ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2017 р.                                Справа № 914/133/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді                                                  Матущака О.І.

                                                                      ОСОБА_1

                                                                      ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу                              приватного підприємства «Самбіравтотранс»

                                                            м. Самбір Львівської області

на рішення                                                            господарського суду Львівської області від                     07.06.2017 р.

у справі                                                            № 914/133/17

за позовом:                                                             приватного підприємства «Самбіравтотранс»                               м. Самбір Львівської області

до відповідача:                                                   Самбірської міської ради м. Самбір Львівської                               області

за участю третьої особи, яка не

заявляє самостійних вимог на предмет

спору на стороні відповідача:                              товариства з обмеженою відповідальністю                               «Самбірське АТП-14608» м. Самбір Львівської                               області

про                                                                       визнання нечинним та скасування рішення пункту 2.5 Самбірської міської ради №18 від 14.03.2006 р. «Про затвердження матеріалів відведення та матеріалів інвентаризації земельних ділянок та надання їх в оренду»

За участю представників сторін від:

позивача:          не з’явився;

відповідача:          ОСОБА_3 – за довіреністю № 38 від 19.07.2017 р.

третьої особи: не з’явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.06.2017р. у справі № 914/133/17 (ОСОБА_4 – головуючий суддя, судді Крупник Р.В., Щигельська О.І.) в задоволені позовних вимог відмовлено.

Таке рішення загалом мотивовано тим, що єдина позовна вимога про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок в оренду без визнання недійсним самого договору оренди землі, укладеного на виконання такого рішення, не виконує функції захисту прав особи і є неефективним способом захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, а також з урахуванням того, що дія такого ненормативного акту індивідуальної дії, вичерпується фактом його виконання і може бути лише предметом судового оскарження у комплексному поєднанні із вимогою про визнання недійсним правовстановлюючого документу, виданого на підставі такого оскаржуваного акту. Тобто, у даному разі, договору оренди землі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі окрім іншого також зазначив, що судом першої інстанції не враховано та не надано оцінки тому, що відповідач всупереч вимог ст. 16 Закону України «Про оренду землі» прийняв спірне рішення без призначення та проведення конкурсу, оскільки на розгляді у міській раді було дві заяви (одна з яких позивача) щодо однієї і тієї ж земельної ділянки. Окрім цього зазначив, що в силу ч.4 ст. 120 Земельного кодексу України, оскільки ним було набуто право власності на об’єкт нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці яка є предметом оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування і перебувала у постійному землекористуванні, до нього переходить право на земельну ділянку пропорційно до частки у праві власності на будівлю або споруду.

Під час апеляційного розгляду справи, судом усно сторонам запропоновано ініціювати призначення проведення з подальшою оплатою судової, земельно-технічної експертизи. Сторони, зокрема і позивач як ініціатор позовного провадження, письмовим поясненням від 18.10.2017 р., відмовився від призначення та оплати такої з огляду на достатність доказів у матеріалах справи щодо обґрунтованості його позовних вимог.

Окрім зазначеного вище, на виконання попередньої ухвали суду від 18.10.2017 р., позивачем надіслано на адресу суду належним чином завірені копії документів, які хоча і містилися у матеріалах справи, проте, взагалі не були завірені. Відповідачем, витребовувані тією ж ухвалою апеляційного суду докази щодо розгляду заяв-звернень позивача, не подані.

В судовому засіданні, представником відповідача, висловлено доводи та заперечення щодо необґрунтованості на його думку вимог, викладених у апеляційній скарзі з підстав та за обставин, якими судом першої інстанції обґрунтоване таке рішення. Окрім цього, на виконання попередньої ухвали у даній справі від 18.10.2017 р., представником відповідача повідомлено, що ним не застосовано положення ст. 16 Закону України «Про оренду землі» і не призначено аукціон чи конкурс, оскільки оскаржуване рішення є похідним і приймалося на виконання п. 3 попереднього рішення № 17 від 26.12.2002 р., яким зобов’язано правління ВАТ «Самбірське АТП-14608» виготовити технічну документацію та укласти договір оренди на спірну земельну ділянку.

Враховуючи названі вище доводи та заперечення сторін, розглянувши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову у повному обсязі з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним, згідно державного акту на право постійного користування землею серії I-ЛВ № 000172 від 25.04.2001 р., згідно рішення Самбірської міської ради народних депутатів № 14 від 21.01.2000 р., Самбірській автобусній станції Львівського територіального виробничого об’єднання автомобільного транспорту надано у постійне землекористування земельну ділянку площею 1.07 га. (Т.1 а.с.99-103)

Пунктами 1, 2 та 3 рішення Самбірської міської ради № 17 від 26.12.2002 р., вирішено:

- відмінити рішення міської ради від 21.01.2000 р. № 14 «Про надання земельної ділянки у постійне користування» та анулювати державний акт на право постійного користування землею серії I-ЛВ № 000172 від 25.04.2001 р.

- надати ВАТ «Самбірське АТП-14608» в оренду терміном на 10 років земельну ділянку по вул. Завокзальна, 3 площею – 1,05 га під автостоянку та віднесено її до земель автотранспорту.

- зобов’язано правління ВАТ «Самбірське АТП-14608» виготовити технічну документацію та укласти договір оренди на земельну ділянку по вул. Завокзальна, 3. (Т.1, а.с.17)

Наступним рішення цієї ж ради від 14.03.2006р. №18, пунктами 2.5 та 4, затверджено технічну документацію по інвентаризації земельних ділянок і надано в оренду терміном на 5 років ВАТ «Самбірське АТП-14608» площею 1,0151 га (в т.ч. ділянка №1 площею 0,7485 га приміська автостанція, ділянка №2 площею 0,2666 га – міжміська автостанція) по вул. Завокзальна, 3 для обслуговування будівель і споруд автостанції і платної автостоянки та зобов’язано землекористувачів у місячний термін укласти договори оренди. (Т.1, а.с. 16)

На виконання зазначеного рішення, 20.03.2006 р., між Самбірською міською радою як орендодавцем та ВАТ «Самбірське АТП-14608», як орендарем, укладено типовий договір оренди землі, відповідно до умов якого, орендодавець надав в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться по вул. Завокзальна, 3.

Окрім цього, в період виникнення і існування спірних правовідносин, які є предметом у даній справі, позивачем було подано позов до господарського суду Львівської області про визнання недійсним рішення Самбірської міської ради № 17 від 26.12.2002 р. та зобов’язання надати в оренду спірну земельну ділянку позивачу.

Рішенням місцевого суду від 06.05.2004 р. у справі № 1/122-16/38, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2005 р., в частині визнання недійсним п.2 оскаржуваного рішення у задоволенні позовних вимог відмовлено, а у частині вимог про зобов’язання надати земельної ділянки в оренду, провадження припинено на підставі п.1 ст. 80 ГПК України

Не погоджуючи із прийнятою апеляційним судом постановою, позивачем подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, яка ухвалою від 12.07.2006 р. задоволена частково, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної, скасовані, а справа повернута на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Із інформаційної довідки Львівського апеляційного господарського суду за вих.№ 03-08/47/15 від 27.02.2015 р., суд на запит позивача повідомив, що у провадженні апеляційного суду знаходилася апеляційна скарга позивача у зазначеній вище справі № 1/122-16/38 на постанову суду першої інстанції від 09.11.2006 р., вказана справа на той час головою суду була розписана для розгляду судді Кравчук Н.М., яка повернула її назад голові суду, оскільки не могла здійснювати апеляційний перегляд як головуючий суддя в силу ст.. 20 ГПК України, оскільки попередня постанова апеляційного суду приймалася за її участю і була скасована названою вище ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2006 р. На даний час місцезнаходження даної справи не відоме, постанова апеляційною інстанцією на постанову місцевого суду від 09.11.2016 р. не приймалася. (Т.1, а.с. 108).

Таким чином, на дату розгляду даної справи, спір про визнання недійсним попереднього рішення відповідача № 17 від 26.12.2002 р. не вирішений попри існування факту відсутності справи у системі господарського судочинства, що у будь-якому разі не залежить від волі сторін у справі, і у першу чергу, - позивача, як найбільш зацікавленої особи.

Окрім цього, під час апеляційного перегляду даної справи, судом апеляційної інстанції враховуються доводи позивача, викладені у позовній заяві, про поважність пропуску трирічного строку позовної давності внаслідок існування іншого судового спору з тим же предметом, між тими ж сторонами і з тих же підстав, у справі господарського суду Львівської області № 1/359/-9/338А, яка порушена ухвалою від 03.11.2006 р. і якій завершено провадження лише після прийняття ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.04.2016 р., якою відмовлено у прийняття касаційної скарги на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2017 р., якою провадження у справі закрите як у такій, що не підлягає розгляду у адміністративних судах України за правилами адміністративного судочинства.

Окрім цього, у матеріалах даної справи відсутня заява сторони про застосування строків позовної давності, як то передбачено ч.3 ст. 267 ЦК України.

У матеріалах справи міститься п’ять заяв позивача до Самбірської міської ради від 10.04.2002 р., 10.07.2002 р. (тобто, до дати прийняття першого спірного рішення № 17 від 26.12.2002 р.) та від 08.07.2003 р. і 29.08.2005 р., загалом за змістом про надання у безоплатне користування або на умовах оренди з урахуванням вимог ст. 120 Земельного кодексу України, спірної земельної ділянки, оскільки на ній знаходиться нерухоме майно, що належить підприємству на праві власності. (Т.1, а.с.54-59, Т.2, а.с.215)

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажі приміщення від 31.01.2002 р.,позивач купив, а продавець – відділ комунального майна Самбірської міської ради продав приміщення автостанції у м.Самборі по вул. Завокзальна, 3, загальною площею 76.1 м.кв. за 6 430 грн. (п.п.1.1, 1.4 договору) При цьому, у п.5.4 та 13.1 такого договору визначено, що покупець зобов’язаний укласти цивільно-правову угоду відносно користування земельною ділянкою під купленим об’єктом приватизації, згідно вимог діючого Земельного кодексу України. Зміст ст. 120 Земельного кодексу України нотаріусом покупцю роз’яснено. (Т.1а.с. 21)

Реєстрація права власності позивача на зазначену вище будівлю автостанції, підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, видане Самбірським міжміським БТІ 19.04.2004 р. за № 3369490 (Т.1, а.с. 20)

Станом на дату прийняття оспорюваного рішення органом місцевого самоврядування, нотаріально посвідчений договір дарування вказаного вище приміщення автостанції від 24.10.2002 р., укладений між ПП «Самбіравтотранс» та фізичною особою ОСОБА_5, рішенням Самбірського міськрайонного суду від 24.06.2005 р. визнано недійсним, і про це повідомлялося позивачем у вказаному вище зверненні в адресу відповідача про надання земельної ділянки в оренду від 29.08.2005 р. Вказане рішення не оскаржувалося в апеляційному порядку, тому вступило у чинність з часу закінчення строку на його оскарження.

Під час прийняття постанови у даній справі судом апеляційної інстанції враховане наступне чинне законодавство, що регулює спірні правовідносини, а також остання судова практика Верховного Суду України.

Зокрема, відповідно ст. 16 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, що діяла на час прийняття спірного рішення), особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання).

Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

У разі надходження двох або більше заяв (клопотань) на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності, відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон або конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший порядок.

Порядок проведення конкурсу чи аукціону та набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах визначається законодавством.

Згідно ж ч.4 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Таким чином, оскільки оспорюване в частині рішення органу місцевого самоврядування, прийнято на користь третьої особи – ТОВ «Самбірське АТП-14608», відповідно цією третьою особою, як і позивачем, було подано заяви щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, що сторонами не заперечується, а тому, відповідачем всупереч зазначеної вище ст. 16 Закону України «Про оренду землі», не було призначено та проведено аукціон або конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки, і при цьому, законом на той час не був встановлений інший порядок передачі землі в оренду. У даному разі суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав визначення меж земельної ділянки, які могли бути встановлені лише судовою, земельно-технічною експертизою, оскільки за будь-яких обставин, є встановленим беззаперечний факт порушення зазначеної вище імперативної норми щодо обов’язковості проведення аукціону чи конкурсу, незважаючи на межі, площу чи конфігурацію земельної ділянки.

При цьому, доводи відповідача у даному разі про те, що таке рішення приймалося не на звернення двох осіб щодо оренди земельної ділянки, а на виконання попереднього рішення № 17 від 26.12.2002 р. не є змістовним та прийнятним, оскільки його п.2 надано в оренду земельну ділянку, а п. 3 зобов’язано виготовити технічну документацію. При цьому, предметом оспорюваного рішення уже була не та ж сама земельна ділянка, а її дві частини з уже сформованими окремими кадастровими номерами, а затвердження чи незатвердження технічної документації, будь-яким чином не породжує в подальшому, в і такий обов’язок не виникає в силу чинного законодавства, який зобов’язує раду в подальшому надати таку земельну ділянку лише особі, яка організувала, отримала, чи сама виготовила технічну документацію.

Окрім цього, як додаткова обставина, яка має місце і за певних обставин є самостійною підставою для визнання недійсним частини оспорюваного рішення, недотримання органом місцевого самоврядування зазначеної вище ч.4 ст. 120 Земельного кодексу України, навіть і без висновку судової експертизи, оскільки до цієї пори не вирішеними залишаються численні, і зазначені вище звернення позивача про надання у користування земельної ділянки з урахуванням наявного у нього у власності нерухомого майна. Також, судом апеляційної інстанції враховується і суб’єктивна підстава для прийняття саме рішення про задоволення позову, оскільки відповідач знав, що триває і не завершився судовий розгляд щодо оскарження його попереднього рішення, яке він вважає є єдиною підставою та логічно-правовим наслідком прийняття оскаржуваного рішення у даній справі.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про незмістовність взятих до уваги судом першої інстанції доводів про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права без вимоги про визнання правочину оренди землі недійсним, оскільки такий спосіб захисту порушеного права, як визнання незаконним із скасуванням правового акту індивідуальної дії, який порушує цивільні права і інтереси, прямо передбачено як ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України, так і ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Визначати ефективність чи не ефективність такого способу захисту порушеного права, не є компетенцією суду, а виключно індивідуальним правом і зрозумілим в подальшому правовим інструментом його реалізації лише для особи, яка звертається за захистом такого порушеного права до суду. Окрім цього, позивач не позбавлений права в подальшому звернутися до суду із новою позовною заявою про визнання правочину недійсним з урахуванням встановлених фактів, дій і подій у даному спорі.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд України у своїй постанові від 04.10.2017 р. із справи № 814/1128/16.

Згідно ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно ж спеціального процесуального законодавства, яким для господарських судів України є ГПК, зокрема ч.5 ст.84 якого врегульовано, що при задоволенні заяви про визнання акту недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акту і органу, що його видав, номер акту, дату його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині), що логічно і прописано у зазначеній вище ст. 20 Господарський кодекс України щодо такого способу захисту.

Згідно ж зазначеної вище ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає та скасовує правовий акт індивідуальної дії.

Підсумовуючи зазначене вище, враховуючи заявлені позивачем позовні вимоги про визнання нечинним та скасування в частині п. 2.5 рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що за своєю правовою суттю такі вимоги як «визнання нечинним акта» та «недійсним», є тотожними поняттями враховуючи не їх змістове навантаження, а конкретну сутність і об’єктивні обставини та підстави, з якими позивач звернувся до суду та що прагне досягнути, реалізовуючи у такий визначений чинним законодавством спосіб один із елементів порушеного права.

Окрім цього, беручи до уваги обґрунтування прийнятого судом першої інстанції рішення, апеляційним судом також враховується, що вперше у судовій практиці з’явилася правова позиція Верховного Суду України про те, що ненормативний акт органу місцевого самоврядування, який застосовується разово і вичерпує свою дію виконанням, не може визнаватися недійсним, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту, викладена у постанові від 11.11.2014 р. у справі № 21-405а14.

Проте, уже у наступних постановах Верховного Суду України, зокрема у справі №911/3285/14 від 05.07.2017 р. у складі двох судових палат: у господарський та цивільних справах, висловив уже іншу думку та принципову правову позицію, яка дослівно звучить так: «Колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах Верховного Суду України за результатами розгляду справи № 21-405а14 за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення прийняла постанову від 11 листопада 2014 року, в якій викладено такий правовий висновок: у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Зазначений правовий висновок зроблено за результатами розгляду адміністративної справи, в якій заступник прокурора м. Києва оспорював виключно рішення міської ради про передачу кооперативу земельних ділянок і не порушував питання про захист права власності на землю. У цій справі Верховний Суд України не робив висновку про абсолютну відсутність підстав для скасування подібних рішень органів місцевого самоврядування за результатами розгляду спорів, які виникли в сфері приватноправових відносин, і розглядаються в порядку цивільного чи господарського судочинства.

Натомість із урахуванням правового висновку, викладеного в постанові від 11 листопада 2014 року в справі № 21-405а14, та в розвиток цього висновку Верховний Суд України в постанові від 16 грудня 2015 року, прийнятій за результатами розгляду справи № 6-2510цс15 на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України, сформулював такий правовий висновок.

Із урахуванням висновків Конституційного Суду України в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Суди першої та апеляційної інстанцій помилково витлумачили правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11 листопада 2014 року в справі № 21-405а14, не врахували правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2510цс15, і відмовили в задоволенні позову заступника прокурора, фактично не перевіряючи його доводи про незаконність оспорюваного рішення ради».

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

          Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

При зміні чи скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд проводить новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України. Відповідно до ч. 2 ст.49 ГПК України, у разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, який допустив порушення закону при прийнятті оспорюваного рішення, судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій, покладається на нього.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Самбіравтотранс», м.Самбір задовольнити.

           2. Рішення господарського суду Львівської області від 07.06.2017 р. у даній справі № 914/133/17 скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати недійсним (незаконним) та скасувати п. 2.5 рішення Самбірської міської ради від 14.03.2006р. №18, в частині затвердженння технічної документації по інвентаризації земельних ділянок і наданні в оренду терміном на 5 років ВАТ «Самбірське АТП-14608» площею 1,0151 га (в т.ч. ділянка №1 площею 0,7485 га приміська автостанція, ділянка №2 площею 0,2666 га – міжміська автостанція) по вул. Завокзальна, 3 для обслуговування будівель і споруд автостанції і платної автостоянки.

3. Стягнути з Самбірської міської ради (81400, м.Самбір, пл.Ринок,1, код ЄДРПОУ 04056078) на користь приватного підприємства «Самбіравтотранс» (81400, м.Самбір, вул. О.Пчілки, 1/1, код ЄДРПОУ 316386683) суму 1 600 грн. витрат по оплаті судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 1760 грн. витрат по оплаті судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

           4. Господарському суду Львівської області на виконання даної постанови в частині стягнення витрат по оплаті судового збору, видати відповідні накази.

                    Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.          

Матеріали даної справи повернути до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.11.2017 р.

ОСОБА_6Матущак

Судді                                                                                          І.Б.Малех

                                                                                                    ОСОБА_2