ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 листопада 2009 р.                                                                                    № 10/95-09  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:                               Кравчука Г.А.

суддів:                               Мачульського Г.М.

                               Шаргала В.І.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1

на постановуХарківського апеляційного господарського суду

від27.05.2009р.

у справі№10/95-09

Господарського судуСумської області

за позовомПриватного підприємця ОСОБА_1

доПриватного підприємства "Укртяжпром"

третя особаВиконавчий комітет Сумської міської ради

провизнання договору дійсним та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом позивач просив визнати дійсним укладений договір від 02.10.2003 року купівлі-продажу об’єкту незавершеного будівництва - танцювально-розважального комплексу з майданчиком, розташованого у м. Суми на перехресті вулиць Паркової та Глинки, а також визнати за ним право власності на цей об’єкт незавершеного будівництва.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 25.02.2009р. (суддя Малафеєва І.В.) позов задоволено частково, визнано за Приватним підприємцем ОСОБА_1 право власності на об'єкт незавершеного будівництва від 02.10.2003р., а саме: танцювально-розважального комплексу з майданчиком, розташованого за адресою: м. Суми, перехрестя вул. Паркової та Глинки. В частині визнання договору купівлі-продажу від 02.10.2003р., укладеного між Приватним підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством "Укртяжпром" дійсним, провадження у справі постановлено припинити.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.05.2009р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Сіверін В.І., суддів Ільїна О.В., Токар М.В.) вказане рішення суду скасовано, провадження у справі постановлено припинити.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.05.2009р., та залишити в силі рішення Господарського суду Сумської області від 25.02.2009р., посилаючись на порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Сторони та третя особа не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Від позивача надійшла телеграма про перенесення розгляду касаційної скарги.

Однак з врахуванням того, що у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави вважати що причини неявки цієї особи є поважними, та з врахуванням вимог ст.ст.77, 1115, 1117 ГПК України і тієї обставини, що її неявка в засідання суду касаційної інстанції не перешкоджає перегляду справи в суді касаційної інстанції, в задоволенні клопотання належить відмовити.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що за умовами спірного договору набувачем майна є ОСОБА_1 як фізична особа.

Припиняючи провадження у справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Про те вказані висновки суду щодо наявності правових підстав для припинення провадження у справі зроблені без належної правової оцінки всіх правовідносин сторін.

Так, відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Частиною 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Перелік категорій справ, які підвідомчі господарським судам, наведено у статті 12 Господарського процесуального кодексу України, частиною першою якої визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав (п.1).

Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

Враховуючи, що сторонами у даній справі є суб’єкти, які згідно положень наведених норм права можуть бути стороною в господарському процесі, а позов про визнання дійсним договору купівлі-продажу та про визнання права власності підвідомчий господарським судам, у суду апеляційної інстанції не було правових підстави для припинення провадження у справі у зв’язку з тим що спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Також, суд касаційної інстанції зазначає, що вирішуючи спір місцевий господарський суд дійшов висновку що на підставі спірного договору право власності на визначене у ньому майно перейшло до позивача.

Між тим, такі висновки суду є необґрунтованими виходячи з наступного.

Як вбачається із встановлених обставин справи набувачем майна за спірним договором є фізична особа ОСОБА_1, а не позивач - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1.

Згідно приписів статті 128 Господарського кодексу України та статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа може стати підприємцем, зареєструвавшись у якості суб'єкта підприємницької діяльності у встановленому порядку, та здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи. При цьому, цією нормою визначено, що громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу, в той час як фізична особа може здійснювати не лише підприємницьку діяльність, але й будь-яку цивільно-правову діяльність, яка не є протизаконною.

Таким чином цивільно-правові відносини фізичної особи і господарські відносини громадянина-підприємця, що здійснює підприємницьку діяльність, суттєво відрізняються.

Також, відповідно до приписів статті 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ч.1). Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (ч.2).

Згідно приписів ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час прийняття позивачем зазначеного рішення, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном (ч.1). Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (ч.2). А статтею 23 цього кодексу визначалось, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою.

Суд першої інстанції вказаних приписів норм права не врахував, а задовольнивши позов безпідставно змінив власника майна за спірним договором, пославшись при цьому на рішення суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, який не є його власником, від 02.10.2003р., яким лише визначено про використання такого майна у підприємницькій діяльності.

Таким чином визнаючи за позивачем, як за суб’єктом підприємницької діяльності, право власності на майно, придбане за спірним договором фізичною особою, суди не дали правової оцінки тій обставині, що задоволення позову про визнання права власності на майно, призводить до зміни його власника і може стосуватись прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Також, суд касаційної інстанції зазначає, що із обставин справи вбачається, що після прийняття такого рішення від 02.10.2003р. ОСОБА_1 звернувшись з позовом в Зарічний районний суд м. Суми як фізична особа просив суд, зокрема, визнати за ним право власності на танцювально-розважальний комплекс з майданчиком як на об’єкт, який є завершеним будівництвом, а Зарічний районний суд м. Суми відмовляючи в позові виходив з того, що суду не було надано доказів того, що уповноваженими органами надавався дозвіл на будівництво вказаного об’єкту.

Таким чином задовольняючи позов місцевий господарський суд безпідставно виходив лише із наведеного рішення власника від 02.10.2003р., не врахував зазначеного рішення Зарічного районного суду м. Суми від 08.01.2009р., яким встановлено що спірний об’єкт є завершеним будівництвом і за висновками вказаного районного суду є самочинно збудованим, тоді як з пізніше поданого позову Приватного підприємця ОСОБА_1. до господарського суду вбачається, що спірний об’єкт є незавершеним будівництвом.

За вказаних обставин суди не дали належної оцінки всім обставинами справи у їх сукупності, не перевірили непереконливі доводи позивача в цій справі про те, що спірний об’єкт є незавершеним будівництвом і за висновками вказаного районного суду є самочинно збудованим.

Відповідно ж до приписів ч.5 ст.124 Конституції України - судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Позивач же не спростував того, що зазначене рішення районного суду є незаконним.

Водночас, поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, визначені в ст.376 ЦК України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

У зв'язку з наведеним судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.05.2009р. та рішення Господарського суду Сумської області від 25.02.2009р. у справі №10/95-09 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя                                                               Г.А. Кравчук

С у д д і                                                                                   Г.М. Мачульський

                                                                                                                                                                                                                                                    В.І. Шаргало