Єдиний унікальний номер 219/10164/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1864/2017

Головуючий у 1 інстанції: Павленко О.М. Єдиний унікальний номер 219/10164/16-ц

Суддя - доповідач: Краснощокова Н.С. Номер провадження 22-ц/775/1864/2017

Категорія: 55

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Краснощокової Н.С.,

суддів: Азевича В.Б., Новосядлої В.М.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та грошової компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та грошової компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати задоволено.

Стягнено з відповідача на користь позивачки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 32 694 грн. 34 коп. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати у розмірі 1 572 грн. 94 коп., а також на користь держави судовий збір в сумі 640 грн..

У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Посилається на невідповідність рішення вимогам чинного законодавства, засадам розумності та справедливості. Зокрема, зазначає, що позивачка звернулась до суду за стягненням середнього заробітку через два роки після звільнення, відсутність термінів для стягнення середнього заробітку надає працівникові можливість затягувати час з метою стягнення з підприємства більше середнього заробітку. Заборгованість на момент звільнення складала 3 084,23 грн., а середній заробіток стягнуто в розмірі 32 694,34 грн., тобто в 10 разів більше, ніж складала заборгованість на момент звільнення, що не відповідає засадам розумності та справедливості. Законодавством не врегульовано питання стягнення компенсаційних виплат, які виникають з трудових правовідносин для підприємств, що розташовані в зоні АТО. З початком бойових дій виробнича діяльність ТОВ «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» була припинена і на теперішній час не відновилась, втрачені господарські зв'язки з постачальниками та покупцями. Зупинені інші підприємства, обладнання багатьох заводів вивезли з зони АТО, у регіоні не працюють майже всі підприємства, люди втратили роботу. Міста Бахмут, Соледар і Часів Яр увійшли до списку населених пунктів, на території яких здійснювалась і здійснюється АТО. Перелічені обставини є форс - мажорними і унеможливлюють виконання зобов'язань. У зв'язку з цим питання стягнення компенсаційних виплат, які виникають з трудових правовідносин повинні бути врегульовані на законодавчому рівні. Відповідач не має коштів на сплату компенсаційних виплат. У зв'язку із складним фінансовим станом підприємства, а саме відсутністю коштів на рахунках підприємство має заборгованість платежів до бюджету та пенсійного фонду. Управлінням юстиції арештовані банківські рахунки та нерухоме майно, майно підприємства знаходиться у податковій заставі. Загальна заборгованість підприємства складає 2 948 900 грн.. Всі працівники заводу, окрім директора, звільнені і невідомо, як і коли буде виконуватись рішення.

В засідання апеляційного суду сторони не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень - судових повісток. Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Згідно з ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, тому розгляд справи проводиться за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та дотримався вимог матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_1 з 03.05.2012 року по 01.12.2014 року перебувала в трудових відносинах з ТОВ «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон», що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивача та не оспорюється сторонами.

Наказом №39к від 01.12.2014 року ОСОБА_1 була звільнена за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

Під час звільнення відповідач не провів розрахунок з позивачкою, а саме не виплатив їй заборгованість по заробітній платі в сумі 3 042 грн. 62 коп., у зв'язку із чим 18 жовтня 2016 року позивачка звернулась до суду з даним позовом, у якому просила стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до виданої відповідачем довідки № 2/12 від 29.07.2016 року сума заборгованості по заробітній платі на момент звільнення з підприємства станом на 01.12.2014 року складала 3 042 грн. 62 коп., виплата заборгованості проводилася частинами, станом на 29.07.2016 року залишок непогашеної суми складає 992 грн. 62 коп. (а.с.8).

Згідно довідки № 2/48 від 23.11.2016 року, виданої директором ТОВ «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» ОСОБА_2, на момент звернення, а саме на 23.11.2016 року заборгованості перед позивачем по виплатам підприємство не має (а.с.34).

Із розрахунку суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, наданого відповідачем, суми заборгованої позивачці заробітної плати виплачувались їй частинами: 09.12.2014 року - 200 грн., 22.12.2014 року - 300 грн., 27.01.2015 року - 200 грн., 26.02.2015 року - 200 грн., 05.03.2015 року - 100 грн., 12.03.2015 року - 200 грн., 27.07.2015 року - 200 грн., 25.11.2015 року - 250 грн., 29.12.2015 року - 200 грн., 06.05.2016 року - 200 грн., 29.09.2016 року - 962,62 грн..

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III, зі змінами та доповненнями встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідності до вимог ст. ст. 2, 3 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі ст. 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159), дія якого поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (п. 1 Порядку № 159).

Згідно п. 2 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Пунктом 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Отже, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати передбачено проведення компенсації втрати частини грошових доходів, які були нараховані та своєчасно не виплачені працівнику.

З урахуванням зазначених вимог матеріального права та наданого відповідачем розрахунку компенсації втрати частини заробітної плати позивачки у зв'язку із порушенням термінів її виплати суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки зазначену компенсацію у розмірі 1 572,94 грн..

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно з п.2.2.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за № 114/8713 суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати входять до складу фонду додаткової заробітної плати.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суд України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як було встановлено під час розгляду справи при звільненні позивачки відповідач, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, не провів з нею розрахунок та сплатив заборгованість по заробітній платі після звільнення частинами, компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, яка є додатковою заробітною платою, стягнена рішенням суду, тому суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середньоденної заробітної плати у розмірі 47,11 грн. та 694 робочих днів періоду затримки розрахунку в сумі 32 694,34 грн.. Доводів щодо неправильності розрахунку середнього заробітку апеляційна скарга не містить.

Доводи апеляційної скарги щодо звернення позивачки до суду через два роки після звільнення та неврегульованості законом питання термінів для стягнення середнього заробітку необґрунтовані.

Частинами 1, 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз'яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Окрім того, положенням частини другої статті 233 КЗпП, а також статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року були надані офіційні тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 р. N 8-рп/2013, в аспекті конституційних звернень громадян. Суд зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема і за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Враховуючи, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Заборгованість по заробітній платі виплачувалась відповідачем частинами, остання частина в сумі 962,62 грн. сплачена 29.09.2016 року, компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушення строків її виплати не сплачена відповідачем та стягнута оскаржуваним рішенням суду, з позовом у даній справі позивачка звернулась 18 жовтня 2016 року, отже встановлений законом строк на звернення до суду з даним позовом позивачкою не пропущено.

Доводи скарги щодо перевищення розміру стягненого середнього заробітку розміру заборгованості не можуть бути підставою для скасування рішення. Зменшення розміру відшкодування за час затримки можливе у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, за наявності спору щодо розміру заборгованості, як це передбачено ч.2 ст. 117 КЗпП України. У даному випадку позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені повністю.

Не спростовують висновків суду також доводи заявника апеляційної скарги щодо відсутності коштів та наявності заборгованості підприємства за платежами до бюджету та пенсійного фонду. Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Посилання відповідача у апеляційній скарзі на наявність форс - мажорних обставин не підтверджене належними доказами.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Згідно п.п.6.1, 6.2. регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року N 44(5) підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції від 02.09.2014 р., а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами. . Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідачем не надано суду доказів щодо наявності форс - мажорних обставин, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Часовоярський завод «Гідрозалізобетон» відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Н.С. Краснощокова

Судді: В.Б. Азевич

В.М. Новосядла