КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/9392/16 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Земляної Г.В.,

Ісаєнко Ю.А,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року у справі за позовом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення і вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 31.12.2015 №Ф-8/У та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.12.2015 №0003201701.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати зазначену постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у відповідності до статей 20, 75, 78, 79 Податкового кодексу України (далі - ПК), пункту 2 частини першої статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), відповідно до наказу ГУ ДФС у м. Києві «Про проведення документальної планової виїзної перевірки» № 1382 від 30 жовтня 2015 року було проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт, згідно висновків якого за позивачем встановлено порушення абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 2 ст. 9 Закону № 2464-VI, у результаті чого визначено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у загальному розмірі 37 099,58 грн, в т.ч. за 2012 рік в сумі - 17 773,76 грн, 2013 рік в сумі - 12 731,23 грн та за 2014 рік в сумі - 6 594,59 грн.

На підставі викладеного, відповідачем було винесене вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.12.2015 №Ф-8/У, якою визначено недоїмку щодо сплати єдиного внеску в розмірі 37 099,58 грн, та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.12.2015 №0003201701 у розмірі 4 268,61 грн.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, що забезпечує себе роботою самостійно, до контролюючого органу за результатами календарного року.

В апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що для осіб, які займаються незалежною професійною діяльністю, розмір єдиного внеску розраховується з урахуванням мінімального страхового внеску та максимальної бази нарахування єдиного внеску.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п.п. 2, 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю, <…>, в тому числі <…> нотаріальною діяльністю <…>.

Таким чином, позивач є платником єдиного внеску.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, <…> .

Відповідно до пп. 3 п. 4.5 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міндоходів України від 09.09.2013 № 455 (далі - Інструкція № 455) платники, визначені підпунктом 4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 01 травня наступного року на підставі даних річної податкової декларації.

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПК базою оподаткування (податком на доходи фізичних осіб) є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду <…>.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно п. 177.2 ст. 177, п. 178.3 ст. 178 ПК об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Таким чином базою для обчислення єдиного внеску є чистий річний оподатковуваний дохід, який зазначений у річній податковій декларації платника за відповідний звітний період (рік). При цьому, контролюючий орган при здійсненні перевірки правильності нарахування особою єдиного внеску має використовувати відповідні акти перевірки, якими підтверджено або не підтверджено відповідні суми доходу, зазначені у річній податковій декларації.

Як вбачається з матеріалів справи, у ході проведення спірної перевірки, відповідачем не було встановлено заниження або завищення суми чистого річного оподатковуваного доходу позивача, який зазначено у відповідних податкових деклараціях. Проте, погоджуючись з позицією контролюючого органу про порушення позивачем законодавства в частині нарахування єдиного внеску, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на таке.

Не зважаючи на те, що, як зазначалося, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), що зазначена платником у річній податкові декларації, обчислення бази нарахування єдиного внеску та власне розміру такого внеску має свої особливості, що пов'язані із наявністю у Законі № 2464-VI понять максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та мінімального страхового внеску.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону № 2464-VI нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Як вбачається зі звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (далі - Звіти) за 2012-2014 роки (а.с. 45, 48, 51) позивачем у графі 2 «Сума доходу, заявлена в податковій декларації» в рядку «Усього» вказано суму, що, дійсно, відповідає даним розміру доходу, вказаного у річних податкових деклараціях. Проте, апеляційний суд звертає увагу на те, що заповнені позивачем дані відносно отриманого доходу по місяцям не відповідають сумам фактичного доходу, що отримувався позивачем у ці місяці (згідно даних Книг обліку доходів та витрат). Помісячна розбивка сум річного догоду у графі 2 таблиці 3 Звітів зроблена позивачем на власний розсуд та, зокрема, завищено доходи, отримані у серпні та грудні 2012 року, квітні, серпні жовтні, листопаді 2013 року, квітні, травні, червні, серпні, листопаді 2014 року та, відповідно, занижені показники по інших місяцях.

Зазначене призвело до того, що при заповненні графи 3 «Сума доходу, на яку нараховується єдиний внесок з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску» таблиці 3 Звітів позивачем до завищених місячних показників доходу у серпні, грудні 2012 року, жовтні, листопаді 2013 року застосовано максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, що у результаті призвело до зменшення бази нарахування єдиного внеску (у рядку «Усього» графи 3 таблиці 3 Звітів) та, відповідно, розміру такого єдиного внеску.

Відповідно до абз. 2 пп. 3 п. 4.5 Інструкції № 455 сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Згідно ч. 11 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що здійснюючи розрахунок суми єдиного внеску, що підлягає сплаті, має враховуватись його мінімальне значення, яке визначається як добуток мінімальної заробітної плати, що діяла на відповідний місяць, у якому отримано дохід (прибуток), та розміру єдиного внеску (у даному випадку - 34,7 відсотка). При цьому, якщо у відповідному місяці дохід (прибуток) отримано не було (або отримано збиток), то мінімальна ставка єдиного внеску у такому місяці не нараховується.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку із отриманням позивачем збитку у квітні, серпні 2013 року, квітні, листопаді 2014 року відповідачем єдиний внесок у ці місяці не було визначено. Оскільки дохід (прибуток) у травні, червні, серпні, 2013 року був меншим від мінімальної заробітної плати (тобто єдиний внесок був меншим від мінімального), контролюючим органом, як це передбачено п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, базою нарахування визначено розмір мінімальної заробітної плати та у цих місяцях нараховано мінімальний страховий внесок.

Щодо сум доходу (прибутку) позивача за 2012 рік, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскільки позивачем ні до перевірки, ні до суду першої чи апеляційної інстанції не було надано Книги обліку доходів та витрат за 2012 рік, відсутність якої не було заперечено позивачем, апеляційний суд дійшов висновку, що для цілей визначення бази нарахування єдиного внеску, рівномірний розподіл відповідачем річної суми доходу за цей рік на окремі місяці є допустимим.

Таким чином, при перевірці правильності розрахунку відповідачем розміру єдиного внеску, що підлягає сплаті позивачем, за 2012-2014 роки, апеляційним судом порушень не встановлено.

Підставою для донарахування позивачу єдиного внеску та накладення штрафу стало невірне визначення ним сум єдиного внеску у Звітах внаслідок самовільного (на власний розсуд) розподілу місячних сум доходу (прибутку), які враховуються при обчисленні такого внеску, що, у свою чергу, спричинило необґрунтоване застосування значень максимальної бази нарахування внеску.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає правомірною та обґрунтованою оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Згідно п. 3 ч. 11 Закону № 2464-VI за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Таким чином, застосування оскаржуваним рішенням до позивача штрафних санкцій за своєчасно не нарахований єдиний внесок є правомірним.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла вважає за необхідне зазначити, що для цілей подання самозайнятою особою - нотаріусом звітності з єдиного внеску та його сплати, дійсно, звітним періодом встановлено календарний рік, а базою нарахування - річний оподатковуваний дохід (прибуток). Проте, зазначені обставини не дають підстави вважати, що при поданні звітності з єдиного внеску слід враховувати виключно підсумкову суму річного доходу (прибутку) та здійснювати нарахування єдиного внеску виключно на цю суму. Законом № 2464-VI, який регулює справляння єдиного внеску передбачені додаткові особливості щодо визначення бази нарахування цього внеску. Зокрема підлягають врахуванню максимальна величина бази нарахування єдиного внеску та мінімальний страховий внесок, які застосовуються до місячного доходу (прибутку) платника. Застосування цих значень може призводити до зміни бази нарахування єдиного внеску (збільшення або зменшення), яка буде відмінною від річного оподатковуваного доходу (прибутку), вказаного платником у річній податковій декларації. Тому, на переконання апеляційного суду, при розрахунку бази нарахування єдиного внеску підлягають врахуванню суми фактично отриманого щомісячного доходу (прибутку) чи збитку, які були враховані при розрахунку річного оподатковуваного доходу (прибутку). При цьому, такі суми мають бути достовірними та, як того вимагає ч. 2 ст. 9 Закону № 2464-VI, підтвердженими бухгалтерськими та іншими документами, а також віднесеними до відповідного періоду (місяця) їх отримання згідно правил бухгалтерського обліку та ПК.

Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав на задоволення позовних вимог необґрунтованими.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, встановивши, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини в справі, порушено норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішення і вимоги.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції в порядку та строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Ю.А. Ісаєнко

Повний текст рішення виготовлений 04.12.2017.

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Земляна Г.В.