а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

26 жовтня 2009 р.       Справа № 2-а-3875/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Сауляка Юрія Васильовича ,

При секретарі судового засідання:   Педорук Л.С.  

За участю представників сторін:

позивача       :   ОСОБА_1,

відповідача  :   Томчук М.А.,

розглянувши матеріали справи

за позовом : ОСОБА_3  

до :   військової частини А 0549  

про : визнання протиправними дій та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 3014,15 гривень

ВСТАНОВИВ :

до Вінницького окружного адміністративного суду подано позов ЦиганкомОлегом Павловичем про визнання протиправними дій військової частини А 0549 щодо відмови у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно та стягнення вказаної грошової компенсації в сумі 3014,15 гривень за період з 10.03.2000 року по 19.04.2007 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині А 0201, особовий склад якої перебуває на всіх видах забезпечення у військової частини А 0549. Згідно із наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 09.03.2007 року №103 ОСОБА_3 був звільнений з військової служби у запас за п. 63 пп. в(за станом здоров’я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України. А відповідно до наказу командира військової частини А 0201 від 05.04.2007 року №64 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 19.04.2007 року і направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК.  Позивач у позовній заяві зазначив, що під час проходження служби він забезпечувався речовим майном не в повному обсязі. Таким чином, при звільненні зі служби позивач не отримав речове забезпечення або компенсацію його вартості у повному обсязі. На свої неодноразові звернення щодо виплати йому грошової компенсації за речове забезпечення отримував відмову у свого керівництва. Тому, позивач, посилаючись на положення ст. 9 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей, Конституції України та Закону України Про збройні сили України, згідно із якими він має право одержати речове забезпечення або за бажанням грошову компенсацію, вважає такі дії відповідача протиправними та просить відшкодувати йому грошову компенсацію за речове забезпечення в сумі 3014,15 гривень за період з 10.03.2000 року по 19.04.2007 року.

У судовому засіданні адвокат позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнала, надала письмові заперечення на позов та пояснила, що Законом України Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштівдія  Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімейв частині виплати грошової компенсації замість речового майна з 11 березня 2000 року зупинена, а тому підстав для задоволення позову немає. Крім того, наполягала на відмові позивачеві в позові у зв’язку із пропущенням строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Судом у справі встановлено наступне.

Відповідно до наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 09.03.2007 року №103 підполковник ОСОБА_4 був звільнений з військової служби у запас за п. 63 пп. в(за станом здоров’я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України(а.с.12). А відповідно до наказу командира військової частини А 0201 від 05.04.2007 року №64 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 19.04.2007 року і направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК (а.с.11).

Згідно із довідкою, виданою військовою частиною А 0201, від 16.04.2007 року, яка перебуває на речовому забезпеченні у військової частини А 0549, що є відповідачем у справі, вбачається, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем після 10.03.2000 року в сумі 3014,15 гривень (а.с.10).

Таким чином, як вбачається з матеріалів адміністративної справи, що і встановлено під час судового засідання, речове забезпечення чи його грошову компенсацію позивач з 2000 року по час звільнення не отримував.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Види забезпечення військовослужбовців встановлені у Законі України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Статтею 9 цього Закону передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Відповідно до частини 2 статті 9 цього Закону (в редакції  з останніми змінами внесеними згідно із Законом №1082-ХІV від 21.09.1999, ВВР, №48, ст. 410) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.          

Дію частини другої статті 9 призупинено в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них на підставі Закону України № 1459-ІІІ від 17.02.2000 року Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів.

Згідно з частиною 3 зазначеного Закону  останній набирає чинності з дня його опублікування і на час розгляду справи у Вінницькому окружному адміністративному суді є чинним.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про соціальний статус і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімейпередбачено, що військовослужбовці отримують за рахунок держави грошове забезпечення, а також грошове майно та продовольчі пайки, або за бажанням військовослужбовця грошову компенсація замість них.

Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнту індексації грошових доходів.

