ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2007 р. | № 15/357пн |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого - Ткаченко Н.Г.
Суддів - Катеринчук Л.Й.
Хандуріна М.І.
за участю представників: ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” - Павлюченка І.В., Віткалова Д.М.; ВАТ “Алчевський металургійний комбінат” –Зубової Л.І.; Корпорації “Індустріальна спілка Донбасу” – Кононенко Ю.В., Тимошенко Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання”
на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.01.2007 р. по справі №15/357пн за позовом ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” до ВАТ “Алчевський металургійний комбінат”, Корпорації “Індустріальна спілка Донбасу” про тлумачення змісту правочину, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2006 р. позивач - ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” звернувся з позовом до господарського суду до ВАТ “Алчевський металургійний комбінат” та Корпорації “Індустріальна спілка Донбасу” про тлумачення змісту правочину, а саме, мирової угоди від 09.07.2004 р., укладеної між боржником і комітетом кредиторів та затвердженої ухвалою господарського суду Луганської області від 28.07.2004 р. по справі №10/4б.
Рішенням господарського суду Луганської області від 09 листопада 2006 р. по справі № 15/357пн /колегія суддів в складі: Є.Ю. Пономаренко, Т.А. Василенко, Б.В. Яресько/ позов задоволено частково. Друге питання за позовною вимогою: “чи є, виходячи зі змісту пунктів 9, 10, 13 Мирової угоди, виконання зобов‘язання ВАТ “Алчевський металургійний комбінат” по погашенню 95% від суми непогашених вимог ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання”, як конкурсного кредитора у справі № 10/4б, забезпеченим двома видами забезпечення виконання зобов‘язань: 1) укладанням договору поруки, відповідно до умов якого Корпорація “Індустріальна спілка Донбасу”, як поручитель, зобов‘язується сплатити грошову суму, яка дорівнює 95% суми непогашених вимог цього конкурсного кредитора; 2) іншим видом забезпечення виконання зобов‘язання ВАТ “Алчевський металургійний комбінат”, який передбачає передавання Корпорацією “Індустріальна спілка Донбасу”, як поручителем, у власність вказаного конкурсного кредитора цінних паперів”, розтлумачено наступним чином: виходячи зі змісту пунктів 9, 10, 13 Мирової угоди, виконання зобов‘язання ВАТ “Алчевський металургійний комбінат” по погашенню 95% від суми непогашених вимог ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання”, як конкурсного кредитора у справі № 10/4б не є таким, що забезпечене двома видами забезпечення зобов’язань. Третє питання за позовною вимогою: “у який строк, виходячи зі змісту пунктів 9, 13 Мирової угоди, Корпорація “Індустріальна спілка Донбасу” зобов‘язана погасити 95% суми непогашених вимог ТОВ "Луганське енергетичне об’єднання" до ВАТ “Алчевський металургійний комбінат”, розтлумачено наступним чином:- виходячи зі змісту пунктів 9, 13 Мирової угоди, Корпорація “Індустріальна спілка Донбасу” зобов‘язана погасити 95% суми непогашених вимог ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” до ВАТ “Алчевський металургійний комбінат” в порядку та у спосіб, передбачені мировою угодою по справі №10/4б у строк до 25.01.2006 р. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ВАТ “Алчевський металургійний комбінат” на користь позивача витрати з державного мита в сумі 28 грн. 33 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 39 грн. 33 коп. Стягнуто з Корпорації “Індустріальна спілка Донбасу” на користь позивача витрати з державного мита в сумі 28 грн. 33 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 39 грн. 33 коп.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 09 січня 2007 р. по справі № 15/357пн /колегія суддів в складі : Т.М.Баннова, К.І.Бойченко, О.Є.Медуниця/ рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2006 р. скасовано, в задоволенні позовних вимог по відношенню першого та другого відповідачів відмовлено у повному обсязі; судові витрати за позовом та за апеляційною скаргою покладено на позивача.
