РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

17 листопада 2017 року Р і в н е №817/1616/17

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А., за участю секретаря судового засідання Ковальчук Г.М та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача 1: представник ОСОБА_2,

відповідача 2: представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_3

доВідділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького МУЮ

про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького МУЮ, в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив суд:

-визнати протиправною та скасувати постанову Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 31.08.2012 у виконавчому провадженні №33999525;

-визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.02.2014 у виконавчому провадженні №33999525.

Крім того у судовому засіданні представник відповідача 1 подав суду письмові пояснення з приводу заявленого позову, в яких просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову із одночасним заявленим клопотанням про закриття провадження у справі.

Клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі вмотивоване не підсудністю даного спору адміністративному суду. Зокрема, представник відповідача покликався на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2017 у справі №817/425/17. На думку представника відповідача 1 дана справа може бути розглянута в порядку цивільного судочинства, де позивач має звернутись до суду із позовом до ДФС України та відповідного органу ДВС про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Представник позивача проти закриття провадження у справі заперечила, мотивуючи його безпідставністю.

Заслухавши думку учасників розгляду справи з приводу заявленого клопотання про закриття провадження, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення та зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно зі статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справа адміністративної юрисдикції, в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому, ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України вказано, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим, спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Суд враховує позицію Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 03.06.2016 №5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна", відповідно до якої з метою забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства при розгляді позовів про зняття арешту з майна, суди мають враховувати, що, у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Водночас, у абзаці другому пункту 2 цієї ж Постанови зазначено, що відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Виходячи із вищенаведеного, суд дійшов висновку, що в порядку цивільного судочинства підлягають оскарженню дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, зокрема, у спорах, які пов’язані зі зняттям арешту з майна, виключно у разі наявності спору про право власності на таке майно.

За таких обставин, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження").

Поряд з тим, за обставинами даної справи, позивач пред’явив позов до відповідачів: Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, які є органами виконавчої влади та, відповідно, суб'єктами владних повноважень і оспорює дії (бездіяльність) відповідачів саме щодо здійснення ними їх повноважень - владних управлінських функцій.

Позивач у заявленому позові наголошує на тому, що спору про право на арештоване майно не має.

Натомість, у пункті 2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 №3 визначено, що до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 №3, справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконавчих документів, виданих цими судами в інших справах, крім передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 18 КАС України, підлягають розгляду місцевими загальними судами як адміністративними судами, які видали виконавчий лист, у разі звернення сторін виконавчого провадження.

Справи за позовами інших учасників виконавчого провадження чи осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій під час виконання таких виконавчих документів, підсудні окружним адміністративним судам. Територіальна підсудність таких справ визначається відповідно до положень статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що у даному випадку визначальним є та обставина, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015 визнано протиправною та скасовано постанову другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 27.08.2012 ВП №33999525.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 07.07.2016 відмовлено у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13.03.2012 у справі №0310/927/2012 у зв’язку із пропуском строку пред’явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин, за відсутністю відкритого виконавчого провадження з примусового виконання постанови Любомльського районного суду Волинської області від 13.03.2012 у справі №0310/927/2012 позивач не набуває, відповідно, і статусу сторони такого виконавчого провадження.

У пункті 10 Постанови від 13.12.2010 №3 Пленум Вищого адміністративного суду України зазначає, що судам необхідно мати на увазі, що всі адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час проведення виконавчих дій, розглядаються з особливостями, установленими статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо справ про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності цих органів, то такі справи розглядаються за загальними правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Це слід розуміти так, що на адміністративні справи щодо оскарження інших рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, не пов'язаних з проведенням виконавчих дій, не поширюються особливості розгляду таких справ, які встановлені статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі і щодо скороченого 10-денного строку розгляду адміністративних справ.

Окремо суд звертає увагу й на наступне.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 №3 визначено, що судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 Кодексу адміністративного України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20.05.2013 №8, згідно з частиною першою статті 60 Закону України від 21.04.1999 №606-XIV "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.

Водночас, публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Враховуючи те, що позивач оспорює дії (рішення, бездіяльність) державного виконавця поза межами виконавчого провадження, суд звертає увагу, що даний спір не є спором про право, оскільки позивач не ставить питання про визнання його власником арештованого майна, відповідно, це питання не підлягає дослідженню судом.

Передумовою виникнення даних спірних правовідносин є саме реалізація відповідачем владних управлінських функцій, наданих йому законом, оскільки позивач і відповідач не виступають рівними учасниками цивільного обігу, що є ознакою саме приватноправового спору.

Таким чином, спір між сторонами виник з приводу здійснення відповідачем делегованих законом владних повноважень, а тому має вирішуватись за правилами адміністративного судочинства.

Отже, в розумінні пункту першого частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в розрізі заявлених вимог та визначених сторін у справі даний спір є публічно-правовим.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, підстави для закриття провадження в адміністративній справі у суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 157, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про закриття провадження у справі №817/1616/17 відмовити повністю.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 КАС України, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії ухвали суду безпосередньо в суді, то п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії ухвали суду.

Суддя                                 Борискін С.А.