Згідно п. 1 ст. 27 Постанови КМУ від 28.10.2004 року Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час військовослужбовці, звільнені в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами та день підписання наказу про звільнення.

Таким чином, аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку про те, що їхня дія в частині призупинення права на отримання грошової компенсації за речове майно, стосується виключно військовослужбовців, які проходять військову службу, і не поширюється на звільнених з цієї служби осіб.

 Крім того, на думку суду, не виплата грошової компенсації замість речового забезпечення позивачу у зв’язку із прийняттям Закону України № 1459-ІІІ від 17.02.2000 року Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів, суперечить нормам діючої Конституції, відповідно до вимог ч. 3 ст.22 якої, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Наведене повністю відповідає судовій практиці Верховного суду України, у тому рахунку висновкам, що викладені у ч.2 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 01.11.1996 року Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя, відповідно до яких: оскільки Конституція України, як визначено у її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суду при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що Закон України № 1459-ІІІ від 17.02.2000 року Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштівсуперечить основному закону України –Конституції України, суттєво звужуючи зміст та обсяг існуючих прав позивача.

 Що стосується клопотання представника відповідача щодо пропущення позивачем річного строку звернення до суду з адміністративним позовом, то суд виходить з наступних підстав.

Частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

А відповідно до частини 4 статті 99 Кодексу передбачено, що якщо встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень

Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Суд вважає, що позивачем не пропущено річний строк звернення до суду з адміністративним позовом, виходячи із наступного. В даному випадку ОСОБА_3 дійсно дізнався про порушення свого права ще на час його звільнення у 2007 році, проте ним було використано наданий йому законом досудовий порядок врегулювання спору. Так, позивач звернувся до керівництва своєї військової частини з листом від 27.03.2008 року (а.с.14), однак не отримавши відповіді на лист, він 31.03.2009 року звернувся до Командування Повітряних Сил України з аналогічним листом (а.с.15), за результатами розгляду якого позивачу було відмовлено у наданні грошової компенсації за речове майно (лист від 22.04.2009 року №350/129/140/110) (а.с.16). Таким чином, на думку суду, початком перебігання строку звернення до суду з адміністративним позовом є моменту коли позивач дізнався про останнє рішення суб’єкта владних повноважень щодо відмови  у виплати йому грошової компенсації за речове майно, а саме 22.04.2009 року. Як свідчить штемпель вхідної кореспонденції суду на позовній заяві, ОСОБА_3 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду 08.09.2009 року.

Таким чином, у розумінні положень ст. 99 КАС України ОСОБА_3 не пропустив річний строк звернення до суду з адміністративним позовом.

З детального аналізу встановлених в судовому засіданні обставин та норм діючого законодавства України, суд переконаний, що грошова компенсація замість речового забезпечення  ОСОБА_3 за період його служби з 10.03.2000 року по 19.04.2007 року підлягає виплаті.

Що стосується заявленої позивачем суми відшкодування грошової компенсації, то визначення її розміру та проведення розрахунків відноситься безпосередньо до компетенції відповідача у справі, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах  щодо  оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на   підставі,   у  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України;

2) з  використанням  повноваження  з   метою,   з   якою   це повноваження надано;

3) обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

 В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності його дій.

 На підставі всього вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги  та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює  докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.

Окрім цього, суд, керуючисть ст. 94 КАС України, приходить до висновку присудити з Державного бюджету України на користь позивача, понесені ним судові витрати відповідно до задоволених позовних вимог в сумі 54,4 гривень.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії військової частини А 0549 щодо відмови у виплаті ОСОБА_3 грошової компенсації за неотримане речове майно.

3. Зобов'язати військову частина А 0549 нарахувати та виплати ОСОБА_3 грошову компенсацію за неотримане речове майно за період проходження його служби з 10.03.2000 року по 19.04.2007 року.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 54 гривні 40 копійок судових витрат.

5. В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова  набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

 Повний текст постанови оформлено:     27.10.09  

Суддя     Сауляк Юрій Васильович