В касаційній скарзі позивач –ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2006 р. та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.01.2007 р., посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення по справі, яким позов задовольнити в повному обсязі.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач – ВАТ “Алчевський металургійний комбінат” просить скаргу задовольнити частково, рішення господарського суду Луганської області від 09.11.2006 р. залишити без змін, посилаючись на те, що висновки суду відповідають вимогам чинного законодавства, а постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.01.2007 р. скасувати.
У судовому засіданні Вищого господарського суду України 18.04.2007 року, на підставі ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 25.04.2007 року на 10-50.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на підставі ст. 213 Цивільного кодексу України заявлено вимогу про тлумачення змісту мирової угоди, укладеної між боржником і кредиторами в процедурі банкрутства ВАТ “Алчевський металургійний комбінат” та затвердженої ухвалою господарського суду Луганської області від 28.07.2004 р. по справі №10/4б.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” про тлумачення змісту мирової угоди в повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що мирова угода не є правочином в розумінні ст. 213 Цивільного кодексу України, а є процесуальним документом, частиною процедури банкрутства суб’єкта підприємницької діяльності.
У зв’язку з чим, на думку суду апеляційної інстанції, суд, що не розглядав справу за процедурою банкрутства, не є компетентним з питань тлумачення мирової угоди.
Однак, з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на таке.
Відповідно до абз. 18 ст. 1, ч. 1 ст. 35 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі –Закон) під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
Тобто, за своєю суттю мирова угода встановлює волевиявлення сторін, що спрямоване на вирішення спірних правовідносин між сторонами та припинення провадження у справі про банкрутство.
Отже, мирова угода, як домовленість боржника та кредиторів, спрямована на набуття, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків, що відповідає визначенню правочину, яке надане в ст. 202 Цивільного кодексу України.
Втім, згідно з ст. 4 Закону мирова угода є однією з судових процедур банкрутства, які застосовуються щодо боржника.
Таким чином, виходячи зі змісту ст. ст. 4, 35 Закону, мирова угода одночасно є і судовою процедурою у справі про банкрутство, і цивільно-правовою угодою (правочином).
Як вбачається, нормами Закону врегульований як порядок визнання недійсною затвердженої у справі про банкрутство мирової угоди, так і порядок її розірвання.
Враховуючи те, що право суду тлумачити зміст правочину було встановлено пізніше ніж набув чинності Закон, в редакції Закону України від 30.06.1999 р. N 784-XIV, порядок тлумачення змісту мирової угоди в цьому законі не передбачений.
На підставі вищенаведеного в сукупності колегія суддів вважає, що тлумачення змісту мирової угоди може бути здійснено судом в порядку позовного провадження відповідно до ст. 213 Цивільного кодексу України.
За таких обставин справи постанова суду апеляційної інстанції не може бути визнана законною та обґрунтованою, тому підлягає скасуванню.
Отже, доводи касаційної скарги позивача в частині неправильності висновків суду апеляційної інстанції визнаються колегією суддів правомірними.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з доводами касаційної скарги позивача в іншій її частині, а саме в частині неправильності висновків суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється за правилами, встановленими ст. 213 цього кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 213 Цивільного кодексу України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Правила тлумачення змісту правочину визначені ч.ч. 3, 4 ст. 213 Цивільного кодексу України. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо тлумачення змісту мирової угоди з питання: - чи є, виходячи зі змісту пунктів 9, 12, 13, 22 мирової угоди, ВАТ “Алчевський металургійний комбінат” як боржник у справі № 10/4б, таким, що виконало у повному обсязі зобов‘язання перед ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” як конкурсним кредитором у справі № 10/4б, у випадку сплати грошових коштів у розмірі 5% від суми непогашених кредиторських вимог.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач фактично заявляє позовну вимогу про встановлення судом факту щодо виконання зобов’язання, а не про безпосереднє тлумачення положень мирової угоди.
Такі позовні вимоги за своєю суттю суперечать правилам тлумачення змісту правочину, встановленим п.п. 3,4 ст. 213 Цивільного кодексу України.
Питання виконання зобов’язань підлягає розгляду судом в окремому позовному провадженні та може бути встановлено судом під час вирішення відповідного спору.
Тому, виходячи з положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що вказаний предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав.
Також, суд першої інстанції правильно застосував ст. 213 Цивільного кодексу України при вирішенні позову в частині тлумачення мирової угоди з питання: чи є, виходячи зі змісту пунктів 9, 10, 13 мирової угоди, виконання зобов‘язання ВАТ “Алчевський металургійний комбінат” по погашенню 95% від суми непогашених вимог ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання”, як конкурсного кредитора у справі № 10/4б, забезпеченим двома видами забезпечення виконання зобов‘язань.
Під час тлумачення змісту мирової угоди не можна виходити лише зі значення слова "поручитель" та його поняття, необхідно з'ясовувати зміст зобов'язань відповідно до ч. 3 ст. 213 Цивільного кодексу України.
Положеннями п. 9 мирової угоди передбачено, що виконання зобов'язань в розмірі 100% непогашених кредиторських вимог конкурсних кредиторів IV черги проводиться таким чином:
–зобов'язання боржника в розмірі 5% від суми непогашених кредиторських вимог виконує боржник, тобто ВАТ “Алчевський металургійний комбінат”;
–зобов'язання боржника в розмірі 95% від суми непогашених кредиторських вимог приймає на себе поручитель, тобто Корпорація “Індустріальна спілка Донбасу”, який з кожним кредитором укладає договори поручительства відповідно до чинного законодавства України.
У п. 11 мирової угоди визначено, що мировою угодою встановлено порядок і умови погашення вимог конкурсних кредиторів згідно черговості передбаченої Законом.
Відповідно до п. 13 мирової угоди зобов'язання поручителя перед конкурсними кредиторами виникають із умови погасити 95% від загальної заборгованості кредиторів IV черги шляхом передачі цінних паперів за номінальною вартістю кожному кредитору в строк до 25.01.2006 р. з моменту затвердження господарським судом Луганської області мирової угоди.
У відповідності до ч. 4 ст. 37 Закону мирова угода може містити, зокрема умови про виконання зобов'язань боржника третіми особами та задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.
Отже, незалежно від назви особи в тексті угоди, Корпорація “Індустріальна спілка Донбасу” за змістом мирової угоди та згідно з діючим законодавством, що регулює ці правовідносини, є третьою особою, яка бере на себе зобов'язання боржника по погашенню кредиторської заборгованості.
Крім того, суд першої інстанції правомірно надав тлумачення змісту мирової угоди з питання: - у який строк, виходячи зі змісту пунктів 9, 13 мирової угоди, Корпорація “Індустріальна спілка Донбасу” зобов‘язана погасити 95% суми непогашених вимог ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” до ВАТ “Алчевський металургійний комбінат”.
Враховуючи те, що п. 9 мирової угоди не містить строків виконання зобов’язань, суд першої інстанції, проаналізувавши обидва пункти, які вказані у поставленому питанні, обґрунтовано зазначив строк виконання зобов’язань, який встановлений п. 13 мирової угоди.
При цьому, зазначення судом про те, що Корпорація “Індустріальна спілка Донбасу” зобов‘язана погасити 95% суми непогашених вимог в порядку та у спосіб, передбачені мировою угодою по справі №10/4б, не є порушенням вимог ст. 213 Цивільного кодексу України. Таке положення відповідає приписам ст. ст. 35, 37 Закону.
У зв’язку з чим, твердження заявника касаційної скарги про те, що, надаючи тлумачення змісту мирової угоди на назване питання, суд вийшов за межі позовних вимог, чим порушив ст. 83 ГПК України, визнається колегією суддів безпідставним.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції.
За таких обставин справи суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції у даній справі прийнято без порушень норм матеріального і процесуального права, з додержанням усіх вимог чинного законодавства, проте безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.
У зв’язку з чим, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції –залишенню без змін, як законне та обґрунтоване.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ТОВ “Луганське енергетичне об’єднання” задовольнити частково.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 09.01.2007 р. по справі №15/357пн скасувати.
Рішення господарського суду Луганської обл. від 09.11.2006 р. по справі №15/357пн залишити без змін.
Головуючий - Ткаченко Н.Г.
Судді - Катеринчук Л.Й.
Хандурін М.І.