РІШЕННЯ

ІМ*ЯМ УКРАЇНИ

справа№2-1522/11862/11

05 вересня 2011 року, Приморський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого –судді Терьохіна С.Є.,

при секретарі - Нефідові С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до неповнолітнього ОСОБА_2 в особі законного представника –матері ОСОБА_3, треті особи орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, Приморський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, про усунення перешкод в користуванні правом власності, визнання таким що втратив право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 в особі законного представника –матері ОСОБА_3, треті особи орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради до громадянина ОСОБА_1, про примусову реєстрацію матері за місцем реєстрації неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом в якому з урахуванням уточнень, поданих в порядку статті (ст.) 31 Цивільно-процесуального кодексу (ЦПК) України, просив зобов’язати ОСОБА_2 в особі законного представника –матері ОСОБА_4 не перешкоджати йому (позивачу) в праві користування та розпорядження його особистим майном - квартирою № 55, будинку № 3, по провулку Економічному в м. Одесі, яка складається з однієї житлової кімнати площею 16 м. кв., загальною площею 29, 6 м. кв., шляхом визнання неповнолітнього ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою № 55, будинку № 3, по провулку Економічному в м. Одесі.

Також позивач просив зняти неповнолітнього ОСОБА_2 з реєстрації за адресою його місця проживання - квартира АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 17 листопада 2008 року, рішенням Приморського райсуду м. Одеси, було розірвано шлюб між ним –ОСОБА_1 та громадянкою ОСОБА_4, разом з якою вони мають спільну дитину –сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За вказаним вище рішенням суду, їх спільна з ОСОБА_4 дитина, була залишена на виховання матері, у зв’язку із чим неповнолітній ОСОБА_2 фактично мешкає із матір*ю громадянкою ОСОБА_5 ОСОБА_4 в АДРЕСА_2.

При тому, при народженні неповнолітній ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою - квартира АДРЕСА_1. Вказана квартира належить йому (позивачу) на праві приватної власності згідно із договором купівлі-продажу від 12 жовтня 2001 року, де він (позивач) також є зареєстрованим.

Позивач вказує на те, що жодного часу неповнолітній ОСОБА_2 не проживав за вищевказаною адресою по якої він був зареєстрований, а його перебування на реєстраційному обліку в квартирі АДРЕСА_1, створює для нього (позивача), як власника квартири цілу низку перешкод в користуванні та розпорядженні ним своєю власністю.

Мати дитини –ОСОБА_4 не приймає участі у фінансуванні утримання квартири, де зареєстровано її дитину, не бере участі в оплаті комунальних послуг. Через те, що неповнолітній ОСОБА_2 залишаться зареєстрованим у вказаній квартирі, він (позивач) вимушений нести додатковий матеріальний тягар, оплачуючи комунальні послуги не тільки за себе а і за відповідача.

Позивач також вказує на те, що факт реєстрації малолітньої дитини в приналежній йому квартирі, заважає йому (позивачу) навіть використовувати квартиру як заставу перед банком, що унеможливлює одержання кредиту, а також провести відчуження своєї квартири.

В суді позивач та його представник зазначені вище позові вимоги –підтримали в повному обсязі.

Громадянка ОСОБА_4, як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 та представник самої ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 –не визнали, вказавши що вимоги позову, суперечать інтересам малолітньої дитини та звернулися із зустрічним позовом в якому просили суд –провести примусову реєстрацію ОСОБА_4, як матері неповнолітнього ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1, яка належить первісному позивачу ОСОБА_1 Вимоги зустрічного позову, ОСОБА_4, мотивували тим, що з моменту народження неповнолітнього ОСОБА_2, в нього виникло право на проживанні в квартирі його батька ОСОБА_1 де малолітній, як громадянин України значиться зареєстрованим. Свою вимогу, щодо примусової реєстрації в квартирі відповідача за зустрічним позовом, громадянка ОСОБА_4, мотивує тим, що малолітня дитина ОСОБА_6, не може здійснювати своє право а житло самостійно, без своєї матері, яка також потребує реєстрації разом із своєю дитиною. ОСОБА_4 додатково вказала, що вона не має свого житла, проте ОСОБА_1, як єдиний онук, в найближчому майбутньому отримає право на квартиру свого дідуся, за яким він здійснює догляд.

Орган опіки та піклування, будучи належним чином сповіщений про час та місце розгляду справи, свого представника до суду – не направив, проте, на ухвалу суду, надав витяг з засідання ради опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, від 28 липня 2011року, в якому було рекомендовано вважати недоцільним зняття з реєстрації малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 по квартирі АДРЕСА_1.

Заслухавши пояснення та оцінивши доводи сторін, дослідивши наявні в справі докази, суд дійшов висновку, про можливість часткового задоволення первісного позову гром. ОСОБА_1, та про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову гром. ОСОБА_4

Так, судом було встановлено, що дійсно, 17 листопада 2008 року, рішенням Приморського райсуду м. Одеси, було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та громадянкою ОСОБА_4, разом з якою вони мають спільну дитину –сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За вказаним вище рішенням суду, їх спільна з ОСОБА_4 дитина, була залишена на виховання матері з якою малолітній ОСОБА_2 проживає до настоящого часу. При тому колишні подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 припинили сумісне проживання ще до юридичного розірвання шлюбу, а саме із січня 2007 року, що встановлено набравшим законної сили рішенням Приморського райсуду м. Одеси від 17.11.2008 року (справа № 2-10220/08, суддя Гандзій).

Позивачу ОСОБА_1, на підставі нотаріально посвідченного договору купівлі-продажу, від 12.10.2001 року, належить квартира АДРЕСА_1, по якої він значиться прописаним (зареєстрованим) із 2001 року.

При нароженні дитини, малолітній ОСОБА_2, був зареєстрований за місцем проживання батька — ОСОБА_1, враховуючи те, що з двох батьків, тільки він був громадянином України, який мав власне житло.

Разом із тим, малолітній ОСОБА_2, фактично не проживав за місцем своєї реєстрації, так як постійно знаходився з матір*ю —ОСОБА_4, яка на час народження дитини перебувала в громадянстві Молдови (ПМР), а згодом прийняля громадянство ОСОБА_5.

При розгляді справи ОСОБА_4, як законний представник ОСОБА_2, заявила, що вона з дитиною проживали в квартирі позивача три дні. Проте, не зважаючи на недоведеність такого факту у відповідності до ч.1, ст. 60 ЦПК України, суд не вважає що такий не тривалий час находження дитини в квартирі позивача, може вплинути на в очевидь формальний характер реєстрації дитини на житлової площі ОСОБА_1

Задовольняючи первісний позов в частині усунення перешкод громадянину ОСОБА_1 у реалізації його права користування та розпорядження своїм майном –квартирою № 55, будинку № 3, по провулку Економічному в м. Одесі, шляхом визнання неповнолітнього ОСОБА_2, таким, що втратив право на користування житловою площею —суд виходив із того, що право власності є одним із ключьових матеріальних прав особи, непорушність якого окремо закріплено в ч.4, ст. 41 Конституції України.

Відповідно до ч.1, ст.317 Цивільного Кодексу (ЦК) України, однією із найважливіших властивостей притаманних праву приватної власності, є безперешкодженна можливість власника розпоряджатися своїм майном, поряд із правом володіти та користуватися своєю власністю. Також, право на володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд, прямо закріплено і в ч.1, ст. 319 ЦК України.

За наведених вище правових підстав, позивач ОСОБА_1, як власник зазначеного вище майна - не має будь-яких перешкод (окрім можливо моральних) для заявлення вимоги про зняття з реєстрації шляхом позбавлення права проживання в його квартирі будь-якої особи, в тому числі і малолітнього сина.

В межах заявлених позовних вимог, суд погоджується із доводом позивача, про те, що наявність реєстрації в його квартирі малолітнього ОСОБА_2, дійсно створює для позивача низку певних перешкод, пов*язаних не тільки із додатковими витратами на оплату комунальних послуг, а цілком реально призводить до обмеження здійснювати свої права щодо належного майна, наприклад при відчужені або передачі такого майна в заставу.

Задовольняючи позов, суд також виходив із того, що як зазначалось вище, малолітній ОСОБА_2, лише формально значиться зареєстрованим у квартирі позивача, майже ніколи там не проживав та не проживає і до даного часу.

Про формальність реєстрації в квартирі позивача малолітнього ОСОБА_2, свідчить і той факт, що після народженні останнього, позивач взагалі не визнавав факт свого батьківства відносно ОСОБА_2, у зв*язку із чим сторонами проводилась судово-медична експертиза Одеським облбюро СМЕ, копія якої міститься в справі.

За рішенням суду, після розлучення позивача із громадянкою ОСОБА_4, дитина ОСОБА_2, залишився проживати із матір*ю, яка не отримувала права на проживання в квартирі позивача, є громадянкою іншої держави, не має української реєстрації, що взагалі виводить за межі правового поля питання реєстрації в Україні малолітнього ОСОБА_2

При постановленні рішення, суд врахував той факт, що малолітня дитина ОСОБА_2 проживає із своєю матір*ю і в силу віку не може проживати самостійно. Проте проживання малолітнього на житлової площі позивача, не може розглядатися навіть із точки зору здорового глузду, так як право проживання в даній квартирі відсутнє у матері ОСОБА_2 і позивач, як власник не має намірів комусь таке право надавати.

Відповідно до норми частини 3, спеціального в даній галузі Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” - місцем проживання, визначається адміністративно-територіальна одиниця на території якої особа проживає понад шість місяців на рік. В свою чергу під реєстрацією, розуміється внесення відомостей до паспортного документу про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

За вказаних вище обставин, житлову площу позивача - квартиру АДРЕСА_1, не можна вважати місцем проживання малолітнього ОСОБА_2, який в даному місце не мешкає понад шість місяців на рік, та не перебуває там в загалі.

Всі вище наведені обставини, дають право суду, відхилити позицію, висловлену органом опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, викладену у витягу засідання Ради, від 28.07.2011 року, як таку, що не основана на законі та суперечить основним засадам захисту майнових прав особи.

Суд погоджується із доводами представиника 3-ої особи про те, що відповідно до вимог ч.4, ст.19 Сімейного Кодексу України, до компетенції органів опіки та піклування, не входять повноваження щодо надання висновків в частині зняття або постановлення особи на реєстраційний облік. Дані органи, згідно до вказаного закону, можуть лише висловлювати свою позицію при розгляді спорів відносно місця проживання дитини.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову громадянки ОСОБА_4, суд виходив із того, що не існує будь-яких правових підстав для проведення примусової реєстрацію ОСОБА_4, як матері неповнолітнього ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1, яка належить первісному позивачу ОСОБА_1 Так, по-перше, зазначену квартиру первісний позивач ОСОБА_1, отримав у власність задовго до шлюбу із ОСОБА_4, є єдиним, законним власником вказаної квартири, при тому на даний час ОСОБА_4, є сторонньою людиною для позивача в якої ніколи не виникало право на користування вказаним майном.

По-друге, суд вважає, що примусове вселення громадянки ОСОБА_4 в квартиру, яка належить громадянину ОСОБА_1 проти його волі, буде прямо порушувати права останнього як власника свого майна, закріплені за ним в ч.ч. 1 та 2, ст. 321 ЦК України (Непорушність права власності). Крім того, задоволення вимог зустрічного позову, на думку суду буде прямо суперечити нормам частини 4, ст. 41 Конституції України. Довод представника відповідачки про те, що в позивача є літній дідусь, який володіє квартирою в якої може проживати ОСОБА_1 і яку позивач успадкує, так як доглядає за дідусем —на думку суду, не тільки, не грунтується на нормах права, а також не відповідає і загально визнаним нормам моралі і за таких підстав, безумовно відхиляється судом.

Відмовляючи позивачу у вимозі, щодо зняття неповнолітнього ОСОБА_2 з реєстрації за адресою його (позивача) місця проживання - квартира АДРЕСА_1, суд погодившись із позицією 3-ї особи, дійшов висновку, про те, що дії пов”язані із реєстрацією або зняттям із реєстрації осіб, відповідно до ч.1, ст.7, ч.1, ст. 11 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання” - здійснюються виключно спеціально уповноваженими органами центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Таким органом виступає Міністерство внутрішніх справ України в особі —відділів громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб, діючих при територіальних підрозділах МВС, що в свою чергу, відповідно до ч..., ст... Кодексу адміністративного судочинства України, визначає розгляд таких спорів саме в порядку визначеному цим Кодексом.

керуючись ст. ст. 1, 3, 10, 57, 60, 208-213, Цивільно-процесуального кодексу України, суд –

РІШИВ:

Позов громадянина ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Зобов’язати неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі законного представника –матері ОСОБА_3, не перешкоджати громадянину ОСОБА_1 у реалізації права користування та розпорядження його особистим майном –квартирою № 55, будинку № 3, по провулку Економічному в м. Одесі, визнавши неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 таким, що втратив право на користування житловою площею квартири АДРЕСА_1.

В задоволенні решти вимог позивачу ОСОБА_1 –відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 –відмовити.

Апеляційна скарга на дане рішення, може бути подана сторонами до Апеляційного суду Одеської області, через Приморський райсуд м. Одеси в порядку ст. ст. 294-296 ЦПК України.

Суддя Терьохін С.Є.

05.09.2011