Справа № 127/16047/16-ц Провадження № 22-ц/772/2533/2017Головуючий в суді першої інстанції Овсюк Є. М.

Категорія 5 Доповідач Якименко М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого Якименко М.М.

Суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.,

за участю секретаря Кирилюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про витребування майна за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якому просив витребувати у відповідачів, як добросовісних набувачів, та повернути у його власність квартиру АДРЕСА_1.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що він є власником вказаної квартири. Право власності ним було набуто на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, який був укладений 05.12.2009 року.

За період з 2009 року по 2014 рік вказаний договір оспорювався в судах різних інстанцій, в зв'язку з чим він та його сім'я не можуть вселитися у квартиру і до теперішнього часу.

Вказаний договір жодним рішенням не визнався недійсним і не скасовувався.

25.11.2014 року при виконанні ДВС рішення суду про виселення з квартири позивача осіб , ОСОБА_2 дізнався, що власником квартири є відповідач ОСОБА_3, який її придбав у громадянина ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 16.05.2014 року.

В зв'язку з чим ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання недійсним укладеного між ними договору купівлі-продажу.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09.06.2016 року в задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив із того, що спосіб захисту, який був обраний позивачем не відповідає способу захисту, передбаченому законом. Вказав, що спір, який виник, повинен вирішуватись в порядку ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Приймаючи до уваги, що квартира вибула із власності ОСОБА_2 поза його волею, позивач просив задовольнити його позов.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2016 року в задоволенні позову було відмовлено.

З таким рішенням не погодився ОСОБА_2 та оскаржив його в апеляційному порядку. У скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення позивача, його представника, відповідача ОСОБА_3, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог в суді першої інстанції, матеріали цивільної справи № 127/25542/14-ц , яка була витребувана судом, вважає, що дана скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений ( а.с.70).

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зокрема входив із того, що внаслідок власної недбалості і бездіяльності позивача ОСОБА_2, ОСОБА_5 отримав безперешкодну можливість продати квартиру ОСОБА_3, який є добросовісним набувачем.

Відмовляючи в задоволенні позову до ОСОБА_4, суд мотивував свій висновок тим, що ОСОБА_4 не є власником квартири, а є лише стороною грошових зобов'язань з ОСОБА_3 за договором позики та іпотечним договором.

Але з таким висновком не можна погодитись, виходячи з наступного.

Так, як зазначалось вище, позивач ОСОБА_2 за нотаріально - посвідченим договором купівлі-продажу від 05.12.2009 року придбав у ОСОБА_6 АДРЕСА_2.

Право власності було зареєстровано в установленому законом порядку.

Даний договір був оспорений в судовому порядку ОСОБА_7

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.03.2013 року, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 29.04.2013 року, позов ОСОБА_7 було задоволено та визнано нікчемним договір від 05.12.2009 року.

Вказані рішення та ухвала були оскаржені ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в касаційному порядку.

27.05.2013 року було відкрито касаційне провадження та зупинено виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.03.2013 року.

06.11.2013 року вказане рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ були скасовані, а справу було направлено на розгляд в суд першої інстанції.

Незважаючи на скасування вказаних рішення та ухвали суду касаційною інстанцією і передачі справи на новий розгляд в суд першої інстанції, 23.01.2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 уклали мирову угоду (справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про поділ мана подружжя), яка була визнана судом, і за якою було визнано в судовому порядку право власності на спірну квартиру за ОСОБА_5, який 16.05.2014 року продав її відповідачу ОСОБА_3

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12.03.2014 року, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29.04.2014 року, в задоволенні позову ОСОБА_7 про визнання нікчемним договору купівлі продажу від 05.12.2009 року було відмовлено.

Отже, на момент укладенні морової угоди власником квартири був позивач ОСОБА_2

16.03.2015 року ухвала суду, якою було визнано мирову угоду між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, була скасована апеляційною інстанцією, і в подальшому ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.11.2015 року позовна заява ОСОБА_5 була залишена без розгляду.

Після набуття у власність квартири, ОСОБА_3, як іпотекодавець, передав її у забезпечення виконання своїх грошових зобов'язань іпотекодержателю ОСОБА_4, уклавши 13.08.2014 року нотаріально посвідчений договір іпотеки.

Державним реєстратором 13.08.2014 року було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Було внесено відомості про дане зобов'язання, його сторін - іпотекодержателя ОСОБА_4 та іпотекодавця ОСОБА_3

Встановлені колегією обставини дають підстави дійти до висновку, що належна квартира позивачу ОСОБА_2 вибула із його володіння, як на момент укладення мирової угоди, так і на момент укладення договору купівлі- продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, так і на момент укладення договору іпотеки, не з його волі.

На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, не дав цьому належної правової оцінки, хоча це має істотне значення для правильного вирішення цієї справи.

Відтак позовні вимоги щодо витребування майна у добросовісного набувача ОСОБА_3 та повернення його у власність позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно майно, яке було придбано ОСОБА_3 було ним передано в іпотеку відповідачу ОСОБА_4

Відповідно до п.6 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя ОСОБА_4 може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом переходу до нього, як іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця. Укладенням цього договору іпотекодавець беззастережно засвідчує, що він надає іпотекдержателю ОСОБА_4 згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя. Іпотекодавець, підписанням цього договору, засвідчує, що наявність будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового повідомлення іпотекодержателя про реєстрацію права власності на предмет іпотеки (як правовстановлюючі документи) не вимагається.

В той же час ст. 1 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність витребування майна також у відповідача ОСОБА_4, який є його іпотекодержателем і одним із його розпорядників.

Судом при прийнятті оскаржуваного рішення були порушені норми процесуального права, неправильно застосовані норми матеріального права, а тому таке рішення залишатись в силі не може, підлягає скасуванню як незаконне і несправедливе з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню на користь позивача з відповідачів у рівних частках по 1859,16 гривень з кожного судові витрати, які були понесені ОСОБА_2 при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись ст. 388 ЦК України, ст.ст. 88, 307, 309, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14.11.2016 року скасувати.

Ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як у добросовісних набувачів квартиру АДРЕСА_1 та повернути її у власність ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати по 1859,16 гривень з кожного.

Рішення набуває законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: