Справа № 360/371/16-ц Головуючий у І інстанції Унятицький Д. Є.

Провадження № 22-ц/780/5326/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 26 29.11.2017

УХВАЛА

Іменем України

29 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Кулішенка Ю.М., Фінагаєва В.О.

при секретарі: Волошину В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 жовтня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року позивач ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного кредитного договору №395АІ10130710001 від 10 липня 2013 року відповідач ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 327456,38 грн. зі сплатою 16% річних для оплати придбаного автомобіля «SubaruOutback», 2013 року випуску, білого кольору. Відповідач умови кредитного договору не виконав, протягом тривалого часу не здійснює погашення процентів за користування кредитом у встановлені терміни. Станом на 01 лютого 2016 року розмір заборгованості відповідача по кредитному договору складає 609874,58 грн.. Тому просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 609874,58 грн. та понесені судові витрати в сумі 9148,12 грн.

В травні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на даний час між нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_3 проходить добровільний розподіл майна набутого під час шлюбу. Коли стало питання розподілу автомобіля «SubaruOutback» вона дізналась, що вказаний автомобіль придбаний в кредит її колишнім чоловіком ОСОБА_3 без її згоди. Тоді ж він повідомив їй, що в провадженні Бородянського районного суду знаходиться цивільна справа за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення боргу в сумі 609874,48 грн.. Оскільки вона не підписувала жодних документів пов'язаних з кредитними угодами та не давала згоду на укладання кредитного договору №395АІ10130710001 щодо купівлі автотранспортного засобу «SubaruOutback» просила визнати недійсним договір №395АІ10130710001 укладений 10 липня 2013 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 03 жовтня 2017 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання кредиту №395АІ10130710001 від 10 липня 2013 року в сумі 609874,58 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 9148,12 грн..

В позові ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_3 про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі третя особа, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_2, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з’ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що не надавала згоди на укладення кредитного договору між позивачем та ОСОБА_3, що підтверджується експертним висновком у справі, а тому оспорюваний правочин є недійсним, оскільки укладений з порушенням законодавства. Вказує, що суд помилково не застосував до спірних правовідносин положення статей 203, 215, 216 ЦК України. Зазначає, що сума заборгованості є значно більшою ніж вартість автомобіля відповідача, а тому звернення стягнення буде проводитись на спільне майно подружжя набуте під час шлюбу, у зв’язку із чим будуть порушені її права та права їх спільної з відповідачем малолітньої дитини. Зазначає, що при видачі виконавчого листа та звернення банку до виконавчої служби на майно ОСОБА_2 буде звернено стягнення відповідно до ч.4 ст.65 СК України.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити у повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з’ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд помилково взяв до уваги розрахунок заборгованості наданий позивачем, оскільки із нього не вбачається строків виникнення заборгованості за кожним платежем. Зазначає, що розрахунок заборгованості не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача. Вказує, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановити розмір заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації. Вказує, що матеріали справи не містять доказів направлення позивачем досудових вимог про необхідність сплати простроченої заборгованості, що порушує вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час укладання кредитного договору). Зазначає, що судом помилково не було залишено позовну заяву без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача у судове засідання.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк», суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №395АІ10130710001 від 10 липня 2013 року. ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 327456,38 грн. зі сплатою 16% річних для оплати придбаного автомобіля «SubaruOutback», 2013 року випуску, білого кольору. Позивач свої зобов’язання за договором виконав, надавши відповідачу грошові кошти. Відповідач умови кредитного договору не виконав, протягом тривалого часу не здійснював погашення процентів за користування кредитом у встановлені терміни. Станом на 01 лютого 2016 року розмір заборгованості відповідача по кредитному договору складає 609874,58 грн. в тому числі: 316541,16 грн. - сума заборгованості за кредитом, 136891,26 грн. - сума заборгованості за відсотками, 63366,34 грн. - пеня передбачена за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок, 30673,44 грн. - пеня передбачена за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок, 40073,27 грн. - розмір інфляційних витрат за кредитом, 22329,10 грн. - розмір інфляційних витрат за відсотками. Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд вважав за можливе стягнути зазначену суму на користь позивача ПАТ «Укрсоцбанк».

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не надавала згоду на укладення оспорюваного кредитного договору, то відповідно до вимог ст. 65 СК України, він не створює обов'язків для неї, а тому не порушує її прав та інтересів. При цьому наявність заяви – згоди ОСОБА_2 не спростовує зазначених висновків, оскільки не підтверджує наявність її згоди на укладення ОСОБА_3 кредитного договору на визначених в ньому умовах.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно з ст.525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правилами ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочинмає бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Разом з тим, відповідно до п.25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5 положення статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК) щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Встановлено, що 10 липня 2013 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 327456,38 грн. зі сплатою 16% річних для оплати придбаного автомобіля «SubaruOutback», 2013 року випуску, білого кольору, що підтверджується копіями договору кредиту №395АІ10130710001 та додатками до нього (т.1 а.с.7-15), меморіального ордеру №10 від 10 липня 2013 року на отримання коштів (т.1 а.с.16).

