308/4111/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.05.2017 року місто Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Леміш О.М. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ "ВіЕс Банк" про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1В звернувся до ПАТ "ВіЕс Банк" про визнання недійсним кредитного договору.

Зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. 119 ЦПК України, якою визначено,  що позовна заява повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.

В порушення вимог п.5 ч.2 ст.119 ЦПК України в заяві  не викладено обставини, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги щодо порушення його права, як споживача, та в чому саме полягає дане порушення (із зазначенням відповідних дат, характеру дій, спосіб порушення відповідачем прав позивача як споживача).

Згідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до ч.3 ст. 11 даного Закону надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Разом з тим, згідно доданої до позовної заяви копії кредитного договору №KF 40670 від 25.07.2007 року, позивачу надано кредит у сумі 60000 доларів США, на купівлю та ремонт житлового будинку.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форма його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. А у разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями  15  і  23  цього  Закону.      

При цьому, права особи, як споживача, випливають і охоплюються юридичним змістом даного поняття і закріплені у вказаному вище Законі, зокрема, ст.11 визначає права споживача в разі придбання ним продукції у кредит, які мають місце перед укладенням даного договору, а в частині 5 цієї ж норми права вказано, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в цих договорах.

Тобто, права особи, як споживача, охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.

Після укладання договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Таким чином, позивачу слід обґрунтувати висновок про те, що він є споживачем даної послуги та має право звернення до суду на цій підставі. Зазначаючи про незаконність укладання кредитного договору не конкретизує в чому вона полягала під час підписання сторонами такої угоди.

Крім того, при зверненні до суду позивач одночасно керується нормами ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів» кожен з яких передбачає різні підстави визнання недійсності договорів, а тому позивачу необхідно визначитися чим він керується при зверненні до суду, а саме: чи нормами ЦК України чи Законом України «Про захист прав споживачів».

Разом з тим, зі змісту позовної заяви  позивачем ставиться питання про визнання кредитного договору недійсним на підставі норм Цивільного кодексу України, посилаючись на несправедливість умов кредитного договору в частині права банка, невідповідність його нормам законодавства України, введення сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, тобто вбачаються  правовідносини договірного характеру.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відповідно до ч.5 ст.119 ЦПК України до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Позивач вважає, що звільнений від сплати судового збору, оскільки звернувся до суду як споживач і за захистом свого порушеного права як споживача.

В пункті 7 частини 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» вказано, що від сплати судового збору звільняються державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Тобто, звільненими від сплати судового збору на підставі вказаної вище норми права є виключно споживачі, які звертаються до суду за захистом своїх порушених прав.

Таким чином, до спірних правовідносин не може бути застосована частина 3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» і пункт 7 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення від сплати судового збору, оскільки в заявленому позові ОСОБА_1В  виступає не як споживач в розумінні п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно п.1.1.2  та п.1.2.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»  за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, судовий збір становить - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судовий збір за подачу позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до  статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII, з 1 січня 2017 року установлено прожитковий мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1600 гривень.

Дослідивши матеріали справи приходжу до переконання, що без зазначення наведених вище обставин, вирішити питання про відкриття провадження у справі неможливо, вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви з подачею її до суду з врахуванням вимог ст. 119 ЦПК України в новій редакції.

Згідно ст. 121 ЦПК України, суддя встановивши, що позовну заяву (заяву, скаргу) подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК України, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача (заявника, скаржника) і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.      

    Якщо позивач (заявник, скаржник) відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 ЦПК України, позовна заява (заява, скарга) вважається поданою в день її первісного подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Враховуючи наведене вважаю, що провадження у справі неможливо відкрити до усунення вказаних недоліків, а тому позовну заяву слід залишити без руху, а позивачу надати строк для їх усунення.

Керуючись ст. 121 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ "ВіЕс Банк" про визнання недійсним кредитного договору - залишити без руху.

Повідомити позивачу про необхідність виправити зазначені недоліки позовної заяви на протязі не більше п"яти днів з дня отримання копії ухвали.  

Роз’яснити, що інакше заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.        

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду                                                                                           О.М Леміш