Справа № 2/1219/6/2012
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.01.2012 року Новопсковський районний суд Луганської області
у складі головуючого судді Тарасова Д.С.
при секретарі Перепелиці О.В.
за участю позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Новопсков цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійним та визнання права власності на ? частини житлового будинку, третя особа -приватний нотаріус Старобільського районного нотаріального округу Замарь Олена Олександрівна,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати заповіт на користь ОСОБА_2 від 19.01.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Новопсковського районного нотаріального округу Замарь О.О., недійсним, та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на ? частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, вона отримала спадщину у вигляді ? частини житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1. Її рідний брат після смерті батьків спадщину не прийняв. За життя батько та мати своїм майном розпорядилися наступним чином: її братові вони побудували будинок та придбали автомобіль, а їй після смерті батьків повинен у спадкування перейти будинок. Вважає, що заповіт на користь відповідача недійсний, оскільки під час правочину волевиявлення батька не було вільним та не відповідало його волі, так як батько тривалий час страждав атеросклерозом, в останні 2-3 роки забувався, були провали пам'яті, в останні місяці перед смертю погано чув та бачив, був прикутий до ліжка та знаходився в безпомічному стані. У неї викликає сумніви, що батько зміг самостійно прочитати текст заповіту, написаний нотаріусом. Вважає, що приватним нотаріусом під час посвідчення заповіту порушено вимоги ч. 2 ст. 1248, ч. 2 ст. 1253 ЦК України.
Ухвалою Новопсковського районного суду від 30.03.2010 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту та визнання права власності на ? частини житлової будівлі залишено без розгляду.
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 13.07.2010 року ухвалу Новопсковського районного суду від 30.03.2010 року про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги з підстав, викладених в позові, та просила визнати заповіт на користь ОСОБА_2 від 19.01.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Новопсковського районного нотаріального округу Замарь О.О., недійсним, та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на ? частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Про існування заповіту на користь ОСОБА_2 їй стало відомо після смерті батька.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, про що надав письмове заперечення, в якому зазначив, що на момент смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивач була забезпечена житлом, про наміри бабусі та дідуся забезпечити його окремим від батьків житлом було відомо ще за життя бабусі, це не приховувалось, про це знали їхні родичі. Ствердження позивача про те, що дідусь в силу свого безпорадного стану 19.01.2007 року не міг особисто прочитати заповіт, не відповідає дійсності, так як позивач з грудня 2006 року не спілкувалася з покійним. До вимог позивача просить застосувати строк позовної давності. Просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, в якій просить справу розглядати без її участі.
Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1, виданим 27.12.2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Новопсковського районного управління юстиції Луганської області.
Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді ? домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Зазначене домоволодіння згідно витягу № 16110563 з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.10.2007 року та свідоцтва НОМЕР_2 про право власності на домоволодіння, виданого 14.11.1978 року виконкомом Новопсковської селищної ради, належало ОСОБА_5 У чинність ст. 22 КпШС вказане домоволодіння є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 28 КпШС частки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у спільній сумісній власності є рівними.
У чинність ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є її діти -ОСОБА_1, ОСОБА_1, та її чоловік -ОСОБА_5
Судом встановлено, що позивач прийняла спадщину після смерті матері -ОСОБА_4 у вигляді ? частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, що підтверджується заявою про прийняття спадщини від 27.04.2007 року, зареєстрованою в книзі для запису нотаріальних дій під № 105.
Судом також встановлено, що у чинність ч. 3 ст. 1268 ЦК України, ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 у вигляді ? частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, оскільки постійно проживав разом із ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, та не заявив про відмову від спадщини.
Рідний брат позивача - ОСОБА_1 - після смерті матері у встановлений законом шестимісячний строк не подав заяву до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини.
Рішенням Новопсковського районного суду від 29.01.2009 року ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про надання додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, виданим 07.04.2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Новопсковського районного управління юстиції Луганської області.
27.04.2007 року позивач в установлений законом шестимісячний строк після смерті батька ОСОБА_5 подала заяву про прийняття спадщини, зареєстровану в книзі для запису нотаріальних дій під № 106. В державній нотаріальній конторі їй стало відомо про наявність заповіту на користь ОСОБА_2
Згідно заповіту серії ВЕЕ № 166803 від 19.01.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новопсковського районного нотаріального округу Замарь О.О., ОСОБА_5 все своє майно заповів своєму онукові ОСОБА_2
На підставі зазначеного заповіту державним нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії ВКВ № 520269 від 19.12.2007 року, згідно якого він прийняв спадкове майно у вигляді ? частини житлового будинку з надвірним спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, на земельній ділянці, площа якої буде встановлена після одержання державного акту на землю.
Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, не можуть складати заповіти особи, визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними.
Оскільки заповіт є перш за все юридичною угодою, то всі правила чинного законодавства, які стосуються питання недійсності угод, в однаковому ступеню відносяться й до заповіту. Заповіт як угода, яка проявляє волю заповідача щодо розпорядження належним йому майном після його смерті, вимагає посвідчення дійсності волевиявлення й тотожності волі заповідача і змісту заповіту, тому закон пред'являє до заповіту підвищені вимоги в дотриманні умов укладання заповіту.
У чинність ч. 2 ст. 1257 ЦК України суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Підставою визнання заповіту недійсним позивач вважає ту обставину, що волевиявлення її батька не було вільним та не відповідало його волі, що батько, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на момент укладання заповіту від 19.01.2007 року на користь ОСОБА_2 не розумів своїх дій та не міг керувати ними по причині тяжкого стану здоров'я, в силу стану здоров'я не міг сам прочитати вголос текст заповіту, написаний нотаріусом.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину, судом, відповідно до статті 145 ЦПК України, за клопотання позивача, було призначено у справі посмертну комплексну психолого-психіатричну експертизу.
