РІШЕННЯ
іменем України
24 листопада 2009 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кондора Р.Ю., при секретарі Молнар Е.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 серпня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
в с т а н о в и л а :
У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики посилаючись на те, що 23.03.2007 року він позичив відповідачу 41383 грн. В підтвердження угоди відповідач написав розписку, в якій визнав отримання в борг грошей і зобов’язався повернути борг до 15.04.2007 року.
Умови договору відповідач не виконав і лише 6.08.2007 року та 3.09.2007 року повернув відповідно 2988 грн. та 1900 грн.
Посилаючись на дані обставини та вимоги ст. ст. 526, 530, 536, 625 1047 – 1050 ЦК України позивач просив постановити рішення, яким стягнути з відповідача в його користь 47089 грн. в тому числі: 36493 грн. боргу, 2877 грн. процентів за користування позикою, 6698 грн. інфляційних втрат, 1021 грн. три проценти річних та судові витрати по справі.
В процесі розгляду справи позивач, посилаючись на тривалий час розгляду справи, збільшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідача в цілому 54346 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26 серпня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Заслухавши осіб, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з відсутності у відповідача зобов’язання повернути борг, оскільки сторони при укладенні договору позики, в порушення вимог ч. 4 ст. 203 та ч. 1 ст. 1047 ЦК України (далі ЦК), не дотрималися передбаченої законом письмової форми договору. У зв’язку з цим, на думку суду, написана відповідачем розписка про отримання коштів не є доказом укладення між сторонами договору позики.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав сторін та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1047 ЦК визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно він суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Зі змісту частини другої вищезгаданої норми випливає, що розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми хоча і не є письмовим договором позики проте є борговим документом, що підтверджує укладання договору позики.
Матеріалами справи встановлено, що 23.03.2007 року між сторонами було укладено договір позики, згідно з яким позивач позичив відповідачу 41381 грн., які останній зобов’язався повернути до 15.04.2007 року. В підтвердження укладання договору позики та отримання від позивача грошей відповідач написав і передав позивачу письмову розписку (а.с.9).
Свої зобов’язання відповідач належним чином не виконав і на користь позивача провів лише дві виплати (6.08.2007 року та 3.09.2009 року) в сумі 2988 грн. та 1900 грн.(а.с.10-11).
Як видно із письмових пояснень відповідача та заперечень на апеляційну скаргу він договір позики заперечує на тій підставі, що грошові кошти не були одержані ним від позикодавця в якості позики, а наявна у позивача розписка написана ним під психічним тиском останнього.
Обставини на які відповідач посилається як на підставу своїх заперечень в судовому засіданні не доведені. Будь-які письмові докази безгрошовості договору позики або звернення відповідача до відповідних органів щодо укладення договору позики під впливом насильства в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин слід визнати, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 є доведеним, а висновки суду першої інстанції викладені у рішенні не відповідають обставинам справи. Крім цього, суд при розгляді даної справи неправильно застосував норми матеріального права.
Згідно п.3 та п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ст. 1049 ЦК позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК).
Виходячи із вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має також право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлене договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
За таких обставин слід визнати, що вимоги позивача про повернення основного боргу та стягнення індексу інфляції, трьох процентів річних та процентів від суми позики доведені та ґрунтуються на законі.
Основний борг відповідача за договором позики становить – 36493 грн.(41381 - /2988 + 1900 = 36493). Розмір інфляційних втрат за період з травня 2007 року по червень 2008 року - 11733 грн. Три проценти річних від простроченої суми – 1489 грн. Проценти за користування позикою відповідно до рівня облікової ставки Національного банку України становить – 4631 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
До судових витрат слід віднести судових збір – 471 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 30 грн.
Вимога позивача про стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3500 грн. хоча і підтверджені документально (договором про надання послуг та копією розрахункової квитанції) проте до задоволення не підлягає з тих підстав, що позивач в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» не надав суду розрахунку про затрати часу адвоката.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 26 серпня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 54346 (п’ятдесят чотири тисячі триста сорок шість) грн., в тому числі: 36493 (тридцять шість тисяч чотириста дев’яносто три) грн. основного боргу, 4631 (чотири тисячі шістсот тридцять одна) грн. процентів за користування позикою, 11733 (одинадцять тисяч сімсот тридцять три) грн. інфляційних втрат та 1489 (одна тисяча чотириста вісімдесят дев’ять) грн. трьох процентів річних.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 501 (п’ятсот одну) грн. судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді: