Справа № 2-6305 2009 рік
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇН И
21 жовтня 2009 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі судді Дмитренко А.М. при секретарі судового засідання Ісаєвій Д.А. розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 2 справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства «Росава» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про звільнення, стягнення коштів та моральної шкоди мотивуючи тим, що з квітня 1995 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем і працює складальником автопокришок, 16.06.2009 року він звернувся до адміністрації ЗАТ «Росава» з проханням звільнити його за власним бажанням в порядку ст.38 ч.3 КЗпП України, оскільки відповідачем несвоєчасно виплачувалася заробітна плата, в задоволенні його заяви було відмовлено, позивач просив суд зобов’язати відповідача звільнити його з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату в сумі 1034 грн., вихідну допомогу в розмірі 6204,15 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2068 грн. та моральну шкоду в розмірі 500 грн.
З аналогічним позовом до суду звернулася позивач ОСОБА_4 і просила суд зобов’язати адміністрацію ЗАТ «Росава» звільнити її з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату в сумі 1150 грн., вихідну допомогу в розмірі 6903,15 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1150 грн. та моральну шкоду в розмірі 500 грн.
Відповідно до ухвали суду від 29.07.2009 року вказані позови були об’єднані в одне провадження.
В судовому засіданні позивачі, їх представники неодноразово уточнювали позовні вимоги, в судовому засіданні 21.10.2009 року суду було надно письмову заяву про уточнення позовних вимог, де позивачі просили суд змінити формулювання причини звільнення їх з роботи з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП за прогул без поважної причини на п.3 ч.1 ст.38 КЗпП-за власним бажанням, а також змінити дату звільнення з роботи –на 15.06.2009 року; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 16240,76 грн., вихідну допомогу в розмірі 8248,28 грн., середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в сумі 16240,76 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5115,20 грн., 500 грн. моральної шкоди; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 15618,46 грн., вихідну допомогу в розмірі 7932,21 грн., середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в сумі 15618,46грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4919,20 грн., 500 грн. моральної шкоди.
Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що позивачів було звільнено з роботи на підставі п.4 ст.40 КЗпП за прогул без поважної причини 16.06.2009 року, так, 16.06.2009 року їм за вказівкою начальника складального цеху оформили записку для виходу через прохідну підприємства до адміністративної будівлі, оскільки вони хотіли подати заяви на звільнення за власним бажанням генеральному директору ЗАТ «Росава», хоча такий дозвіл було їм оформлено на годину, в цех вони більше не поверталися, причини своєї відсутності не пояснили, а тому їх правомірно було звільнено за прогул відповідно до діючого законодавства, розрахунок з позивачами було проведено повністю, трудові книжки їм було вручено тоді, коли вони самі прийшли за їх одержанням, хоча їм надсилався 01.07.2009 року лист-повідомлення, в якому пропонувалося з’явитися на підприємство для одержання трудових книжок, оскільки жодних неправомірних дій з боку відповідача не було вчинено, то відсутні підстави для задоволення позову.
Заслухавши пояснення позивачів, їх представників, представника відповідача, покази свідків, оглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Так, по справі встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем з 20.04.1995 року і працював складальником автопокришок в складальному цеху № 1, позивач ОСОБА_4 перебувала в трудових відносинах з відповідачем з 02.12.1996 року і працювала також складальником покришок в складальному цеху № 1, з 16.06.2009 року позивачів було звільнено з роботи по ст.40 п.4 КЗпП України за прогул без поважної причини, що стверджується виписками з трудових книжок позивачів /а.с.69-72 т.1/, копіями наказів № 1526-к та № 1527-к від 01.07.2009 року /а.с.23, 56 т.1/.
З матеріалів справи вбачається, що 16.06.2009 року позивачі надали письмові заяви на ім’я генерального директора ЗАТ «Росава», в яких просили звільнити їх з роботи з 16.06.2009 року згідно ст.38 КЗпП в зв’язку з тим, що на підприємстві порушується законодавство про працю, умови колективного договору –заробітна плата та аванс виплачуються з затримкою протягом останніх шести місяців, ці заяви офіційно зареєстровані 16.06.2009 року, що слідує з копій цих заяв /а.с.8, 41, 179-180 т.1/.
В судовому засіданні також було встановлено, що 16.06.2009 року позивачам за вказівкою начальника складального цеху було оформлено записку для виходу через прохідну підприємства до адміністративної будівлі, оскільки вони хотіли подати заяви на звільнення за власним бажанням генеральному директору ЗАТ «Росава», в цей день до кінця зміни /до 15-00 год. / позивачі в цех не поверталися, що стало причиною їх звільнення з роботи на підставі ст.40 п.4 КЗпП України за прогул без поважної причини.
Ці обставини не заперечуються позивачами та представником відповідача.
В обгрунтування своїх вимог позивачі посилаються на те, що вони не скоювали прогулу, оскільки звільнюючу записку їм було оформлено до 15-00 год, тобто, до кінця зміни, до того ж, вони подали заяви на звільнення за власним бажанням саме з 16.06.2009 року, своє звільнення з цих підстав вважають незаконним, але не просять суд поновити їх на роботі, а тільки змінити формулювання причини звільнення відповідно до того, як було вказано в їхніх заявах на звільнення.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до п.4 ст.40 КзпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу /в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня/ без поважних причин.
Отже, звільнення за цією підставою допускається лише в тому разі, якщо працівник скоїв прогул чи був відсутнім на роботі понад три години підряд чи впродовж робочого дня без поважних причин.
Адміністрація ЗАТ «Росава», звільняючи позивачів за вказаною підставою, вважає прогулом 16.06.2009 року, не приймаючи до уваги той факт, що позивачі в цей день подали заяви про звільнення їх за ст.38 КЗпП України в зв’язку з тим, що на підприємстві порушується законодавство про працю та умови колективного договору щодо своєчасної виплати заробітної плати.
Так, за ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Отже, при наявності вказаних порушень власник зобов’язаний звільнити працівника за власним бажанням у строк, що визначив сам працівник, при цьому працівник не зобов’язаний попереджувати власника письмово про своє звільнення за два тижні.
Як вбачається з копій заяв позивачів на звільнення /а.с.179-180 т.1/, генеральним директором ЗАТ «Росава» було спочатку прийнято рішення про їх звільнення за власним бажанням з 30.06.2009 року, тобто, через два тижні, що слідує з його резолюції на заявах, і що суд вважає необгрунтованим, оскільки позивачі конкретно вказували як причини, так і дату свого звільнення з роботи.
Крім того, суд вважає, що позивачі мали право на звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України в зв’язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.
Позивачі пояснювали в суді, що підставою для цього було порушення строків виплати заробітної плати на підприємстві.
Згідно зі ст.115 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором , але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Так, п.2.5 розділу 2 «Праця і заробітна плата» колективного договору ЗАТ «Росава» на 2008-2009 роки встановлені наступні строки виплати заробітної плати: першу частину у розмірі 180 грн. з 29 числа поточного місяця до 6 числа наступного місяця, другу частину-з 15 числа до 22 числа наступного місяця, що підтверджується випискою з колективного договору /а.с.1-7 т.2/.
А з наданих суду довідок про нарахування та виплату заробітної плати позивачам за період з січня по червень 2009 року /а.с.246-247 т.1/ вбачається, що починаючи з січня місяця відповідачем порушувалися строки виплати заробітної плати, встановлені колективним договором, а на дату написання позивачами заяв про звільнення /на 16.06.2009 року/ їм не була виплачена заробітна плата за квітень /2-га частина/, яку вони повинні були отримати до 22 травня за умовами колективного договору; не виплачена заробітна плата за травень / 1-ша частина/, яку вони повинні були одержати до 6 червня.
Отже, відповідачем дійсно не виконувалося законодавство про працю, умови колективного договору щодо строків виплати заробітної плати, що надавало позивачам право розірвати трудовий договір з відповідачем у визначений ними строк за ч.3 ст.38 КЗпП України.
Посилання представника відповідача на те, що заборгованість по зарплаті була незначною і це пов’язано з економічною кризою, не можуть прийматися судом до уваги, оскільки ці причини не надають відповідачу права відмовити позивачам у розірванні трудового договору з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України.
Отже, позивачі мали право на розірвання трудового договору у визначений ними строк за власним бажанням, до того ж, їм було оформлено відповідну записку, передбачену на підприємстві, якою підтверджується відсутність на роботі з поважних причин.
Представник відповідача посилався на те, що вказану записку позивачам було оформлено тільки на одну годину для того, щоб вони могли вийти за межі виробничої зони до адміністративної будівлі і передати заяви на звільнення, після цього вони повинні були повернутися на свої робочі місця, чого вони не зробили, тобто, скоїли прогул.
Для підтвердження цих тверджень представником відповідача було заявлено клопотання про допит 2-х свідків: ОСОБА_5-заст.начальника складального цеху № 1 з виробництва та ОСОБА_6- ст.табельника цього цеху, які в суді підтвердили, що звільнюючу записку позивачам було оформлено тільки на одну годину.
Але покази цих свідків судом оцінюються критично, оскільки свідки перебувають у трудових відносинах з відповідачем, заст .начальника цеху за займаною посадою належить до категорії керівних працівників, судом враховується той факт, що 16.06.2009 року ні ст.табельник, ні заст.начальника цеху не звернулися з жодними доповідними про відсутність позивачів на роботі, хоча знали про те, як слідує з їх показів, що позивачам оформлено звільнюючу записку тільки на одну годину.
А саме заст.начальника цеху з виробництва і несе відповідальність за недотримання правил внутрішнього трудового розпорядку підлеглими працівниками, що слідує з його посадової інструкції /а.с.207-211 т.1 /.
Таким чином, суд вважає, що наданими представником відповідача доказами не спростовуються пояснення позивачів з приводу того, що звільнюючу записку їм було оформлено до кінця зміни, а тому вони і не повернулися на робочі місця після передачі заяв на звільнення.
Пояснення позивачів стосовно наведеного підтверджуються показами свідків: ОСОБА_7, який працював начальником зміни складального цеху, та ОСОБА_8-складальника автопокришок, яка працювала разом з позивачами.
Судом приймаються до уваги ті обставини, що саму записку, яку було оформлено на ім’я позивачів, суду не надано, хоча проойшло не так багато часу з 16.06.2009 року до моменту розгляду судом даної справи, крім того, позивачі не просто не вийшли на роботу 16.06.2009 року, вони звернулися з відповідними заявами про звільнення, які адміністрація ЗАТ «Росава» повинна була прийняти до уваги при вирішенні питання про звільнення позивачів при наявності порушень умов колективного договору та законодавства про працю, на які вказано вище.
Отже, підстав для звільнення позивачів за прогул без поважних причин 16.06.2009 року суд не вбачає, а навпаки, приходить до висновку, що позивачі мали право на звільнення з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України.
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю /пункт/ закону.
А тому суд вважає за можливе змінити формулювання причини звільнення позивачів з роботи на ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.
При цьому суд вважає обгрунтованими і вимоги позивачів про зміну дати звільнення їх з роботи- з 16.06.2009 року на 15.06.2009 року, оскільки фактично 15-го червня був для них останній робочий день, а 16.06.2009 року вони не працювали і заробітна плата за цей день їм не нараховувалася.
Позивачі просили суд стягнути з відповідача на їх користь вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку.
За ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудоовго договору /стаття 38/, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Судом встановлено, що колективним договором ЗАТ «Росава» розмір вихідної допомоги не визначений.
Оскільки судом визнано формулювання причини звільнення з роботи позивачів неправильним та змінено причину звільнення їх роботи на ч.3 ст.38 КЗпП, то суд вважає, що вони мають також право на одержання вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку.
Розрахунок вихідної допомоги в даному випадку проводиться відповідно до п.п.2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року № 100 /зі змінами/, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, яке розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарних місяці згідно з графіком роботи підприємства.
Так, відповідно до наданих суду документів –розрахункових листів по зарплаті /а.с.177-178 т.1/, довідок по нарахуванню зарплати /а.с.246-247 т.1/, заробітна плата позивачів за квітень, травень 2009 року /два останні місяці перед звільненням/ становить: ОСОБА_1-квітень -2637,17 грн. за 22 р.дн + травень-2861,83 грн. за 21 р.дн.= 5499 грн.: 43 дн. =127,88 грн. /середньоденний заробіток / х 21,5 –середньомісячне число робочих днів /22+21 :2/ =2749,42 х 3=8248,26 грн.-розмір вихідної допомоги; для ОСОБА_2 - .-квітень -2381,62 грн. за 22 р.дн + травень-2906,63 грн. за 21 р.дн.= 5288,25 грн.: 43 дн. =122,98 грн. /середньоденний заробіток / х 21,5 –середньомісячне число робочих днів /22+21 :2/ =2644,07 х 3=7932,21 грн.-розмір вихідної допомоги.
При розрахунку середньомісячного заробітку позивачів суд не приймає до уваги довідки ЗАТ «Росава» від 09.10.2009 року за № 431 та 432 /а.с.181 т.1/, оскільки суми заробітної плати, вказані в цих довідках, суперечать як розрахунковим листам по зарплаті, так і довідкам по нарахуванню та виплаті заробітної плати, які були надані до суду пізніше /а.с.246-247 т.1/.
Позивачі просили суд стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.06.2009 року по 27.07.2009 року та за час затримки виплати вихідної допомоги за період з 16.06.2009 року на дату постановлення рішення суду відповідно до ст.117 КЗпП України.
Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то заначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
А за ст.117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільнеому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як роз’яснено в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Судом встановлено і з матеріалів справи вбачається, що розрахунок з позивачами було проведено 27.07.2009 року, що не заперечується сторонами, підтверджується копією платіжної відомості № 7/308 /а.с.25 т.1/.
Отже, не дивлячись на те, що позивачі були присутні на підприємстві 16.06.2009 року, 19.06.2009 року, розрахунок з ними було проведено тільки 27.07.2009 року, при тому, що заробітну плату вони одержували на карткові рахунки, тобто, їхня присутність на підприємстві для одержання коштів не була обов’язковою, до того ж, суму кінцевого розрахунку позивачі не оспорювали.
Жодних доказів щодо відсутності вини відповідача у затримці розрахунку з позивачами суду не було надано.
А тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивачів середній заробіток за час затримки розрахунку з врахуванням того, що при вирішенні спору судом нараховано позивачам до виплати вихідну допомогу.
Отже, середній заробіток необхідно розраховувати за період з 16.06.2009 року до 20.10.2009 року приймаючи до уваги кількість робочих днів за цей період відповідно до норми робочого часу, визначену Мінпраці України /а.с.24 т.2/, -89 робочих днів.
Як вказано вище в рішенні, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 127,88 грн., тоді середній заробіток за вказаний період буде становити: 127,88 х 89 р.дн.+11381,32 грн.; середньоденний заробіток ОСОБА_2 становить 122,98 грн., а середній заробіток буде становити: 122,98 х 89 р.дн.=10945,22 грн.
Оскільки, як вказано вище, при наявності спору про розмір належних до виплати працівникові сум, розмір відшкодування в порядку ст.117 КЗпП визначає орган, який розглядає спір, то суд приходить до висновку, що розмір середнього заробітку на користь позивачів необхідно зменшити на суму вихідної допомоги, оскільки вона і не могла бути нарахована відповідачем в зв’язку зі звільненням позивачів за п.4 ст.40 КЗпП України, а спір з приводу звільнення позивачів вирішується судом.
Таким чином, на користь позивачів належить стягнути середній заробіток в таких розмірах: на користь ОСОБА_1 -11381,32-8248,26-вихідна допомога=3133 грн.; на користь ОСОБА_2А -10945,22- 7932,21 грн.-вихідна допомога=3013 грн.
Отже, позов в цій частині підлягає до задоволення частково.
Позивачі просили суд стягнути з відповідача і середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до ст.235 КЗпП України за період з 16.06.2009 року по 21.10.2009 року.
Як передбачено ст.235 КЗпП, якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Для підтвердження цих вимог позивачами було надано суду довідки від фізичних осіб –підприємців /а.с.189-191 т.1/ про те, що їм відмовлено в працевлаштуванні на роботу на посаду ювеліра-монтувальника, оскільки їх звільнено за порушення трудової дисципліни, а згідно довідки ДНЗ № 39 /а.с.192 т.1/ ОСОБА_2 було відмовлено у працевлаштуванні на посаду няні-санітарки з вищенаведених причин.
Але ці докази судом оцінюються критично, оскільки всі вазані довідки датовані 6-8 жовтня 2009 року, тоді як трудові книжки позивачі одержали 27.07.2009 року, до цього позивачі роботу не шукали, також не зрозуміло, чи можуть позивачі взагалі виконувати роботу ювеліра –монтувальника, оскільки з записів в їх трудових книжках вбачається, що на аналогічних посадах вони ніколи не працювали, до того ж, ці довідки були надані суду тільки після того, коли в судовому засіданні з’ясовувалося питання про те, чи перешкоджало позивачам формулювання причини звільнення їх працевлаштуванню.
А тому суд приходить до висновку, що підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст.235 КЗпП в даному випадку відсутні.
Але суд вважає, що підлягають до задоволення вимоги позивачів про стягнення моральної шкоди в розмірі по 500 грн. на користь кожного з них.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Так, позивачам було спричинено моральну шкоду, оскільки внаслідок незаконного звільнення вони змушені захищати свої права шляхом звернення до суду, для чого їм необхідно витрачати час та кошти на правову допомогу, що потребує від них додаткових зусиль для організації свого життя.
На підставі ст.ст.79,88 ЦПК України підлягають стягненню на користь позивачів понесені ними витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі по 37 грн. кожному.
Відповідно до ст.4 Декрету КМ України «Про державне мито» позивачі звільнені від сплати судового збору на користь держави.
Враховуючи все наведене та керуючись ст.ст.38,40, 44,115,116,117, 235, 237-1 КЗпП України, п.п.2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року № 100 /зі змінами/, ст.ст.10,60,79,88, 209,212-215 ЦПК України, суд-
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити частково.
Змінити формулювання причини звільнення та дату звільнення з роботи з Закритого акціонерного товариства «Росава» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважної причини на звільнення за п.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням в зв’язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, та дату звільнення з роботи-з 16 червня 2009 року на 15 червня 2009 року.
Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Росава» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 8248 грн.26 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 3133 грн., 500 грн. моральної шкоди, 37 грн. судових витрат, всього 11918 грн.26 коп.
Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Росава» на користь ОСОБА_2 вихідну допомогу в розмірі 7932 грн.21 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 3013 грн., 500 грн. моральної шкоди, 37 грн. судових витрат, всього 11482 грн.21 коп.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Росава» на користь держави судовий збір в розмірі 223 грн.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя Дмитренко А.М.