Справа №2а-2604/09

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2009 року  

Малиновський районний суд м. Одеси у складі

 головуючого судді – Демченко О.М.

 при секретарі – Гресько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання відмови безпідставної та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся у Малиновський районний суд м. Одеси із зазначеною позовною заявою, в якій просить визнати відмову виплатити соціальну допомогу безпідставною та зобов'язати УПФ України в Малиновському районі м. Одеси нарахувати та виплатити йому щомісячну державну соціальну допомогу як «Дитині війни».

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є «Дитиною війни» і має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема, відповідно до ст. 6 вказаного Закону має право на одержання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Позивач також зазначив, що бездіяльністю відповідача грубо порушені його законні права, він позбавлений права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.

 У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

 Представник відповідача у судове засідання не з'явився, сповіщався, надав суду заяву, в якій просив слухати справу у його відсутність, позовні вимоги не визнав на попередньому судовому засіданні надав суду заперечення проти позову, в яких вказав що він діяв в межах наданих йому повноважень. Зокрема, зазначив, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено що фінансування витрат по даному закону проводиться з державного бюджету України, який не передбачав таких витрат. Виходячи із зазначеного відповідач вважає, що він діяв в межах своїх повноважень та не порушив вимоги чинного законодавства України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативну базу, що регулює галузь спірних правовідносин, суд задовольняє позов частково з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 народилася 29 березня 1935 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

У зв'язку з цим, позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені даним Законом.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни (крім  тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання  чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Тобто позивач має право на щомісячну надбавку до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного  права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин  нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймаються до уваги, відповідно до Рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Кечко проти України».

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Пунктом 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено на  2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року №3367-ІУ пункт 17 ст. 77  вказаного Закону виключено, а статтю 110 викладено в новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, протягом 2006 року Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплат пільг дітям війни, які передбачені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визначений не був. Таким чином, фінансування виплат підвищення пенсії дітям війни з Державного бюджету у 2006 році не проводилось.

Вказані вище положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не визнавалися неконституційними, отже для проведення спірних виплат у 2006 році у зв'язку з нездійсненням вказаною постановою поетапного провадження ст. 6 Закону України №2195-ІУ були відсутні правові підстави, тобто протягом 2006 року дію вказаної статті не було поновлено.

У зв'язку з цим суд вважає за необхідне у задоволені вимог щодо перерахунку та виплати не виплаченого підвищення пенсії за 2006 рік – відмовити.

Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»  зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік». Відповідно до ст. 111 вказаного Закону встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50% від розмірі надбавки, встановленою для учасників війни.

За ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 10% прожиткового мінімум для осіб, які втратили працездатність. Таким чином лише інвалідам у 2007 році здійснювалася виплата 5% від розміру мінімальної пенсії за віком замість належних 30%, іншим категоріям осіб – така виплата не здійснювалась.

За Рішенням Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України положень Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України такі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»: пункт 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальних захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону; статті 111, за якою підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50% від розмірі надбавки, встановленою для учасників війни. ЗА п. 5 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України це рішення у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнанні неконституційними.

Відповідно до п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції, за якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Втім, зазначене положення Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційним.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України,  закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

У зв'язку із зазначеним, застосовуючи зазначені рішення Конституційного Суду України, суд першої інстанції є обмеженим часовими межами встановленими ст. 152 Конституції України. З огляду на це, судом встановлюється початковим моментом відновлення порушених прав позивача день ухвалення відповідних рішень Конституційним Судом України у відповідні роки, а кінцевими моментами – останній день відповідного року.

Що стосується посилання відповідача на пропущення позивачем строку на звернення до суду суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 110 КАС України, позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

В частині 3 ст. 99 КАС України зазначено, що строки для звернення до адміністративного суду можуть встановлюватися іншими законами.

Припис ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що суми пенсії виплачуються за минулий час не більше як за три роки.

Оскільки такі строки встановлені вищезазначеними законами, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для відмови позивачу у поновлені строку на звернення  до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.  

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник УПФ України в Малиновському районі м. Одеси, заперечуючи проти позову, не надав належних доказів та не довів суду правомірність невиплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за 2007-2008 роки.

Виходячи з вищевикладеного, беручи до уваги наведене та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині вимог позивача, що стосуються зобов'язання УПФ України в Малиновському районі м. Одеси нарахувати та виплати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Незважаючи на часткове задоволення позовних вимог суд вважає, що прямої та безпосередньої вини УПФ України в Малиновському районі м. Одеси у невиплаті у повному обсязі державної соціальної допомоги позивачу, як дитині війни, немає, а тому у задоволені позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача слід відмовити.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, Рішення Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України положень Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 09 липня 2007 року №6-рп/2007,  Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, ст.ст. 11, 69-71, 94, 100, 160-167, 254, 256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 невиплачену державну соціальну допомогу у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року за період з 09 липня 2007 року до 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року до 31 грудня 2008 року включно.

В задоволенні інших вимог – відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення невиплаченої соціальної допомоги у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк після проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

СУДДЯ: