарство», м.Броди, Львівська область

про стягнення штрафу у розмірі 51 587, 10 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2

Від відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4

Суть спору:

          Позовну заяву подано публічним акціонерним товариством «Українська залізниця», м. Київ в особі регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», м. Львів до державного підприємства «Бродівське лісове господарство», м. Броди, Львівська область про стягнення штрафу у розмірі 51 587, 10 грн.

          Ухвалою господарського суду від 15.09.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 17.10.2017р.

          Для об’єктивного та всестороннього вирішення спору, 17.10.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

          В судовому засіданні 31.10.2017р. та 15.11.2017р. оголошувалась перерва, про що представники сторін ознайомлені під розписку.

          Ухвалою суду від 15.11.2017р. продовжено строк вирішення спору.

          В судове засідання 30.11.2017р. представники позивача з’явились. Позовні вимоги підтримали з підстав, наведених в позовній заяві, позов просять задоволити. В обґрунтування позовних вимог посилаються на вчинення державним підприємством «Бродівське лісове господарство», як вантажовідправником дій, спрямованих на незаконне переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю товару шляхом подання документів, що містять неправдиві відомості відносно найменування, а саме щодо породи, об’єму деревини. Враховуючи наведене, на підставі ст. 16 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення просять стягнути з відповідача штраф у розмірі 51 587, 10 грн.

          Представники відповідача в судове засідання з’явились, заявили усне клопотання про відкладення розгляду справи. Проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема посилаються на відсутність в діях державного підприємства «Бродівське лісове господарство» правопорушення, вказаного позивачем. Крім того, зазначили про сплив шестимісячного строку позовної давності, котрий застосовується для пред’явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення.

          Щодо заявленого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

          Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

          Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

          Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

          З огляду на вищенаведене та враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи є достатніми для прийняття повного та обґрунтованого рішення, враховуючи імперативно встановлений ст. 69 ГПК України двомісячний строк вирішення спору та той факт, що ухвалою суду від 15.11.2017р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів, суд вважає, що господарським судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів в підтвердження чи спростування своїх вимог та заперечень, відтак усно заявлене клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом до уваги не приймається.

          Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників, оцінивши подані докази в їх сукупності, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

          20.01.2016р. між ПАТ «Українська залізниця» в ос. в.о. начальника структурного підрозділу «Рівненська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та державним підприємством «Бродівське лісове господарство» укладено договір №Л-ДН-З-1634/ДНМ-3п про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом України послуги.

          19.05.2016р. державним підприємством «Бродівське лісове господарство» відправлено зі станції Броди до станції Захонь вагони №32261406 та №32261372 з вантажем «Деревина паливна», код 440110, відправки №549915 та №549923.

          Прибувши на станцію Батьово, зазначені вагони було затримано в зоні митного контролю «Експорт» для здійснення митних процедур, у зв’язку з чим, посадовим особам митного посту «Залізничний» були подані товаросупровідні документи на вантаж.

          Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, від 09.03.2017р. у справі №308/13024/16-г, що набрала законної сили, встановлено вчинення посадовою особою державного підприємства «Бродівське лісове господарство» (відповідач, експортер), дій спрямованих на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, шляхом подання органу доходів і зборів, як підставу для митного оформлення в режимі «експорт» партії лісоматеріалів документів що містять неправдиві відомості, щодо об'єму, ваги, геометричних розмірів та вартості даного товару. Провадження по даній адміністративній справі (справі про порушення митних правил) закрито у зв’язку зі спливом строків позовної давності, а вилучений відповідно до протоколу про порушення митних правил №2252/30501/16 від 29.11.2016р. товар – лісоматеріали круглі (сосна) та вилучені документи повернуто власнику.

          Посилаючись на дану постанову, а також п.1 §3 ст. 16 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення – УМВС (СОГЛАШЕНИЕ о международном железнодорожном грузовом сообщении), позивач звернувся до Господарського суду з позовом про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 51 587, 10 грн., зокрема зазначивши, що згідно норм СМГС, відправник виплачує перевізнику неустойку, якщо після укладення договору перевізник виявить неправильність, неточність чи неповноту вказаних відправником в накладній відомостей і при цьому встановить, що в складі вантажу були прийняті предмети, не дозволені до переміщення через державний кордон.

          В судових засіданнях представником позивача зазначено, що згідно ст. 196 Митного кодексу України, не можуть бути пропущені через митний кордон України товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено законом, а також товари, що переміщуються через митний кордон України з порушенням вимог цього Кодексу та інших законів України. В підтвердження своїх вимог позивач посилається на встановлення в Постанові Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, від 09.03.2017р. у справі №308/13024/16-г факту незаконного переміщення відповідачем через митний кордон України вантажу, забороненого до перевезення на території України.

          Відповідно до п. 4 Статуту залізниць України, перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

          Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється, зокрема, відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі СМГС), яка є чинною для України відповідно до Закону України «Про правонаступництво в Україні» та «Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів».

          Статтею 7 СМГС передбачено, що одночасно із пред`явленням вантажу до перевезення відправник для кожної відправки повинен надати станції відправлення правильно заповнену та підписану накладну.

          Відповідно до ст. 6 Статуту, Правил перевезення вантажів, накладна це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил оформлення перевізних документів і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

          Правилами складання актів, а також Статутом залізниць України передбачено, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційні акти складаються, зокрема, для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах (п.п. 2, 3, 10).

          Як зазначено представником позивача в судовому засіданні, в даному випадку виявлення порушень вантажовідправника, здійснювалось не залізницею, а митницею ДФС. Залізниця не вчиняла дій на виявлення чи фіксування даних порушень, акт загальної форми та комерційний акт не складались.

          Відповідно до §1 ст. 16 СМГС, відправник несе відповідальність за правильність відомостей і заяв, зазначених ним у накладній. Він несе відповідальність за всі наслідки неправильного, неточного або неповного зазначення цих відомостей і заяв, а також від того, що вони внесені в невідповідну графу накладної. Відповідно до п.1 §3 ст.16 СМГС відправник сплачує перевізнику неустойку, якщо після укладення договору перевезення виявиться неправильність, неточність, неповнота вказаних відправником в накладній відомостей та заявок в результаті чого: "в составе груза были приняты предметы, не допускаемые к перемещению через государственную границу хотя бы в одном из государств, по территории которого должна осуществляться перевозка" (мовою оригіналу).

          Згідно ст. 2-1 Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів» визначено, що тимчасово строком на 10 років, забороняється вивезення за межі митної території України в митному режимі експорту лісоматеріалів необроблених (код 4403 УКТЗЕД): деревних порід, крім сосни, - з 1 листопада 2015 року; деревних порід сосни - з 1 січня 2017 року.

          Вантаж, який перевозився 19.05.2016р. згідно накладних №549915 та №549923, як підстави для переміщення відповідачем через митний кордон України товару, складала деревина паливна, а саме сосна, що також засвідчено у протоколі про порушення митних правил №2252/30501/16 від 29.11.2016р. Дана обставина позивачем не заперечувалась.

          Зазначене вище підтверджується також Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, від 09.03.2017р. у справі №308/13024/16-г, що в силу ст. 35 ГПК України є преюдиціальною для розгляду справи №914/1881/17.

          Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

          Згідно п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

          Таким чином, встановлені судом по справі №308/13024/16-г обставини не потребують доказування.

          Вказані положення спростовують доводи позивача про вчинення відповідачем правопорушення, передбаченого п. 1 §3 ст. 16 СМГС, на підставі чого залізницею заявлено вимогу про стягнення з державного підприємства «Бродівське лісове господарство» штрафу, оскільки зазначена порода деревини, на той час, була дозволеною до вивезення за межі митної території України в митному режимі експорту.

          У відповідності до ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами в господарському судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Суд акцентує увагу на тому факту, що в даній нормі-дефініції вирізняється два аспекти. Так, по-перше, доказами є будь-які відомості про певні факти. А по-друге, це - відомості про певні обставини, які поділяються на дві групи: 1) обставини, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення; 2) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

          Виходячи з того, що виконання завдань господарського судочинства залежить від встановлення судом у справі об'єктивної істини, а також правильного застосування норм матеріального та процесуального права, законодавець покладає на суд обов'язок дослідження усіх фактів, які мають значення для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків сторін.

          В той же час, суд зазначає про обов'язкову належність доказів, яка визначається наявністю зв'язку між змістом фактичних даних, відомостей про факти і самими фактами, які підлягають встановленню і мають значення для правильного вирішення спору.

          Ось чому, беручи до уваги предмет спору – стягнення позивачем штрафу за незаконне переміщення відповідачем через митний кордон України вантажу, забороненого до перевезення на території України, тягне за собою необхідність виявлення судом безпосередньо факту перевезення забороненого вантажу або навпаки відсутності такого факту.

          Відтак, згідно вимог ст. 16 СМГС, на яку посилається у позовній заяві позивач, як на підставу для стягнення з відповідача штрафу, обов'язковою передумовою задоволення таких позовних вимог є встановлення в діях відповідача порушення, складовими частинами якого є причинний зв'язок між діями відповідача щодо неправильності, неточності чи неповноти вказаних відправником в накладній відомостей та заявок, а також наслідками у вигляді переміщення через державний кордон предметів, що не допускаються до переміщення. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку зі сплати неустойки.

          Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судових засіданнях, внесення відповідачем неправдивих відомостей у накладну щодо об’єму, ваги, геометричних розмірів та вартості даного товару, не спричинило вказаних у п. 1 §3 ст. 16 СМГС наслідків, оскільки, як зазначалось вище, зазначена порода деревини – сосна, на той час, була дозволеною до вивезення за межі митної території України в митному режимі експорту.

          Твердження позивача про встановлення у Постанові Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, від 09.03.2017р. у справі №308/13024/16-г факту незаконного переміщення відповідачем через митний кордон України вантажу, забороненого до перевезення на території України є помилковим та не приймається судом до уваги, оскільки у зазначеній Постанові судом не вказано про заборонену породу деревини.

          Виходячи з даної обставини, маючи за мету встановлення об'єктивної істини у справі, та прийняття обґрунтованого, законного рішення щодо стягнення штрафу, суд повинен виявити факт незаконного переміщення відповідачем через митний кордон України вантажу, забороненого до перевезення на території України. Однак, посилання позивача спростовуються матеріалами справи.

          В силу п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

          Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, а судом не встановлено факту переміщення відповідачем через митний кордон України товару (частини товару), заборонених до перевезення, відтак правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

          Щодо заявленого відповідачем клопотання про сплив строку позовної давності, суд зазначає наступне.

          Згідно п. 2.2 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», за змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

          Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

          З огляду на вказане вище, суд зазначає, що у зв'язку із безпідставністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог, відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

          Відповідно до статей 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

          Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

          З урахуванням наведеного, наявність передбачених законом підстав для задоволення позову не була доведена суду у встановленому порядку належними та допустимими доказами, відтак, суд дійшов висновку в позові відмовити.

          Судові витрати слід залишити за позивачем, згідно ст. 49 ГПК України.

          Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 35, 49, 82, 84 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

          В позові відмовити повністю.

          Рішення складено 05.12.2017р.

          Суддя                      Мороз Н.В.