АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3797/17 Справа № 203/1777/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Каратаєвої Л.О., Пищиди М.М.

при секретарі – Кравцовій Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», ТОВ «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» про визнання недійсним додаткового договору

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

07 березня 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Кредитпромбанк» про визнання недійсним додаткового договору. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 05.05.2008 року між позивачем та ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») було укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримав грошові кошти в сумі 759 000,00 Євро, зобов’язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. 13.11.2009 року між сторонами було укладено додатковий договір до кредитного договору від 05.05.2008 року, яким сторони змінили умови користування коштами (продовжено строк користування коштами, узгоджено графік погашення кредиту, а також процентів тощо). Додатковий договір, на думку позивача, є недійсним, оскільки під час його укладення відповідач не включив до нього обов’язкові умови, порушивши приписи Закону України від 12.05.1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (детальний розпис загальної вартості кредиту). Крім того, реальна процента ставка кредиту виявилася більшою за визначену у договорі. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання додаткового договору від 13.11.2009 року недійсним (том. 1 а.с.а.с. 1 – 5, 24, 28 – 31).

04 листопада 2013 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою залучив до участі у справі в якості співвідповідача ПАТ «Дельта Банк» (теперішній кредитор за кредитним договором).

03 грудня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності (том 1 а.с.а.с. 134 – 138).

20 квітня 2015 року ПАТ «Кредитпромбанк» також звернулося до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин позовної давності (том 2 а.с.а.с. 5 – 16).

09 березня 2017 року позивач звернувся до суду з клопотанням про поновлення строків позовної давності, пославшись на те, дізнався про порушення свого права лише після того, як ПАТ «Дельта Банк» 09.12.2012 року висунуло йому вимогу про сплату заборгованості (із зазначенням процентів, належних до сплати).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним додаткового договору – відмовлено (том 3 а.с.142-143).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права ( том 3 а.с.149-151).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає зміні, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2006 року між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») було укладено кредитний договір №31/38/06-Склв, за яким позивач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії на споживчі цілі у сумі 759 000,00 Євро (том 1 а.с.а.с. 6 – 8, 23).

У подальшому сторони підписали низку договорів про внесення змін до кредитного договору від 05.05.2006 року (том 1 а.с.а.с. 9 – 12, 241, 249 –251).

13 листопада 2009 року між позивачем та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено додатковий договір №4 до кредитного договору від 05.05.2006 року, за яким сторони змінили умови користування коштами (продовжено строк користування коштами, узгоджено графік погашення кредиту, а також процентів тощо) (том 1 а.с.а.с. 13 – 18).

27 вересня 2013 року між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з яким ПАТ «Дельта Банк» придбало у ПАТ «Кредитпромбанк», у тому числі, за кредитним договором від 05.05.2006 року №31/38/06-Склв (том 1 а.с.а.с. 67 – 73).

22.03.2017 року ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» уклали договір №8/к про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта банк» відступає права вимоги ТОВ «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» за кредитним договором №31/38/06-Склв від 05.05.2006 року, укладеним між ОСОБА_2 з ВАТ «Кредитпромбанк».

На підставі укладеного договору про відступлення прав вимоги від 22.03.2017 року № 8/к, 22.03.2017 року між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Фінансова компанія «ДНІПРОФІНАНСГРУП» був укладений договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №221. Предметом іпотеки є нежиле приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Європейська, буд.20А (том 3 а.с.165-170).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції посилався на сплив позовної давності.

Однак із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів в повній мірі не погоджується, оскільки вони зроблені передчасно, без вирішення питання обґрунтованості чи необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Так, відповідно до норм ст. ст. 3, 6, 11, 525, 627, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договір, який є обов’язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обов’язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України), а також договір поруки (ст.553 ЦК України).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачено, що Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7 Постанови пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009»).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається зі змісту ч. ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається зі справи, 05.05.2006 року між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») було укладено кредитний договір №31/38/06-Склв, за яким позивач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії на споживчі цілі у сумі 759 000,00 Євро, який позивачем не оскаржується  (том 1 а.с.а.с. 6 – 8, 23).

13 листопада 2009 року між позивачем та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено додатковий договір №4 до кредитного договору від 05.05.2006 року, за яким сторони змінили умови користування коштами (продовжено строк користування коштами, узгоджено графік погашення кредиту, а також процентів тощо) (том 1 а.с.а.с. 13 – 18).

Встановлено та не оспорювалося представником позивача, що після укладення додаткового договору від 13.11.2009 року ОСОБА_2 деякий час здійснював платежі саме за новими умовами, отже був про них обізнаний та погоджувався з ними (том. 1 а.с.а.с. 86 – 122, 228 – 232), однак пізніше почав звертатися до ВАТ «Кредитпромбанк» про пом’якшення умов погашення заборгованості за кредитним договором (том 3 а.с.а.с. 93 – 105).

Аналізуючи встановлені судом 1 інстанції фактичні обставини по справі в контексті наведених вище норм законодавства, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним додаткового договору не підлягають задоволенню, оскільки згідно викладених обставин щодо укладення спірного додаткового договору № 4 та його змісту, з урахуванням норми чинного законодавства, зокрема, Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів», при укладанні спірного додаткового договору між його сторонами було дотримано всі передбачені діючим законодавством істотні умови даного виду договору, вимоги ст.ст. 203, 1054, 1055 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, на момент укладення спірного додаткового договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи. Крім того, боржником кредитний договір до якого було укладено спірний додатковий договір виконувався, що свідчить про його згоду з умовами спірного договору.

Отже, позовні вимоги позивача щодо визнання недійсним додаткового договору є необґрунтованими і саме з цих підстав слід відмовити йому у задоволенні позову, оскільки відмова з підстав застосування позовної давності допускається у разі наявності підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Підстави для скасування рішення й ухвалення нового рішення про задоволення позову, які зазначені в ньому та в апеляційній скарзі, і які на думку позивача є достатніми й обґрунтованими, відсутні, з урахуванням вищезазначеного.

Крім того, як зазначалося, кредитний договір до якого було укладено додатковий договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та розмір процентної ставки кредиту, а доказів щодо збільшення процентної ставки з порушенням діючого законодавства, позивачем не надано, а посилання на невідповідність зазначених та нарахованих процентів, є суб’єктивною думкою позивача, яка ґрунтується на його особистих припущеннях.

При цьому, колегія звертає увагу, що при розрахунку заборгованості по процентам береться фактична кількість днів у місяці, але вважається, що умовно в році 360 днів, про що й зазначено у спірному правочині, який відповідає вимогам Закону і підстави для визнання недійсним якого, в розумінні ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», відсутні.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку що в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції, відповідно до роз’яснень, наданих в п.19 Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку ” № 12 від 24.10.2008 року, підлягає зміні в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову, з вище вказаних підстав.

У зв'язку з викладеним і керуючись ст. ст. 307, 308, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2017 року змінити в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову.

В решті рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2017 року – залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: