Справа № 629/37/16-ц

Номер провадження 2/629/27/17

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.11.2017 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого - судді Дегтярчук М.О., за участю секретаря судових засідань – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Лозівського міськрайонного суду Харківської області в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа: приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу, Харківської області ОСОБА_3 про захист  порушеного  права споживача, визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг, визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду 06.01.2016 року з позовом до ПАТ комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа: приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу, Харківської області ОСОБА_3про захист порушеного права споживача, визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг, визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, посилаючись на те, що 25.09.2008 року між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено кредитний договір № НАС0GК0000000016 від 25.09.2008 року та Додатки№1 та №2 до нього. Відповідно до умов договору банк надав йому грошові кошти в сумі 18431,11 доларів США, з оплатою за процентною ставкою 1,25% процентів на місяць, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 25 вересня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов»язань за вищевказаним кредитним договором між банком та ним був укладений договір іпотеки, предметом якого є двокімнатна квартира за адресою: Харківська область,м-н.5АДРЕСА_1, яка була придбана ним за кредитні кошти. Як зазначив позивач у своєму позові, що він постійно сплачував щомісячну суму кредитних платежів по 334,08 доларів США, розрахованих Банком за встановленим графіком платежів. В період кризи 2008 року курс долару США виріс з 5 гривень за один долар США до 8 гривень. З лютого 2014 року курс долару почав невпинно зростати. Подібне знецінення гривні неможливо було передбачити не тільки на момент укладання договору, а ще й восени 2013року. Курс долару США до гривні збільшився в п»ять разів, а доходи населення України, яке отримує дохід у національній валюті – зменшилися вдвічі. Про таку істотну зміну обставин йому не було відомо при підписанні Договору, згоди на це він не давав. Він не знав і не міг знати про валютні ризики, які відбуваються чи то можуть відбутися в країні, та ще й у такому розмірі. Банк, безперечно, знав про такі ризики та розумів їх наслідки,однак не надав йому відповідної інформації та не попередив його про це. Якби він зрозумів,що у зв»язку із істотною зміною курсу валюти, він не буде спроможній повністю погасити кредит, він би не укладав даного Договору. Він звертався до Банку з проханням про зміну умов кредитного договору, але отримав відмову. Також, зазначив,що при укладанні кредитного договору його було ознайомлено лише з тією інформацією,що була викладена в самому договорі, при цьому йому надали можливість лише його прочитати і зміст пунктів,що містять ціну кредиту, відсотків,винагород, комісій роз»яснино не було. Зміст та умови Договору про надання споживчого кредиту були розроблені безпосередньо відповідальними працівниками банку. А тому, він був позбавлений фактичної можливості вносити зміни до змісту кредитного договору, і при його укладанні мав можливість погодитись лише на ті умови, які були запропоновані йому банком щодо істотних умов договору та відсоткової ставки. Умови кредитного договору на які він погоджувався містять значні розбіжності на користь банку, а тому є всі підстави вважати,що банк, який готував кредитний договір, свідомо вводив його в оману з метою неправомірного отримання завищених сум винагороди. В зв’язку з викладеним позивач звернувся до суду з позовом, в якому прохає визнати порушеним його право, як споживача фінансових послуг при укладанні з ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» договору споживчого кредиту № НАС0GК0000000016 від 25.09.2008 року; визнати недійсним кредитний договір № НАС0GК0000000016 від 25.09.2008 року,укладений між ним та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»; визнати недійсним іпотечний договір від 25.09.2008 року,зареєстрований в реєстрі за № 5044 приватним нотаріусом Лозівського МНО ОСОБА_3,укладений між ним та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

03.02.2017 року позивач надав уточнену позовну заяву, в якій зазначив, що 25.09.2018 року між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено договір про надання кредиту № HAC0GK0000000016 та додатки № 1 та № 2 до нього. Згідно п.8.1.кредитного договору Банк зобов’язується надати позичальникові кредитні кошти на строк 25.09.2008 року по 25.09.2018 року включно у вигляді не поновлюваної лінії (далі — кредит) у розмірі 18431,11 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3% на від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,64 % річних від суми зарезервованих ресурсів. З метою забезпечення кредитного договору 25.09.2008 року між ним та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» був також укладений іпотечний договір. Зазначив, що вказаний кредитний договір необхідно визнати недійсним внаслідок порушення відповідачем чинного законодавства зокрема: банк не провів переддоговірну роботу з позичальником, не повідомив у письмовій формі позичальника про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, договір не містить усіх істотних умов договору, існує невідповідність ануїтетного платежу, строку виконання договору, річної відсоткової ставки умовам договору. Крім цього банк незаконно нараховував комісію та не відкрив поточний рахунок для обслуговування кредиту. Існує невідповідність розрахунків кредитних платежів змісту кредитного договору та вказаний кредитний договір є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, що є наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача. Позивач вказує, що кредитний договір не містить реальної процентної ставки та розмір абсолютного подорожчання кредиту чим його введено в оману. В зв»язку з чим прохає визнати порушеним його право як споживача фінансових послуг при укладанні з ЗАТ КБ « Приватбанк» договору споживчого кредиту № HAC0GK0000000016 від 25.09.2008 року; визнати недійсним з моменту укладання Договір про надання споживчого кредиту HAC0GK0000000016 від 25.09.2008 року укладений між ним та ЗАТ КБ « Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ « Приватбанк» та застосувати наслідки недійсності: визнати недійсним іпотечний договір від 25.09.2008 року,зареєстрований в реєстрі за № 5044 приватним нотаріусом Лозівського МНО ОСОБА_3, укладений між ним та ЗАТ КБ « Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ « Приватбанк»; виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 25.09.2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 5044 приватним нотаріусом Лозівського МНО ОСОБА_3, а саме на двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: Харківськ область,м.Лозова,м-н.5АДРЕСА_1.

Позивач та його представник – ОСОБА_4 у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали та прохали їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини , викладені в ньому та на свої письмові пояснення.

Представник відповідача –ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що усі вимоги діючого законодавства під час укладання спірного договору було виконано. Заявив клопотання про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши докази, суд приходить до висновку, що уточнені позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

       Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Як вбачається з матеріалів справи та даний факт підтвердили сторони в судовому засіданні, що 25.09.2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було укладено договір про надання кредиту № HAC0GK0000000016 з додатками № 1 та № 2 до нього. Згідно даного договору ПАТ КБ « Приватбанк» зобов»язався надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 16751,01 Доларів США на термін до 25.09.2018 року, а позичальник зобов»язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановлених кредитним договором. У випадку порушення зобов»язань за кредитним договором, ОСОБА_2 сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом( т.1а.с.20-22).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, що підтверджується копією видаткового касового ордеру від 25.09.2008 року(т.3 а.с.171).

Доказуванню в судовому засіданні, згідно до вимог ст. 60 ЦПК України, підлягають обставини відносно яких у сторін виникає спір.

Згідно додатку № 1 до кредитного договору № HAC0GK0000000016 від 25.09.2008 року, який має назву “Загальна вартість кредиту” позичальника у письмовій формі повідомлено про детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, розмір реальної відсоткової ставки, а також інших фінансових зобов'язань споживача. Додатком №2 до кредитного договору № HAC0GK0000000016 від 25.09.2008 року визначений щомісячний графік погашення кредиту, який містить дані за кожним платежем окремо щодо сплати кредиту, відсотків, винагороди.

Отже, позивач належним чином був повідомлений кредитодавцем про істотні умови договору в наслідок чого ним було підписано кредитний договір, що свідчить про дотримання положень Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року “Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту”.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 13, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У статтях 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-ХІІ) передбачено підстави для визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 Закону №1023-ХІІ. Відповідно до ч. 4 зазначеної статті цей перелік не є вичерпним.

Поняття «нечесна підприємницька практика» включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 19, ч. 2 ст. 19 Закону нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика може бути такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно приписів ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.

Як вбачається з наданих суду документів позивач з моменту отримання кредиту здійснював погашення кредиту та відсотків згідно з умовами кредитного договору, хоча і не в повному обсязі

Отже, судом достовірно встановлено, що волевиявлення позичальника під час укладання Кредитного договору було вільним, відповідало його інтересам, та було направлено на отримання кредиту для купівлі нерухомості.

У п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 20 цієї ж постанови, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

З положень чинного законодавства вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що сторонами в момент вчинення правочину було дотримано вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Стосовно обов'язку позивача сплачувати винагороду за послуги банку (комісію) суд вказує наступне.

Частиною 1 статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» передбачено, що банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті.

Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. (ч. 12 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»)

Пункт 2.4 глави 2 розділу II Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18.06.03 року № 255 (в подальшому - Правила № 255), визначає комісійні доходи і витрати банку як операційні доходи й затрати за наданими або отриманими послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі активу або зобов'язання чи вважається фіксованою.

Комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг встановлені підпунктом б) пункту 2.4 розділу II Правил № 255. За смисловою ознакою, виходить, комісія за надання та обслуговування кредиту це плата за послуги банку.

Відповідно до даних Правил комісії, що отримуються (сплачуються) під час надання послуг, визнаються доходами (витратами). До них належать: комісії за розрахунково-касове обслуговування клієнтів; комісії за обслуговування кредитної заборгованості; комісії за резервування кредитної лінії, які розраховуються на пропорційній часу основі протягом строку дії зобов'язання.

Отже, комісійна винагорода за надання кредиту, видачу готівкових коштів, та щомісячна комісія, встановлені Кредитним договором, є платою за послуги, яка надається ПАТ КБ «Приватбанк» позичальникам під час дії кредитного договору, що зумовлено вимогами чинного законодавства щодо порядку організації бухгалтерського обліку банку, зокрема Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затверджена постановою Правління НБУ № 481 від 27.12.2007 р.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Зазначені умови є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

З приводу видачі коштів позичальнику через касу Банку суд приходить до наступного висновку.

Пунктом 1.1. кредитного договору визначено, що банк зобов'язується надати кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок зазначений в п.8.1.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, статтею 203 ЦК України .

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Тобто, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору під час укладення правочину.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205, 210, 640 ЦК тощо).

В той же час видача коштів, відноситься до виконання правочину, а отже не можу бути підставою для визнання договору недійсним.

Крім цього, як вбачається з позовної заяви, позивач вимагає визнання недійсним кредитного договору також з тих підстав, що договір суперечить валютному і цивільному законодавству України, використання Банком доларів США, як предмету кредитування, значно погіршує становище позивальника, тому умови договору позивач вважає несправедливими.

Суд зазначає, що при укладанні кредитного договору позивач не був обмежений у можливості отримати кредит як в іноземній, так і в національній валютах. Валюту кредитування у вигляді долару США позивач обрав на власний розсуд.

Крім того, відповідно до статті 36 Закону України «Про національний Банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

З приводу невідповідності ануїтетного платежу, строку виконання договору, річної відсоткової ставки умовам договору суд зазначає наступне. 02.08.2016 року судом було задоволено клопотання представника позивача про призначення по даній справі судово - економічної експертизи. Проведення експертизи було доручено Харківському науково-дослідницькому інституту судових експертиз ім.засл. Професора Бокаріуса. Проте позивач не сплатив послуги за проведення експертизи в наслідок чого вона не проводилась. На думку суду позивач та представник позивача не є фахівцями в бухгалтерській — економічній галузі, а тому надані ними розрахунки для обґрунтування позову не можуть вважатись допустимими доказами по справі та покладені в основу рішення.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України ).

Оскільки доводи позивача та його представника про недійсність кредитного договору не знайшли свого підтвердження під час судового засідання, у зв'язку з чим підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні, що також унеможливлює і задоволенні інших вимог позивача.

У відповідності до ст.88 ЦПК України судові витрати компенсувати за рахунок держави, оскільки ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Керуючись ст.ст. 10,11,60, 88,118-120,212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа: приватний нотаріус Лозівського міського нотаріального округу, Харківської області ОСОБА_3 про захист  порушеного  права споживача, визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг, визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                         М.О.Дегтярчук