АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6972/17 Справа № 204/3076/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів – Посунся Н.Є., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря – Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2017 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства “Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_3”, третя особа – Правобережне відділення міста Дніпро Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області, про визнання дій неправомірними, стягнення шкоди, –

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому згідно уточнених позовних вимог, просив визнати неправомірними дії адміністрації ДП “ВО ПМЗ імені ОСОБА_3” при невиплаті позивачу належних виплат за інвалідність праці 2-ї групи – 80 % втрати професійної працездатності з 1996 року по 2017 рік, як такі, що порушують його конституційні права і свободи людини гарантовані ст.ст. 21, 22, 24, 58, 48, 46 Конституції України та згідно зобов’язання ДП “ВО ПМЗ імені ОСОБА_3” № 365 від 20.10.1993 року; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по виплатам за інвалідність праці 2-ї групи – втрати 80 % професійної працездатності за період з 1996 року по 2017 рік в розмірі 564 480 грн.; зобов’язати до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача заборгованості за інвалідність праці 2-ї групи – 80 % втрати професійної працездатності; визнати неправомірними дії відповідача, як такі, що порушують його конституційні права і свободи людини гарантовані ст.ст. 3, 21, 22, 24, 58, 48, 46 Конституції України при невиплаті йому належних виплат за втрату 80 % професійної працездатності з 1992 року по 17.07.2017 року, виходячи із середньої заробітної плати відповідних працівників участка хромування цеха № 6 ДП “ВО ПМЗ імені ОСОБА_3”, відкоригованого на величину фактичного підвищення тарифних ставок і посадових окладів, чим зменшили йому виплати за 80 % професійної працездатності в період 1992 – 17.07.2017 року, виходячи з розрахункових листів про фактичну заробітну плату Ілічевського, Князєва за 10,11,12 місяці 1992 року, та довідок про фактичну заробітну плату у 2001 році, виходячи з мінімальної заробітної плати в Україні 3 200 грн. на 2017 рік; визнати неправомірними дії відповідача, як такі, що порушують його конституційні права і свободи людини гарантовані Конституцією України при невиконанні постанови Кабінету Міністрів України № 276 від 26.05.1992 року п.4 “Про підвищення соціальних гарантій для населення” – провести з 01.05.1992 року перерахування розмірів відшкодування шкоди, виходячи із середньомісячної заробітної плати відповідних працівників за січень-квітень 1992 року, відкорегованого на величину фактичного підвищення тарифних ставок і посадових окладів; зобов’язати відповідача виконати постанову КМУ № 276 від 26.05.1992 року п.4 “Про підвищення соціальних гарантій для населення” – провести з 01.05.1992 року перерахування розмірів відшкодування шкоди, виходячи із середньомісячної заробітної плати відповідних працівників за січень-квітень 1992 року, відкорегованого на величину фактичного підвищення тарифних ставок і посадових окладів; зобов’язати відповідача після виконання ухвали суду про виконання постанови КМУ № 276 від 26.05.1992 року п.4 “Про підвищення соціальних гарантій для населення”, обчисленні суми відкоригувати у зв’язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги з 01.05.1992 року по 17.07.2017 рік з урахуванням вислуги років – праці в шкідливих умовах; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по належним виплатам за втрату 80 % професійної працездатності за період з 01.01.1996 рік по 17.07.2017 рік, виходячи із обчислених сум згідно пунктів 6 і 7 доповнених позовних вимог; стягнути з відповідача на користь позивача 1 000 000 грн. моральної шкоди за час знущань з інваліда праці з втратою 80 % професійної працездатності за період з 01.01.1996 року по 17.07.2017 рік; стягнути з відповідача на користь позивача 5 000 грн. за юридичну послугу згідно договору, який знаходиться у Красногвардійському районному суді м. Дніпропетровська з 26.08.2011 року та квитанції про сплату юридичних послуг від 13.07.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що після служби в армії працював на шкідливій ділянці виробництва, на хромуванні ракетних деталей в цеху № 6 на державному ракетному підприємстві виробничого об’єднання “Південний машинобудівний завод ім. Макарова”. Згідно висновку МСЕК від 28.09.1993 року він є інвалідом праці 2-ї групи з втратою 80 % професійної працездатності. Так, з часу висновку МСЕК від 28.09.1993 року та наданим відповідачем позивачу зобов’язанням від 20.10.1993 року його права і свободи людини, як інваліда праці, захищені ст.ст. 3, 5, 8, 9, 21, 22, 24, 34, 46, 48, 49, 55, 56, 58, 68 Конституції України. Позивачу через систематичні неправомірні дії відповідача неодноразово приходилося звертатися до суду за захистом своїх порушених прав та свобод. Позивач вважає, що з 1992 року по даний час відповідач продовжує порушувати його права, а саме не виплачувати йому належні виплати за втрату 80 % професійної працездатності, виходячи із середньої заробітної плати відповідних працівників дільниці хромування цеху № 6 ДП “ВО ПМЗ імені ОСОБА_3” відкоригованого на величину фактичного підвищення тарифних ставок і посадових окладів, чим зменшено йому належні виплати за 80 % втрати професійної працездатності в спірний період виходячи з розрахункових листів про фактичну заробітну плату Іллічевського, Князєва за 10,11,12 місяці 1992 року, та довідок про фактичну заробітну плату у 2001 році, виходячи з мінімальної заробітної плати в Україні у розмірі 3 200 грн. на 2017 рік. Такі неправомірні дії відповідача призвели до виникнення заборгованості перед позивачем у розмірі 564 480 грн., що в свою чергу приводе до систематичних знущань, приниження людської гідності, що завдає моральної шкоди. Таким чином, відповідач відбирає кошти на життя у інваліда праці 2-ї групи з втратою 80 % професійної працездатності, морить позивача голодом, не оплачуючи йому належні виплати, як інваліду праці. Відповідач відчужує та звужує обсяг існуючих конституційних прав і свобод позивача, а тому він був вимушений звернутись до суду.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 29.04.2013 року у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_2 до ДП “ВО ПМЗ імені ОСОБА_3” в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4 000 грн. за юридичну послугу згідно договору, який знаходиться у Красногвардійському районному суді м. Дніпропетровська з 26.08.2011 року відмовлено на підставі п.2 ч.2 ст. 122 ЦПК України.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював у відповідача на посаді хромувальника, 17.03.1989 року його було звільнено із займаної посади на підставі п.2 ст. 40 КЗпП УССР внаслідок стану здоров’я (т.2 а.с.158).