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ОСОБА_3 не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором від 10 липня 2013 року, внаслідок чого станом на 01 лютого 2016 року розмір заборгованості відповідача по кредитному договору складає 609874,58 грн. в тому числі: 316541,16 грн. - сума заборгованості за кредитом, 136891,26 грн. - сума заборгованості за відсотками, 63366,34 грн. - пеня передбачена за несвоєчасне повернення кредиту за кожен випадок, 30673,44 грн. - пеня передбачена за несвоєчасне повернення відсотків за кожен випадок, 40073,27 грн. - розмір інфляційних витрат за кредитом, 22329,10 грн. - розмір інфляційних витрат за відсотками (т.1 а.с.5-6).

Відтак, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 правовідносини виникли внаслідок укладання кредитного договору. Із запропонованими умовами кредитного договору відповідач ознайомився та погодився.

З наданого ПАТ «Укрсоцбанк» розрахунку заборгованості вбачається, що останній містить розмір відсоткової ставки, ставки пені, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, пені, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов'язань.

Відповідачем ОСОБА_3 не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості, а тому вказані суми підлягають стягненню на користь ПАТ «Укрсоцбанк».

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки позивач свої зобов’язання за договором виконав, надавши відповідачу грошові кошти, відповідач свою чергу умови кредитного договору не виконав, протягом тривалого часу не здійснював погашення процентів за користування кредитом у встановлені терміни, у зв’язку з чим у права позивача були порушенні та підлягають захисту.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги розрахунок заборгованості наданий позивачем, оскільки із нього не вбачається строків виникнення заборгованості за кожним платежем, а також те, що розрахунок не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача, відхиляються колегією суддів, оскільки такий розрахунок є зрозумілим, і відповідачем спростований не був ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановити розмір заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації також відхиляються колегією суддів, оскільки в матеріалах справи наявний ніким не спростований чіткий і зрозумілий розрахунок, первинний бухгалтерський документ щодо отримання відповідачем коштів та підписаний останнім кредитний договір в якому визначені умови повергнення коштів та штрафні санкції в разі його порушення.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що матеріали справи не містять доказів направлення позивачем досудових вимог про необхідність сплати простроченої заборгованості, також відхиляються колегією суддів, оскільки законодавством не передбачений обов’язок пред’явлення досудової вимоги боржникові, а також не передбачені укладеним між сторонами кредитним договором. Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення правочину) не покладає прямого обов’язку на кредитора пред’являти досудову вимогу боржникові за договором кредиту, подання позовної заяви позивачем можна вважати вимогою щодо повернення коштів отриманих за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що судом помилково не було залишено позовну заяву без розгляду у зв’язку із повторною неявкою позивача у судове засідання також відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ПАТ «Укрсиббанк» неодноразово повідомляв суд про неявку у судові засідання та просив розглядати справу за його відсутності (т.1 а.с.26, 57, 70, 116), а тому підстави для залишення позову без розгляду в суді першої інстанції були відсутні.

Також встановлено, що 22 вересня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис №121, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-ОК №115649 (т.1 а.с.45).

Встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2015 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.46).

Посилаючись на ст.65 СК та той факт, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент укладення спірного договору, перебували у зареєстрованому шлюбі, а відтак договір кредиту укладено в інтересах сім’ї, позивач ОСОБА_2 не вірно тлумачить вимоги даної норми, з огляду на роз’яснення, які містяться в п.25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона не надавала згоди на укладення кредитного договору між позивачем та ОСОБА_3, що підтверджується експертним висновком у справі, а тому оспорюваний правочин є недійсним, оскільки укладений з порушенням законодавства, відхиляються колегією суддів як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що сума заборгованості є значно більшою ніж вартість автомобіля відповідача, а тому звернення стягнення буде проводитись на спільне майно подружжя набуте під час шлюбу, у зв’язку із чим будуть порушені її права та права їх спільної з відповідачем малолітньої дитини, і при видачі виконавчого листа та звернення банку до виконавчої служби на майно ОСОБА_2 буде звернено стягнення відповідно до ч.4 ст.65 СК України, також відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов’язок щодо виконання рішення.

Відповідно до матеріалів цивільної справи ПАТ «Укрсоцбанк» пред’явив позов до ОСОБА_3, який є єдиним відповідачем у справі, і єдиним можливим боржником відповідно до майбутнього виконавчого документа, у випадку його видачі судом першої інстанції на звернення ПАТ «Укрсоцбанк».

Тобто, у випадку пред’явлення виконавчого документа до виконання звернення стягнення буде проводитись виключно на майно, яке належить відповідачу (боржнику) ОСОБА_3, а не третім особам.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційних скаргах.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: