Номер провадження: 22-ц/785/1113/17

Номер справи місцевого суду: 523/13412/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Калараш А.А., Заїкін А.П.

при секретарі Гарбуз В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення коштів, набутих без достатньої правової підстави,-

встановила:

ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відповідача про повернення коштів, набутих без достатньої правової підстави у сумі 1 850 000 доларів США, що за курсом НБУ складає 45 602 500 гривень, а також судовий збір у розмірі 6 890 гривень (т. 1 а. с. 3-4).

В обґрунтування свого позову посилався на те, що 25.02.2010 року він та відповідачка ОСОБА_2, на основі спільної часткової власності фізичних осіб, створили приватне підприємство «Альстар», при цьому кожен вніс по 50 % грошових коштів до статутного фонду підприємства. Підприємство створене для отримання прибутку шляхом здійснення підприємницької діяльності у сфері: оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, складське господарство, вирощування зернових культур, технічних та решти культур. Під час здійснення спільної господарської діяльності, ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти на розвиток діяльності підприємства, під приводом придбання зерна, на загальну суму 1 850 000 доларів США, на підтвердження чого склала розписку. ОСОБА_3 активної участі в діяльності підприємства не приймав, однак довіряючи відповідачці, здійснював, фінансування підприємства, розраховуючи на його розвиток та прибуток. Після того як позивач дізнався, що відповідачка витратила отриману суму на власні потреби, ОСОБА_3 змушений був звернутися до суду із зазначеним позовом.

Ухвалою суду від 22.09.2016 року клопотання ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на корпоративні права, які належать ОСОБА_2, а саме: 50 % статутного капіталу ПП «Альстар» (т. 1 а. с. 36).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на корить ОСОБА_3 45 602 500 гривень (т. 1 а. с. 43-45).

Ухвалою суду від 24.11.2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду від 22.09.2016 року залишено без задоволення (т. 1 а. с. 81).

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 1 а. с. 102-106).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що засновниками ПП «Альстар», код ЄДРПОУ 31431738, є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках. Керівником вказаного підприємства є ОСОБА_2, головним бухгалтером вказаного підприємства є ОСОБА_4

ОСОБА_3 просить стягнути з ОСОБА_2 еквівалент 1 850 000 доларів США, з підстав, передбачених ст. 1212 ЦК України, указуючи, що під час здійснення їхньої спільної господарської діяльності, відповідачка просила у нього грошові кошти на розвиток діяльності підприємства, під приводом придбання зерна, і отримала від нього грошові кошти на загальну суму 1 850 000 доларів США, на підтвердження чого написала розписку, яка міститься в матеріалах справи.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_3у повному обсязі, виходив з того, що відповідно до боргової розписки, ОСОБА_2 отримала кошти в загальному розмірі 1 850 000 доларів США, що складає на день подачі позову 45 602 500 гривень. Вказані грошові кошти відповідачка зобов’язалась вносити на розвиток підприємства, господарської діяльності, придбання зерна та інше, однак не виконала взяті на себе зобов’язання по теперішній час.

Проте, погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки він не відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам.

Згідно п. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд, згідно п. 1 ст. 11 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною другою статті 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зі змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

На підтвердження отримання грошових коштів, позивач надав суду записи ОСОБА_2 наступного змісту: «В роботі у ПП «Альстар» на 09.09.2013 року знаходиться 1 850 000 $ – 10 000 $ = 1 750 000 $. На 30.09.2013 р. 1 750 000 + 100 000 = 1 850 000 $

ОСОБА_2 підпис

ОСОБА_4 підпис»

Згідно висновку експерта № 396-П від 09.11.2016 року за результатами судової почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_2, виконаний в графі «ОСОБА_2О.», на аркуші паперу, який починається словами: «В роботе у ЧП «Альстар» на 02.09.2013 г находится…» та закінчується словом «…Лосева» та підписом, виконаний самою ОСОБА_2

У судовому засіданні представники ОСОБА_2 не заперечували, що вказані записи зроблені відповідачкою.

Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, адже після його укладення всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або відповідної кількості речей того ж роду й такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Аналогічні висновки, викладені в Постанові Верховного Суду від 12.04.2017 року у справі за N 6-487цс17.

Аналіз змісту записів ОСОБА_2 дає підстави для висновку, що вказані записи не можна вважати борговою розпискою в сенсі ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, оскільки вони не містять відомостей про отримання грошових коштів у борг відповідачкою, зобов’язання про їх повернення та -які інші додаткові, узгоджені сторонами, умови.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказів отримання ОСОБА_21 850 000 доларів США від ОСОБА_3 матеріали цивільної справи не містять, а відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, з підстав, передбачених ст. 1212 ЦК України.

Отже, колегія суддів, установивши відсутність між сторонами договірних правовідносин, дійшла висновку про не доведеність позову та відсутності підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, для стягнення коштів.

При указаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що відповідно, призвело до неправильного вирішення спору, у зв’язку з чим рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2016 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2016 року – скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення коштів, набутих без достатньої правової підстави – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 7 579,00 гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: С.О.Погорєлова

Судді: А.П.Заїкін

ОСОБА_5