Згідно акту № 13 посмертної, комісійної, судової психолого-психіатричної експертизи, експертна комісія дійшла наступних висновків: ОСОБА_5 на період складання заповіту 19.01.2007 року мав ознаки органічної дисфункції головного мозку судинного генезису (атеросклероз судин головного мозку, гіпертензійний синдром, наслідки гострого порушення мозкового кровообігу від 2002 року, дисциркуляторна енцефалопатія) з когнітивними розладами та порушеннями поведінки та емоцій. Однак, надані в розпорядження експертної комісії матеріали не дозволяють уточнити дійсну міру вираженості когнітивних та емоційно-вольових розладів та визначити міру їх впливу на здібність ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними 19.01.2007 року.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 16.11.2009 року справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України.
У чинність ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи те, що призначеною в справі комплексною посмертною психолого-психіатричною експертизою не встановлено нездатність ОСОБА_5 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними 19.01.2007 року, суд розглядає справу на підставі тих доказів, що маються в матеріалах справи.
Судом встановлено, що під час складання заповіту та його підписання ОСОБА_5 перебував в адекватному стані, повністю усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
Вищевикладені факти знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та були доведені належними доказами.
Так, допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що спілкувався з ОСОБА_5 за два дні до смерті, якихось дивних змін в його поведінці він не помітив.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що була лікарем померлого ОСОБА_5, він дійсно страждав на серцеву недостатність, атеросклероз, ішемічну хворобу серця, але підстав для направлення його до психіатра не було.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засідання також пояснила, що в поведінці ОСОБА_5 не помітила психічного розладу.
До показів свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 суд відноситься критично, оскільки останні спілкувалися з померлим ОСОБА_5 приблизно за місяць до складання заповіту.
Крім того, відповідно до п. 14 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 року за № 20/5, при посвідченні правочину визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть участь у ньому.
Про це також зазначено в заповіті. Як вбачається з заповіту, приватний нотаріус Замарь О.О. посвідчила заповіт після перевірки дієздатності заповідача ОСОБА_5
Суд також критично відноситься до заяви позивача про те, що батько та матір після своєї смерті бажали їй передати у спадщину будинок по АДРЕСА_1 оскільки доказів такого наміру вона не надала, а в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що, коли батьки позивача захворіли та потребували догляду, позивач залишила їх та виїхала до м. Луганськ. Не заперечувала цей факт і сама позивач.
Що стосується посилання позивача на невиконання нотаріусом вимог ч. 2 ст. 1248, ч. 2 ст. 1253 ЦК України, то слід зазначити наступне.
Згідно ч. 2 ст. 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).
З оглянутого в судовому засіданні заповіту вбачається, що нотаріусом виконані зазначені вимоги закону, оскільки перед посвідченням заповіту нотаріус впевнилася в тому, що ОСОБА_5 дієздатний, спроможний самостійно прочитати вголос та підписати заповіт, записаний нею, про що свідчать підпис та печатка приватного нотаріуса Замарь О.О. Доказів зворотного позивачем суду не надано.
Таким чином, суд вважає безпідставними посилання позивача на порушення вимог діючого законодавства приватним нотаріусом при посвідченні оспорюваного заповіту, оскільки судом встановлено, що всі вимоги закону нотаріусом при складанні та посвідченні заповіту були дотримані.
З огляду на вищезазначене, враховуючи висновки посмертної комплексної психолого-психіатричної експертизи, суд прийшов до висновку, що підстав для задоволення позовних вимог про визнання заповіту недійсним з підстав, зазначених в позові, немає. У зв'язку з вищезазначеним не підлягають задоволенню також вимоги щодо визнання за позивачем права власності на ? частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно із ч. 3, ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У чинність ст. 60 позивач повинна була довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а саме: що волевиявлення її батька - ОСОБА_5 не було вільним та не відповідало його волі, що батько на момент укладання заповіту від 19.01.2007 року на користь ОСОБА_2 не розумів своїх дій та не міг керувати ними, що в силу стану здоров'я не міг сам прочитати вголос текст заповіту, записаний нотаріусом, що нотаріусом під час посвідчення заповіту порушено вимоги ч. 2 ст. 1248, ч. 2 ст. 1253 ЦК України. Проте зазначені обставини не були доведені позивачем в суді належними та допустимими доказами.
Щодо посилання відповідача про застосування до вимог позивача строків позовної давності суд зазначає наступне.
У чинність ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З матеріалів справи вбачається, що позивачеві стало відомо про заповіт на користь ОСОБА_2 після ІНФОРМАЦІЯ_2 року після поховання батька ОСОБА_5 З позовом про визнання заповіту недійсним та визнання права на ? частини житлового будинку позивач звернулася до суду 10.02.2010 року. Відповідачем не надано суду доказів спливу позовної давності, хоча статтею 60 ЦПК України передбачено обов'язок кожної сторони доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Таким чином суд дійшов висновку про відмову в застосуванні до вимог позивача позовної давності.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.
Питання про розподіл судових витрат вирішено в порядку ст.ст. 82, 88 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 60, 82, 88, 212-215, 223 ЦПК України, ст. ст. 203, 225, 257, 261, 1233, 1234, 1235, 1247, 1248 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про практику у справах про спадкування", постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", суд -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійним та визнання права власності на ? частини житлового будинку, третя особа -приватний нотаріус Старобільського районного нотаріального округу Замарь Олена Олександрівна, відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 264,19 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано апеляційному суду Луганської області через Новопсковський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: