Справа № 363/3698/16-ц Головуючий у І інстанції Чірков Г. Є.

Провадження № 22-ц/780/4776/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 45 29.11.2017

УХВАЛА

Іменем України

29 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Кулішенка Ю.М., Фінагєєва В.О.

при секретарі: Волошину В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеною позовною заявою, обґрунтовуючи її тим, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, що у м. Вишгород Київської області. Відповідачі з 2014 року не проживають у даному житловому приміщенні без поважних причин, а тому є такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Тому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, особою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою 45 по вул. Київська, буд.18 у м. Вишгород Київської області; визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, особою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою 45 по вул. Київська, буд.18 у м. Вишгород Київської області.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 серпня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в кв.№45 буд. №18 по вул. Київській в м. Вишгород Київської області.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що при вирішенні спору суд не з’ясував чи забезпечена малолітня ОСОБА_5 іншим житлом з необхідними для життя умовами, адже першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зазначає, що суд дійшов безпідставного висновку про те, що малолітня ОСОБА_5 без поважних причин понад один рік не проживає у спірній квартирі. Вважає, що відповідно до судової практики жила площа за неповнолітніми особами зберігається незалежно від обставин, які слугують підставою їх відсутності. Вказує, що їй з дочкою чиняться перешкоди у проживанні в спірній квартирі. Зазначає, що суд не взяв до уваги те, що відповідачі були відсутні у квартирі з поважних причин у зв’язку з роботою за кордоном.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволеннюне підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивачу на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, що у м. Вишгород Київської області. Відповідачі не проживають у спірній квартирі більше одного року без поважних причин передбачених ч.2 ст.405 ЦК України, що дає суду законні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Суд першої інстанції зазначив, що доводи відповідача ОСОБА_2 про наявність перешкод для вселення до вказаної квартири є недоведеними і не підтвердженими, а тому судом до уваги не приймаються. Крім того, суд виходив із того, що відповідач ОСОБА_4 визнав позов повністю і просив його задовольнити з наведених в ньому підстав.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.317 ЦК України на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст.119 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру користуються нею для особистого проживання і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до ст.321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.156 ЖК УРСР члени сім’ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Встановлено, що 08 квітня 2014 року позивач ОСОБА_3 набула право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, що у м. Вишгород Київської області, шляхом прийняття спадщини за своїм померлим чоловіком ОСОБА_6 (а.с.9, 9-зорот).

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання №186 від 31 серпня 2016 року відповідач ОСОБА_4 є зареєстрованим за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, що у м. Вишгород Київської області, з 18 січня 2007 року, а його колишня дружина відповідач ОСОБА_2 – з 01 листопада 2011 року (а.с.7).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 22 серпня 2016 року, складеного депутатом Вишгородської міської ради, відповідачі не проживають у спірній квартирі з 2014 року (а.с.8).

З наданих відповідачем ОСОБА_4 письмових пояснень вбачається, що він разом з ОСОБА_2 жодного дня не проживали в ІНФОРМАЦІЯ_4, що у м. Вишгород Київської області (а.с.57).

Встановлено, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мають неповнолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.14).

Встановлено, що малолітня ОСОБА_5 проживає разом із батьком ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2, в належних для життя умовах, що підтверджується актом №429 від 15 грудня 2016 року, складеним завідувачем сектору у справах дітей та сім’ї Броварської міської ради (а.с.60).

Встановлено, що з 28 грудня 2004 року ОСОБА_2 має на праві власності 1/3 квартири АДРЕСА_3 (а.с.63).

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки суд першої інстанції виходив із наявних у справі доказів, які дійсно свідчать про те, що відповідачі понад один рік не проживають у квартирі без поважних причин, що є підставою для задоволення позову відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України.

Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що суд не з’ясував чи забезпечена малолітня ОСОБА_5 іншим житлом, а також доводи про безпідставність висновку суду про те, що малолітня ОСОБА_5 без поважних причин понад один рік не проживає у спірній квартирі, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки малолітня ОСОБА_5 не є стороною у спорі, і суд не вирішував питання про її права та обов’язки.

Крім того, як вбачається з довідки про реєстрацію місця проживання №186 від 31 серпня 2016 року ОСОБА_5 є зареєстрованою за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3, що у м. Вишгород Київської області, що ніким не оспорюється (а.с.7).

Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що їй з дочкою чиняться перешкоди у проживанні в спірній квартирі відхиляються колегією суддів у зв’язку з їх недоведеністю.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

ОСОБА_2 не було надано жодних доказів на підтвердження вказаних тверджень.

Доводи ОСОБА_2 про те, що суд не взяв до уваги те, що відповідачі були відсутні у квартирі з поважних причин у зв’язку з роботою за кордоном, також відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_1 України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2 у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Відповідач ОСОБА_2 зазначила, що була відсутня у спірній квартирі понад один рік у зв’язку з характером роботи. Разом з тим, нею не було надано доказів на підтвердження своїх тверджень ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції. Тому суд позбавлений можливості встановити дійсність зазначених підстав для продовження пропущеного строку.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції викладених в рішенні не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10 серпня 2017 рокузалишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: