Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
10.11.2009 Справа № 2а-531/09/2701
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Курапової З.І. ,
Лядової Т.Р.
секретар судового засідання Сипало Т.Й.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Балаклавському районі м. Севастополя на постанову Балаклавського районного суду м.Севастополя (суддя Ліморенко І.І. ) від 12.02.09 у справі № 2-а-531/2009
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 99019)
до Управління пенсійного фонду України в Балаклавському районі м.Севастополя (вул. Урицького, буд. 2, м. Севастополь, 99018)
про стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги "дітям війни",
ВСТАНОВИВ:
Постановою Балаклавського районного суду міста Севастополя від 12.02.2009 позов задоволено частково: поновлено пропущений строк звернення до адміністративного суду з 09.07.2007 року; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Балаклавському районі міста Севастополя провести перерахунок та виплату призначеної Паріновій Валентині Петрівні пенсії відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року; в задоволені решти позовних вимог відмовлено (арк.с.12-13).
Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону; зупинення Законами України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік виплати підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі, встановленому статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, визнано неконституційним, тому це підвищення підлягає виплаті у зазначеному розмірі.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач: Управління Пенсійного Фонду України в Балаклавському районі міста Севастополя, 16.02.2009 звернувся з апеляційною скаргою на постанову, просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити (арк.с.15).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, суд застосував положення частини другої статті 6, частини першої статті 19, частини другої статті 95 Конституції України, статті 7 закону України “Про соціальний захист дітей війни”, частини третьої статті 28, частини другої статті 72, частини першої та другої статті 73 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; але не прийняв до уваги, що для надбавок до пенсії поняття “мінімальна пенсія за віком” не застосовується; відсутній порядок розрахунку надбавки, встановленої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”; передбачене Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначення розміру мінімальної пенсії за віком застосовується для розрахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; фінансування виплат по цьому закону здійснюється з Державного бюджету України, у відповідача відсутні зобов’язання по перерахунку пенсії і забезпеченню її виплати.
В судове засідання, призначене на 10.11.2009, позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.24), позивач надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю (арк.с.10), відповідач про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з’явились, про дату та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином, позивач надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення пункту другого частини другої її резолютивної частини в інший редакції, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач –ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1року народження, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням №НОМЕР_1 (арк.с.6), у зв’язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем за 2006 та 2007 роки позивачу підвищення у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, не виплачувалось.
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період (далі –Закон № 2195-IV), Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20.12.2005 № 3235-ІV, Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19.12.2006.
Суд першої інстанції здійснив аналіз зазначеного діючого законодавства України та норм міжнародного права і дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог частково.
Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Закону України № 489-V, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
При викладених обставинах, висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного –Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.
Таким чином, стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 (дати прийняття рішення Конституційного Суду України) діє у попередній редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 62 Закону України № 489-V розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2007 –380,00грн., з 01.04.2007 –406,00грн., з 01.10.2007 –411,00грн.
Частиною третьою статті 62 Закону України № 489-V встановлено, що у 2007 році для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої статті 62 Закону України № 489-V, збільшений на 1 відсоток.
Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути прийняті судовою колегією до уваги, виходячи з наступного.
Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 рік та за період з липня по жовтень 2007 року позивачем пропущений, оскільки позивач звернулась до суду 13.11.2008, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Заперечень відповідач до суду першої інстанції не надав та не наполягав на відмові в задоволенні позову в порядку статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Будь-яке письмове клопотання про застосування положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України в цій частині в матеріалах справи відсутнє, що дозволяє зробити висновок про те, що під час судового розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не наполягав на відмові в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Належних та допустимих доказів поважності причин, як б перешкоджали відповідачу заявити про застосування статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України суду першої інстанції, відповідачем не надано.
Отже, судом першої інстанції вірно застосовані зазначені вище положення, так як при відсутності заяви відповідача про застосування положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, строк з липня 2007 року підлягає поновленню.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Однак, судом першої інстанції при задоволенні позову не зазначена сума, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, позивачем же в позовній заяві зазначена сума недоплаченої допомоги, але судом першої інстанції вимоги позивача в цій частині не розглянуті.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, дітям війни за період з липня по грудень 2007 (після прийняття рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2009) у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України №2195-IV в сумі 742,65 грн., згідно наступного розрахунку:
(410,06грн. х 30%) + (410,06грн. х 30%) + (410,06грн. х 30%) + (415,11грн. х 30%) + (415,11грн. х 30%) + (415,11грн. х 30%)
Також, судом першої інстанції не вирішене питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої якщо судове рішення ухвалене на користь особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Частиною третьою встановлено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України 2,12 грн. судового збору (8,50 грн. / 24 місяця (2006-2007 рік) х 6 місяців (липень - грудень 2007 року).
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, передбачена статтею 6 Закону України № 2195-IV допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.
Згідно зі статтею 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначене підвищення. Однак, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання цього підвищення, яке прямо передбачене законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни та наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеного підвищення.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Головним розпорядником коштів для виплати підвищення, передбаченого статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, є Пенсійний фонд України.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття “мінімальна пенсія за віком” не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком, що не суперечить його застосуванню відповідно до частини сьомої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету”, не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, оскільки суперечить нормам діючого законодавства.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов’язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум підвищення у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Все вищеперелічене є підставою для зміни судового рішення в порядку пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення пункту другого частини другої її резолютивної частини в іншій редакції.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 94, 99, 100, 160, 167, частиноюпершою статті 195, статтею 196, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Балаклавському районі м. Севастополя на постанову Балаклавського районного суду м.Севастополя від 12.02.09 у справі № 2-а-531/2009залишити без задоволення.
2. Постанову Балаклавського районного суду м.Севастополя від 12.02.09 у справі № 2-а-531/2009 змінити, виклавши пункт другий абзацу другого резолютивної частини в наступній редакції:
"Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Балаклавському районі м. Севастополя нарахувати та виплатити Паріновій Валентині Петрівні щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни, за період з липня по грудень 2007 року в сумі 742,65 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2,12 грн. судового збору."
3. В інший частині постанову Балаклавського районного суду м.Севастополя від 12.02.09 у справі № 2-а-531/2009 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 16 листопада 2009 р.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис З.І.Курапова
підпис Т.Р.Лядова
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна