22.11.2017

ЄУН 337/2982/17

Провадження №2/337/1388/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

22 листопада 2017 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі: головуючого судді – Нещеретної Л.М.

з участю секретаря – Шварцер Г.М.

адвоката – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Територіальної громади в особі Запорізької міської ради, ОСОБА_3, треті особи: Приватний нотаріус ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи Приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання заповіту недійсним та встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в:

Позивач за первісним позовом ОСОБА_4М звернувся до суду з позовом до відповідачів - Територіальної громади в особі Запорізької міської ради, ОСОБА_3, про визнання права власності в порядку спадкування заповітом. Свої позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтував тим, що 15.01.2017 року померла - ОСОБА_7. Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина у вигляді квартири № 101 (сто один) в будинку № 10 (десять) по вулиці Воронезькій в м. Запоріжжі. Спадкодавцем – ОСОБА_7 за життя було складено заповіт на ім’я ОСОБА_4 та ОСОБА_8. Позивач в установлений законодавством строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а ОСОБА_6 була подана заява про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4. У зв’язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності померлої 15 січня 2017 ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_4 було відмовлено в оформленні документів про що було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28.07.2017 року. Враховуючи, що для видачі свідоцтва про права на спадщину, яке підлягає реєстрації, необхідно надати нотаріусу оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно, які у позивача відсутні, то на підставі ч.1 ст. 392 ЦК України, таке право можливо визнати у судовому порядку та просить визнати за ним право власності на спадкове майно за заповітом після смерті – ОСОБА_7.

ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4, про визнання заповіту недійсним та встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, встановити факт сумісного проживання з ОСОБА_7 з 2008 року по день смерті. Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтувала, тим, що вона - ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_7, оскільки з 2008 року вона мешкала з ОСОБА_7 однією сім’єю, вела з нею спільне господарство, підтримувала та опікувалась померлою до її смерті, самотужки поховала ОСОБА_7, а отже є спадкоємцем четвертої черги, відповідно до ст.1264 ЦК України. Інших спадкоємців у ОСОБА_7 не було, про існування заповіту вона ніколи не згадувала. Після смерті свого чоловіка – ОСОБА_9, який помер 30.12.2007 року ОСОБА_7 довгий період часу перебувала у пригніченому стані, погано орієнтувалась у просторі та часі, виявляла труднощі у перерозподілі уваги, а отже не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. У цей час нею опікувались ОСОБА_3 та інші сусіди, а згодом вона стала мешкати з ОСОБА_7, а згодом стала мешкати однією сім’єю з ОСОБА_7 На підставі вищевказаного просила визнати факт проживання однією сім’єю з 2008 року з ОСОБА_7 та визнати недійсним заповіт ОСОБА_7, посвідчений 23.01.2008 року приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу ОСОБА_10 за № 190.

Від представника Запорізької міської Ради надійшла письмова заява про розгляд справи без його участі.

Третя особа – ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилась, але надала заяву, в якій просить суд розглядати справу за її відсутності та проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 повідомлена належним чином про розгляд даної справи в судове засідання не з’явилась, заяви про бажання приймати участь у розгляді справи до суду не подавала.

Представник ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала первісний позов, просила його задовольнити та відмовити в задоволенні зустрічного позову. Суду пояснила, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 знайомі з 1980 року. Так як дітей у ОСОБА_7 не було, то вони відносились до ОСОБА_4, як до свої рідних дітей. Тому 23.01.2008 року ОСОБА_7 склала заповіт на ОСОБА_4 та ОСОБА_6

15.01.2017 року померла ОСОБА_7. Про смерть ОСОБА_7 ОСОБА_6 ніхто не повідомив. Після її смерті залишилась спадщина у вигляді нерухомого майна. Позивач у встановленому законом порядку прийняв спадщину та звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, де на підставі поданої ним заяви була заведена спадкова справа. У свою чергу ОСОБА_6 подала заяву про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4. Оскільки у ОСОБА_4 відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно йому було відмовлено в оформленні документів. Просила визнати право власності на спадкове майно у судовому порядку. З приводу зустрічних позовних вимог заперечувала, оскільки вимоги ОСОБА_3 не підтверджені належними та допустимими доказами. Просила у задоволені зустрічних позовних вимог відмовити у повному обсязі.

ОСОБА_3 та її адвокат ОСОБА_1 просили задовольнити зустрічну позовну заяву та заперечували проти задоволення позову, пред’явленого ОСОБА_4 ОСОБА_3 суду пояснила, що після смерті чоловіка ОСОБА_7, який помер 30.12.2007 року, ОСОБА_7 довгий період часу перебувала у пригніченому стані, перебувала у депресії у зв’язку зі смертю свого чоловіка. Вважає, що ОСОБА_4 скористався безпорадним станом ОСОБА_7, яка склала заповіт на ОСОБА_4 та ОСОБА_6 Починаючи з 2008 року ОСОБА_7 потребувала допомоги. Також пояснила, що з травня 2008 року працювала на заводі «Запоріжсталь», після роботи з 20.00 до 20.30 год. заходила до ОСОБА_7, проте не кожного дня та надавати допомогу: інколи готувала їжу, купувала харчі за гроші які їй давала ОСОБА_7, прала та прасувала речі ОСОБА_7 ОСОБА_3 пояснила, що проживала вона весь цей час у себе в квартирі № 98 в тому ж під’їзді на сьомому поверсі в тому ж будинку, що і ОСОБА_7, яка проживала у квартирі 101 на восьмому поверсі, оскільки в неї є своя сім’я, яка на той момент складалась з її чоловіка, сина та батьків, тобто не з ОСОБА_7 У неї з ОСОБА_7 були окремі бюджети. Допомагала ОСОБА_7 як сусідка. ОСОБА_7 мешкала в своїй квартирі сама, була з гарним здоров’ям, не хворіла, отримувала пенсію, займалась дрібним бізнесом – торгувала цигарками, насінням, гроші використовувала на власний розсуд. ОСОБА_3 та її сім’ю не утримувала, ОСОБА_3 також їй гроші не давала. ОСОБА_3 ключів від квартири не мала, ніколи не ночувала, особистих речей ОСОБА_3 в квартирі не було. Свята та дні народження ОСОБА_7 разом не святкували. Померла мала подруг свого віку, зокрема ОСОБА_11, які часто приходили до ОСОБА_7, разом готували їжу, ходили до магазину, а в січні – лютому 2008 року ОСОБА_7 та ОСОБА_11 разом ходили до нотаріальної контори для оформлення спадщини ОСОБА_7, а ОСОБА_3 підказувала їм куди треба звернутись. ОСОБА_3 в літку 2016 року спілкувалась з ОСОБА_7 на вулиці. У вересні – жовтні 2016 року бачила її дуже рідко, а з листопада 2016 року по січень 2017 року, по день смерті до ОСОБА_7 не приходила.

14.01.2017 року ОСОБА_7 три дні не виходила на зв’язок із своєю подругою ОСОБА_12, якій дзвонила майже кожного дня. Замок на вхідних дверях у ОСОБА_7 був відкритий, проте вхідні двері були закриті на дверний ланцюжок. У зв’язку з чим, ОСОБА_11 викликала поліцію. Коли приїхав представник правоохоронних органів, були присутні матір ОСОБА_3, сусідка ОСОБА_11, яка на сьогоднішній день вже померла та ОСОБА_11 Як пояснила ОСОБА_3 в той час, коли відкривали двері, вона знаходилась у своїй квартирі та займалась своїми справами. Коли відкрили двері, ОСОБА_7 напіводягнена, непритомна лежала у коридорі, вона була ще жива. ОСОБА_11 викликала швидку допомогу і відвезли її до 9-ї лікарні у реанімацію. На швидкій ніхто з ОСОБА_7 не поїхав. Ввечері того ж дня ОСОБА_3 зателефонувала до 9-ї лікарні, там їй повідомили, що ОСОБА_7 знаходиться у тяжкому стані у реанімації. На наступний день вона приїхала, щоб провідати ОСОБА_7, проте вона вже померла. Похованням займалась ОСОБА_3, в ритуалі повідомили, що бронь біля чоловіка ОСОБА_7 оформлена на ім’я – ОСОБА_4, повідомили їй його адресу та домашній телефон. ОСОБА_3 неодноразово телефонувала до ОСОБА_4, проте їй ніхто не відповів. Все ж таки ОСОБА_7 поховали біля її чоловіка. На підставі вищевикладеного просила визнати заповіт недійсним та встановити факт проживання однією сім’єю разом з ОСОБА_7 з 2008 року.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_7 Після смерті свого чоловіка – ОСОБА_9, який помер наприкінці 2008 року, ОСОБА_7 мешкала сама, торгувала продуктами біля свого дому. Підтримувала дружні стосунки з ОСОБА_11, вони разом ходили за продуктами, оплачували за комунальні послуги та квартплату за квартиру. Ніколи не бачила ОСОБА_3 разом з ОСОБА_7 ОСОБА_3 – її сусідка, і ніколи разом з ОСОБА_7 не жили. Свідок у квартирі ОСОБА_7 не була, спілкувались на вулиці. ОСОБА_7 була здоровою жінкою, стороннього догляду не потребувала, на стан здоров’я не скаржилась. Проте за 2 дні до смерті, вона разом з ОСОБА_11 була у магазині, та раптом втратила свідомість, їй викликали швидку допомогу, від госпіталізації до лікарні відмовилась. Потім через два дні ОСОБА_14 викликала поліцію, оскільки ОСОБА_7 кілька днів не виходила на зв’язок із своєю подругою, якій дзвонила майже кожного дня. Коли відкрили квартиру ОСОБА_7 сутки чи двоє пролежала без свідомості, а на наступний день вона померла у лікарні.

Свідок ОСОБА_15, який дав аналогічні пояснення.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що знаходилась у дружніх стосунках з ОСОБА_7, інколи заходила до квартири ОСОБА_7, після смерті чоловіка ОСОБА_7 проживала одна, отримувала пенсію торгувала насінням біля свого будинку. Вдвох вони ходили до магазину за продуктами. ОСОБА_3 – це сусідка ОСОБА_7, теж допомагала купувати продукти, за гроші ОСОБА_7, підказувала до яких органів необхідно звернутись з приводу оформлення документів на прийняття спадщини. ОСОБА_7 до лікарні не зверталась, на стан здоров’я не скаржилась. Приблизно за місяць до смерті ОСОБА_7 стала почувати себе погано. А 14.01.2017 року не відповідала на дзвінки, тому свідок викликали поліцію та швидку допомогу. ОСОБА_7 забрали до лікарні, де вона і померла. ОСОБА_3 займалась похованням.

Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_7, яка після смерті свого чоловіка проживала одна. У 2007 році почувала себе нормально, вони разом їздили по полям, збирали овочі, розуміла всі свої дії, самостійно ходила за продуктами в магазин, торгувала насінням та сигаретами біля свого будинку. Іноді до неї приходила ОСОБА_3 могла принести їй супу, або взяти речі для прання. Ключів від квартири ОСОБА_7 у ОСОБА_3 не було. Загального бюджету у них не було. В січні 2016 року ОСОБА_7 захворіла та помела у лікарні, а ховала її ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_17, суду пояснила, що жила ОСОБА_18 одна, торгувала насінням та сигаретами, їй допомагали ОСОБА_11 і ОСОБА_3, яка іноді, як сусідка брала речі ОСОБА_7 випрати. За місяць до смерті ОСОБА_7 захворіла, ховала її ОСОБА_3

Вислухавши пояснення представника ОСОБА_4, ОСОБА_3 допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню, в задоволенні зустрічного позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть виданого Хортицьким районним у м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у запорізькій області серії І-ЖС № 37771333, ОСОБА_7 померла 15.01.2017 року, про що в книзі реєстрації смертей зроблено актовий запис № 27.Згідно довідки СКП «Обєднана житлово-комунальна, побутова та ритуальна служба» Сонячної сільської ради від 15.11.2017 року № 123/02-09, ОСОБА_7 була похована на кладовищі ОСОБА_19.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина у вигляді квартири № 101 (сто один) в будинку № 10 (десять) по вулиці Воронезькій в м. Запоріжжі.

Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч. 1 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно ч. 1,2 ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю; право на заповіт здійснюється особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

За життя, 23.01.2008 року, спадкодавцем – ОСОБА_7, було складено заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за № 190.

Зі змісту вказаного заповіту ОСОБА_7 залишила таке заповідальне розпорядження: - все своє майно, що буде належати мені на день моєї смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не склалась, а також все те, на що я за законом бути мати право – заповідаю ОСОБА_4, який народився 29 червня 1953 року (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_6, яка народилася 05 січня 1955 року (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) в рівних частках кожному (а.с.9).

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

ОСОБА_4 у встановленому законом порядку прийняв спадщину та звернувся до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, де на підставі поданої заяви була заведена спадкова справа. У свою чергу ОСОБА_6 подала заяву про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4

Згідно ч.1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до вимог ст. 1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Статтею 67 Закону «Про нотаріат», передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Згідно зі ст. 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Як роз’яснив Пленум ВСУ у пункті 23 своєї постанови № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз’яснено, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Факт неможливості отримання свідоцтва та оформлення спадщини у нотаріуса, отримання відповідних свідоцтв обґрунтовується тим, що у відповідності до п. 4.15. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Згідно п. 4.18 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз’яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Постановою від 28.07.2017 року ОСОБА_4 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії (у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв’язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності померлої 15 січня 2017 ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1).

Вищевикладене підтверджується копією спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_7 

Згідно п. 3.1. ОСОБА_20 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Щодо зустрічних позовних вимог, суд прийшов до наступного висновку.

Згідно ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на успадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

За змістом ч.1, ч. 4 ст. 3 СК України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. 

Виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім’єю є соціальна група, яка складається з людей, які здійснюють свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійномешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», згідно із яким справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Які можуть вплинути на спадкові права й обв’язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім’єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт проживання однією сім’єю ОСОБА_3 з ОСОБА_7 з 2008 року по день смерті ОСОБА_7

Згідно пояснень ОСОБА_3, свідків, ОСОБА_7 після смерті свого чоловіка і до дня своєї смерті в АДРЕСА_2 мешкала сама, отримувала пенсію, дохід від реалізації продуктів. Грошовими коштами розпоряджалася на власний розсуд, самостійно сплачувала за комунальні послуги, квартплату, купувала необхідні продукти та інше, іноді давала гроші ОСОБА_3 на придбання якихось речей, при цьому ніколи не утримувала ОСОБА_3 та її сім’ю, спільно доходами не розпоряджались, спільного майна не купували, тобто спільного побуту і бюджету не було.

ОСОБА_3, як сусідка, на власний розсуд іноді приходила до ОСОБА_7 на півгодини, приносила їй їжу, брала якісь речі для прання. При цьому у квартирі ОСОБА_7 ніколи не мешкала, ключів не мала, її речей у квартирі не було. Тобто ОСОБА_3 п’ять років постійно з ОСОБА_7Д разом не проживала. ОСОБА_7 не бажала укладати з ОСОБА_3 договір довічного утримання. Всі дії ОСОБА_3 щодо іншої допомоги ОСОБА_7 виконувала як сусідка за власною ініціативою.

Наявність квитанцій та факт поховання ОСОБА_3 ОСОБА_7 не свідчить про їх спільне проживання чи спільний побут і не може бути підставою для встановлення факту сумісного проживання та визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру, оскільки ОСОБА_3 поховала ОСОБА_7 за власним бажанням, на власний розсуд. Крім того, законом не передбачено визнання спадкоємцем особу, яка здійснила поховання.

Твердження ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_4 не допомагав ОСОБА_7 та не спілкувався з нею спростовуються наданими представником позивача квитанціями про оплату за житлово-комунальні послуги ОСОБА_7 (а.с.102-107).

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які не стосуються предмету доказування.

Наявність у ОСОБА_3 захворювань згідно наданого нею виписного епікрізу та довідки МСЕК не є доказом факту сумісного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_7 та визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру. Крім того з наданих ОСОБА_21 записів щодо договору дарування (а.с.132-314) не вбачається, ким вони написані та не є належним доказом щодо предмету спору.

Тому суд дійшов до висновку, що ця вимога не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК).

Однак, при цьому необхідно розуміти, що така експертиза призначається судом за обґрунтованим  клопотанням сторони, яке обов’язково повинно бути в письмовому вигляді.

Враховуючи, що відповідне клопотання не було заявлено ОСОБА_3, то підстав вважати заповіт недійсним у суду немає.

Відповідно довідки КЗ «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги №5» № 1908/01-20 від 07.11.2017 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була зареєстрована та мешкала за адресою: АДРЕСА_3 (померла 15.01.2017 року), на диспансерному обліку в Центрі не знаходилась, за медичною допомогою не зверталась, амбулаторна карта в закладі відсутня, свідоцтво про смерть не видавалося, та свідки в судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_7 на стан здоров’я не скаржилась.

ОСОБА_3 взагалі не мала права заявляти вимогу про визнання заповіту недійсним, оскільки звернутися до суду з вимогою визнати заповіт недійсним може тільки особа, права і законні інтереси якої порушено у цьому документі. Позов, подається особою, яка втратила право на спадкування за законом  через наявність заповіту, а виходячи з висновками до яких дійшов суд, а саме, що в суді не було доведено факту проживання однією сім’єю ОСОБА_3І разом ОСОБА_7, то права ОСОБА_3 в даному випадку не порушені.

Враховуючи, що заповіт складається, скасовується, змінюється самим заповідачем, тобто, за життя заповідач міг би у будь-який час скасувати заповіт, змінити його або скласти новий, в даному випадку заповіт складений ОСОБА_7 від 23.01.2008 року на момент смерті заповідача є чинним.

Вищевикладене підтверджується копією спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_7 

Оскільки вимоги позивача за первісним позовом є законними та достатньо вмотивованими і ґрунтуються на наявних у справі доказах, суду доведено, що ОСОБА_7 за життя було складено заповіт на ОСОБА_4 та ОСОБА_6, враховуючи, що у позивача за первісним позовом відсутні оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно, аналізуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 слід відмовити.

Керуючись ст. ст.  208, 209, 212, 213, 214, 215, 256 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до Територіальної громади в особі Запорізької міської ради, ОСОБА_3, треті особи: Приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ін.н. НОМЕР_1), право власності на квартиру № 101 (сто один) в будинку № 10 (десять) по вулиці Воронезькій у м. Запоріжжі в порядку спадкування за заповітом після смерті – ОСОБА_7, яка померла 15.01.2017 року.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Приватний нотаріусЗапорізького нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання факту, що має юридичне значення, визнання заповіту недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області через Хортицький районний суд м.Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів дня оголошення.

Суддя: Л.М.Нещеретна