Відповідно до витягу із ОСОБА_1 огляду у ЛТЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності в процентах, потреби в додаткових видах допомоги, виданого 28.09.1993 року Фтизіатричною МСЕК, позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності в процентах – 80 % у зв’язку з професійним захворюванням, безстроково та встановлено, що він є інвалідом другої групи по токсичному бронхіту (т.1 а.с.13).

Згідно зобов’язання № 365 від 20.10.1993 року ДП “ВО ПМЗ імені ОСОБА_3”в особі головного інженера ОСОБА_4 зобов’язалося проводити позивачу доплату у зв’язку з професійним захворюванням. Зобов’язанням також визначено, що позивач, працюючи в цеху 6 хромувальником отримав професійне захворювання – токсичний бронхіт, у зв’язку з чим висновком фтизіатричної МСЕК від 28.09.1993 року йому встановлено 80 % втрати професійної працездатності і призначено 2 групу інвалідності. Середньомісячна заробітна плата розрахована у відповідності до ст. 22 Правил відшкодування збитків № 472 від 23.06.1993 року і сума доплати із застосуванням підвищуючого коефіцієнта 2,5 становить 99288 крб. Виплати проводити щомісячно, починаючи з 01.10.1993 року, строком – постійно (т.1 а.с.14).

20.07.2005 року особова справа позивача прийнята на облік до відділення виконавчої дирекції ФСНВУ м. Дніпропетровська Дніпропетровської області та продовжені належні страхові виплати з моменту передачі особової справи потерпілої особи на облік до відділення Фонду, тобто з 01.07.2005 року з урахуванням перерахунку, який відділення Фонду проводив з 01.03.2002 року, 01.03.2003 року, 01.03.2004 року, 01.03.2005 року (т.2 а.с.192-193).

Відповідно до довідки відповідача від 14.07.2005 року про розмір втраченого заробітку, витрат на медичну та соціальну допомогу та інших страхових виплат на дату передачі особової справи потерпілого – позивача, сума відшкодування втраченого потерпілим заробітку складає 75,28 грн. (т.2 а.с.194).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 07.07.2005 року під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ДП “ВО ПМЗ імені ОСОБА_3”про стягнення матеріальної та моральної шкоди, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02.10.2008 року залишено без змін, встановлено, що на момент припинення відповідачем виплат 01.07.2001 року щомісячні виплати на відшкодування шкоди позивачу складають 75 грн. 28 коп. (а.с.132-138).

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом також встановлено, що розрахунок відшкодування втраченого заробітку позивачу за період з 01 липня 1988 року по 26 липня 1989 року складає – 69,97 руб.; з 27 липня 1989 року по 01 серпня 1990 року – 69,97 руб.; з 01 вересня 1990 року по 01 жовтня 1991 року – 69,97 руб.; з 01 жовтня 1991 року по 01 січня 1992 року – 69,97 руб.; з 01 січня 1992 року – 458,78 руб.; з 01 травня 1992 року по 01 жовтня 1992 року – 2582 крб.; з 01 жовтня 1992 року – 2582 крб.; з 01 листопада 1992 року – 3940 крб.; з 01 січня 1993 року – 7880 крб.; з 01 квітня 1993 року – 11032 крб.; з 01 травня 1993 року – 22064 крб.; з 01 липня 1993 року – 33096 крб.; з 01 серпня 1993 року – 39715,20 крб.; з 01 вересня 1993 року – 99288 крб.; з 01 грудня 1993 року – 297864 крб.; з 01 червня 1994 року – 536155,20 крб.; з 01 листопада 1994 року – 804232,80 крб.; з 01 грудня 1994 року – 1608465,60 крб.; з 01 серпня 1994 року – 2412698,4 крб.; з 01 грудня 1995 року – 3860000 крб.; з 01 жовтня 1996 року – 38 грн. 60 коп.; з 01 вересня 1999 року – 46 грн. 32 коп.; з 01 квітня 2000 року – 60 грн. 21 коп.; з 01 жовтня 2000 року по 01 липня 2001 року – 75 грн. 28 коп. (т.3 а.с.49-52).

Проведений розрахунок відшкодування втраченого заробітку позивачу за спірний період з 1992 року по 01.07.2005 року здійснений вірно, із врахуванням вимог Постанови КМУ “Про перерахунок розміру відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними трудових обов’язків” № 391 від 31.12.1991 року, Постанови КМУ “Про заходи щодо виконання постанови Верховної Ради України від 29.04.1992 року про підвищення соціальних гарантій для населення” № 276 від 26.05.1992 року, наказу Президента “Про грошову реформу в Україні” від 25.08.1996 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких належних та допустимих доказів позивач та його представник на підтвердження своїх вимог суду не надали. Від проведення судової економічної експертизи по даній справі представник позивача в судовому засіданні категорично відмовився.

Також суд послався на те, що пред’явлені позовні вимоги в частині визнання дій неправомірними, виплати позивачу належних виплат за втрату професійної працездатності, відповідний перерахунок страхових виплат з 21.07.2005 року по 17.07.2017 року задоволенню не підлягають, оскільки позивачем позовні вимоги в даній частині заявлені до неналежного відповідача, здійснення судом будь-яких висновків по суті заявлених позивачем позовних вимог буде передчасним за відсутності відповідного спору між позивачем та Правобережним відділенням міста Дніпро Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровської області, який би підлягав вирішенню судом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 29 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” № 1105-ХІУ від 23.09.1999 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу провадиться у разі: 1) зміни ступеня втрати професійної працездатності; 2) зміни складу сім’ї померлого; 3) підвищення розміру мінімальної заробітної плати у порядку, визначеному законодавством.

Перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року. При цьому визначена раніше сума щомісячної страхової виплати зменшенню не підлягає.

Підвищення розміру мінімальної заробітної плати у порядку, визначеному законодавством, стосується насамперед перерахування розміру витрат на медичну і соціальну допомогу потерпілому.

Таке підвищення розміру мінімальної заробітної плати може бути підставою для перерахування розміру страхової виплати на відшкодування втраченого заробітку в напрямі її збільшення в тому разі, коли її розмір визначався виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що суд помилково послався на рішення суду від 07.07.2005 року, яким встановлена сума відшкодування втраченого потерпілим заробітку у розмірі 75,28 грн., оскільки такі дані судом у вказаному рішенні не встановлювалися та не перевірялися, колегія суддів до уваги не приймає.

Як вбачається із встановлених обставин по справі, остання доплата позивачу була проведена в червні 2001 року і на той момент сума його доплати становила 75,28 грн. Далі доплата не проводилася у зв’язку зі зміною чинного законодавства, а саме відповідно до Постанови КМУ № 807 від 11.07.2001 року скасовані Правила відшкодування шкоди власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодження здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків (Постанова КМУ № 472 від 23.06.1993 року).

Отже, позовні вимоги з 21.07.2005 року по 2017 рік є безпідставними, так як з 2005 року всі виплати здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 10, ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу.

  Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з’ясувавши в достатньо повному об’ємі права та обов’язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відхиленню.

Керуючись ст.ст. 209,303,307,308,314,315ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2– відхилити.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 вересня 2017 року – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Н.Є.Посунся

ОСОБА_5