Справа № 369/9918/16-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.

Провадження № 22-ц/780/5588/17 Доповідач у 2 інстанції Сушко Л. П.

Категорія 4 06.12.2017

УХВАЛА

Іменем України

06 грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Яворського М.А.

при секретарі: Волошину В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Музичанська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 27 листопада 1993 року по 09 листопада 2015 року вона та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу колишнє подружжя має дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. З ОСОБА_2 у неї залишилися невирішені майнові питання (спори) щодо майна набутого ними за час шлюбу, а саме: земельної ділянки, незавершеного будівництвом об'єкту - житлового будинку, та автомобіля. ОСОБА_3 обґрунтовувала свої вимоги тим, що вказане майно було набуте, безпосередньо, за час шлюбу з відповідачем. Посилалася на те, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, як самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст.376 ЦК України). Крім того, позивач зазначала, що вона є співвласником земельної ділянки, відведеної для будівництва будинку, та будинку. З огляду на це, вважала, що у суду наявні усі законні підстави для визнання за нею права власності, зокрема, на частину будинку, враховуючи відсутність інших правових механізмів подальшої державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна. Тому, з урахуванням заяви про уточнення і зменшення позовних вимог, просила суд здійснити поділ спільного майна подружжя; визнати з ОСОБА_3 право власності на ? частку земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_4, державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5; ? частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1; ? частку автомобіля марки «MERCEDES BENZ» 1991 року випуску, зеленого кольору, номер кузова НОМЕР_1 державний реєстраційний номер НОМЕР_2; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. В порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2, визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,1420 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення (використання) земельної ділянки - будівництва та обслуговування жилого будинку і госп. Будівель, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_4, та визнано право власності на ? частину автомобіля марки Мercedes-Вenz, 1991 року випуску, номер кузова НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 2103 грн..

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у позові ОСОБА_3, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції, в порушення вимог законодавства, не встановив обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, не з'ясовував джерело і час його придбання. Вказує, що позивач порушила приписи ч.3 ст.27 ЦПК України, і не повідомила суд про наявність іншого майна, набутого сторонами за час шлюбу. В свою чергу суд першої інстанції поділив лише частину спільного майна, що призвело до ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у прийнятті зустрічної позовної заяви, чим порушив право відповідача на звернення до суду за захистом.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя право власності на ? частку житлового будинку №5 із господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: 08125, АДРЕСА_1, тобто, задовольнити вимоги у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача. Вважає, що треті особи у справі були позбавлені можливості взяти участь у судовому розгляді справи та висловити свою думку щодо можливості визнання права власності на ? частину будинку за позивачем. Вказує, що судом першої інстанції було проаналізовано лише загальні норми щодо новоствореного нерухомого майна, однак, будинок є об'єктом самочинного будівництва, право власності на який набувається внаслідок застосування ст.375, 376 ЦК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір і частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що сторони дійсно перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 листопада 1993 року по 09 листопада 2015 року. За цей час вони набули у власність об'єкти нерухомого та рухомого майна: земельну ділянку та автомобіль, яке підлягає поділу між ними в рівних частках. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_3 права власності на ? частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив із того, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього, а спірний будинок не був введений в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, і визнання права власності на вказаний будинок суперечитиме вимогам чинного законодавства України.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.1 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст.60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши його у Постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року №6-2333цс15.

Відповідно до ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Відповідно до ч.5 ст.376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року №6 за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Відповідно до п.12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року №6 вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Згідно із ч.1ст. 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

Згідно із ч.3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України, і викладена у Постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року при розгляді справи № 6-1328цс15.

Встановлено, що 27 листопада 1993 року ОСОБА_3 перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 27 листопада 1993 року серії НОМЕР_6, виданим Палацом одруження «Дарницький» в м. Києві (а.с.5).

Сторони сумісно мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження від 21 лютого 2009 року, серія НОМЕР_7, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (а.с.6).

09 листопада 2015 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.7).

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 021492 від 16 вересня 2004 року ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 квітня 2004 року №1919, є власником земельної ділянки площею 0,1420 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення (використання) земельної ділянки-будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (а.с.8).

Належна ОСОБА_2 земельна ділянка в с. Музичі по вул. Кар'єрна, по сільській раді числиться під номером 5 (п'ять), про що свідчить довідка, видана виконкомом Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №1123 від 12 вересня 2007 року (а.с.9).

Відповідно до звіту про експертну оцінку від 16 листопада 2016 року , складеного ПП «Експерт-консалтинг-центр», ринкова вартість земельної ділянки площею 0,1420 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_4, становить 365480, 00 грн. (а.с.61-77).

Автомобіль марки «MERSEDES-BENZ» 1991 року випуску, зеленого кольору, номер кузова НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, з 06 грудня 2008 року належить на праві власності ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 (а.с.137, 188).

Відповідно до Декларації про готовність до експлуатації обєкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, що наданий ОСОБА_2, обєктом якої є будівництво індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 Київської області, будинок має 2 поверхи, загальною площею 155,0 кв. м., житловою площею 102,9 кв.м., нежитловою площею 52,1 кв.м.. В декларації вказано, що на об'єкті виконано всі передбачені будівельним паспортом обсяги робіт з дотриманням відповідних державних будівельних норм, стандартів і правил. Обладнання встановлено згідно з актами про його прийняття після випробування у визначеному порядку. Заходи з охорони праці, забезпечення вибухобезпеки, пожежної безпеки, охорони навколишнього природного середовища і антисейсмічні заходи проведені в повному обсязі. В декларації ОСОБА_2 зазначено, що закінчений будівництвом об'єкт є готовим до експлуатації (а.с.134-135).

Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області у відповіді від 23 лютого 2017 року декларацію ОСОБА_2 повернуто, оскільки вона оформлена з порушенням установлених вимог, а саме в п.3 не зазначена інформація про документ, на підставі якого замовник набув право на виконання будівельних робіт (повідомлення про початок виконання будівельних робіт). У відповіді Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області 23 лютого 2017 року зазначено, що відповідно до п.19 «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461, повернуто ОСОБА_2 декларацію, і після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації (а.с.136).

Встановлено, що відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, 5, виготовленого станом на 07 червня 2017 року, виданий ОСОБА_2, житловий будинок літ. А-2, госп. Будівля літ. Б, навіс літ. В збудовані самочинно (а.с.146-151).

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог про поділ майна подружжя, оскільки сторони дійсно перебували у зареєстрованому шлюбі, і за цей час вони набули у власність об'єкти нерухомого та рухомого майна: земельну ділянку та автомобіль, яке підлягає поділу між ними в рівних частках. Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання прва власності на частину будинку за позивачем, оскільки новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього, а спірний будинок не введений в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, і визнання права власності на вказаний будинок суперечитиме вимогам чинного законодавства України.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції, в порушення вимог законодавства, не встановив обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, не з'ясовував джерело і час його придбання, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про проведення судових засідань, був присутнім під час розгляду справи судом, однак, не надав суду жодних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що спірне майно було придбано не за спільні кошти подружжя. Суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позивачем вимог, а в разі наявності іншого майна не зазначеного позивачем, відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про розподіл майна подружжя.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що позивач порушила приписи ч.3 ст.27 ЦПК України, і не повідомила суд про наявність іншого майна, набутого сторонами за час шлюбу, а суд, в свою чергу, поділив лише частину спільного майна, що призвело до ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення, також відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є визнання за ОСОБА_3 права власності на ? частку земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_4, ? частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, ? частку автомобіля марки «MERCEDES BENZ» 1991 року випуску, зеленого кольору, номер кузова НОМЕР_1, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі посилається на майно, що не було предметом розгляду у суді першої інстанції, а суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у прийнятті зустрічної позовної заяви, чим порушив право відповідача на звернення до суду за захистом, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, і відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 (а.с.164).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків до 11 жовтня 2017 року (а.с.168).

Залишаючи зустрічну позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив із того, що вона не відповідає вимогам ч.4 ст.119 ЦПК України, та не оплачена судовим збором (а.с.168).

На виконання вимог ухвали суду, 12 жовтня 2017 року позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 було надано зустрічну позовну заяву (а.с.178-181).

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто позивачу, у зв'язку із пропуском строків наданих для усунення недоліків. Також, суд зазначив, що доказів наявності поважних причин пропущення строку ОСОБА_2 не надано (а.с.192). Зазначена ухвала відповідачем не оскаржена.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що питання щодо повернення зустрічного позову підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Відповідач вищезазначену ухвалу не оскаржував, а тому підстав вважати, що його процесуальні права порушені, не має.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 про те, що треті особи у справі були позбавлені можливості взяти участь у судовому розгляді справи та висловити свою думку щодо можливості визнання права власності на ? частину будинку за позивачем відхиляються колегією суддів, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону. Крім того, колегія суддів зазначає, що наступного дня після залучення третіх осіб до розгляду справи, судом першої інстанції на їх адреси було направлено судові повістки (а.с.172, 173, 174, 175, 176, 177). Також, в подальшому суд першої інстанції повідомляв третіх осіб про проведення судового засідання (а.с.185, 186, 187). Разом з тим, треті особи у судові засідання не з'являлися, пояснень по суті спору не надавали, тобто не скористалися правами наданими їм ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 про те, що судом першої інстанції було проаналізовано лише загальні норми щодо новоствореного нерухомого майна (ч.2 ст.331 ЦК України), однак, будинок є об'єктом самочинного будівництва, право власності на який набувається внаслідок застосування ст.375, 376 ЦК України є безпідставними, оскільки позивачем не заявлялись позовні вимоги щодо визнання права власності на самочинне будівництво.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції викладених в рішенні не спростовують.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційних скаргах.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: