ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.08.06 | Справа №АС15/338-06. |
За позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до відповідача Дочірнього підприємства «Завод обважених бурильних та ведучих труб» Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об‘єднання ім. М.В.Фрунзе»
про стягнення 194 602 грн. 44 коп.
СУДДЯ РЕЗНИЧЕНКО О.Ю.
Представники:
від позивача Груздо Т.С.
від відповідача Козупиця О.М., доручення №79-577 від 28.11.2005р.
В судовому засіданні, розпочатому 17.07.2006р. оголошувалась перерва до 27.07.2006р. о 11 год. 35 хв., в судовому засіданні 27.07.2006р. оголошувалась перерва до 01.08.2006р. о 11 год. 35 хв., відповідно до ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суть спору: позивач просить стягнути з відповідача 194602 грн. 44 коп. – адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Відповідач в судове засідання 17.07.2006р. подав заперечення на позов №79/15-03 від 19.06.2006р., в якому повідомив, що на підприємстві було створено 38 робочих місць для працевлаштування інвалідів, він інформував органи, що здійснюють працевлаштування інвалідів про створення робочих місць.
В судове засідання позивач подав лист Сумського міського центру зайнятості №04-16/1439 від 27.07.06р., з якого вбачається, що відповідач протягом 2005р. до міського центру зайнятості звіти за формою 3-ПН не подавав., але були заявлені по телефону 12 вакансій. Згідно наданої підприємством телефонної заявки, на посаду діловода була працевлаштована 1 особа з обмеженими фізичними можливостями.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважного представника позивача та відповідача, оцінивши та дослідивши наявні в справі докази, суд встановив:
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-ХII від 21.03.1991р. зі змінами та доповненнями для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.
Статтею 20 вищевказаного Закону встановлено обов’язок підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання, де кількість інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 зазначеного Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а якщо працює від 8 до 15 осіб – в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об‘єднанні) установі.
Відповідач надіслав позивачу звіт, в якому повідомив, що у 2005 році середньооблікова чисельність штатних працівників склала 907 чоловік, встановлено норматив створення робочих місць для працевлаштування 36 інвалідів, фактично у 2005 році на підприємстві було створено 24 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Тому, позивач вважає, що за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів він повинен сплатити 194602 грн. 44 коп. адміністративно-господарських санкцій.
Разом з тим суд вважає, що вимоги позивача не можуть бути задоволені із наступних підстав.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (зокрема ст.ст. 17,18,19,20 в редакції Законів № 204/94 ВР від 14.10.94р., №2606-III від 05.07.01р., №910-IV від 05.06.03р., №1771- IV від 15.06.04р., № 2602- IV від 31.05.05р.), Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. №314, Порядком сплати підприємствами (об‘єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001р. та Положенням про Фонд України соціальної захищеності інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991р.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» працевлаштування інвалідів здійснюється органами центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Відповідно до п.п.3, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, робоче місце інвалідів вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядоохоронпраці, громадських організацій, інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п.5 вищезгаданого Положення, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 зазначеного Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Тобто, на підприємство хоч і не покладається обов‘язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов‘язок створювати та належним чином атестовувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Відповідачем створено 38 робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується протоколом міської комісії з атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів та переліком атестованих робочих місць, професій, посад, зайнятих інвалідами та для працевлаштування інвалідів. Тобто, відповідачем, відповідно до вимог законодавства, у 2005 році створено робочих місць для працевлаштування інвалідів навіть більше, ніж передбачено ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХП.
Також, відповідно до вимог пунктів 5, 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, відповідач проінформував Сумський центр зайнятості, місцевий органи соціального захисту населення та позивача про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, просив у зазначених установ виконати вимоги Закону, працевлаштувати інвалідів та повідомити відповідача про кінцевий термін працевлаштування інвалідів, що підтверджується листами відповідача (листи-повідомлення подані відповідачем, з доказами їх отримання адресатами). При цьому суд встановив, що листи надсилались як у 2004 році (листопад, грудень), так і у 2005 році (березень).
Крім того, відповідно до листа Сумського міського центру зайнятості №04-16/1439 від 27.07.06р., відповідач заявляв по телефону про існуючи 12 вакансій. Згідно наданої підприємством телефонної заявки, на посаду діловода була працевлаштована 1 особа з обмеженими фізичними можливостями.
Таким чином, відповідач у повному обсязі виконав свої обов'язки щодо створення робочих місць для працевлаштування на його підприємстві інвалідів, виконав передбачений законодавством України норматив створення таких робочих місць.
За таких обставин відповідач не повинен сплачувати позивачу адміністративно-господарські санкції за нестворення таких робочих місць, у позивача ж відсутні підстави для звернення з даним позовом до суду.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не можуть бути задоволені.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. В позові - відмовити.
2.Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
СУДДЯ О.Ю.РЕЗНИЧЕНКО
Повний текст постанови підписано 01.08.2006 року.