УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/3777/16-к Суддя 1 інстанції Борис О. Н.

Номер провадження 11-кп/774/420/К/17 Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

15 листопада 2017р.                                                                          м.Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого  судді                                                                 Русакової І.Ю.

суддів :                                                                                     Мажари С.Б., Пістун А.О.

при секретарі                                                                           Євтодій К.С., Чубіної А.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Кривому Розі кримінальне провадження, №12016040230000231, внесене, 10.04.2016р.  до Единого реєстру досудових розслідувань відносно:

ОСОБА_2, 1987 року

грудня місяця 11 дня народження,

уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1,

Дніпропетровської області, громадянина України,

освіта середня, перебуває у цивільному шлюбі,

на утриманні дітей не має, працює ТзОВ

«Охорона-Рівне», водій транспортного

засобу пульта централізованого нагляду,

не судимий,  являється учасником

антитерористичної операції,  зареєстрований

та мешкає за адресою: Криворізький район,

с.Глеюватка, вул.Горького, 79,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, за апеляційними скаргами представника потерпілого ОСОБА_3, адвоката ОСОБА_4, прокурора у кримінальному провадженні на вирок Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2017р.

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_2, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2  ст.286 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5р. без позбавлення права керувати транспортними засобами.     

На підставі ст.75  КК України  звільнено  від відбування основного покарання з випробуванням строком на три роки

На підставі ст.76 КК України, покладені обовязки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Позовні вимоги потерпілого ОСОБА_3 задоволені частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю  «Охорона-Рівне» на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 12000 грн. та моральну шкоду в розмірі 4000 грн, 5375. грн витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення суми втраченого заробітку залишені без розгляду.

Вирішено питання по речовим доказам і процесуальним витратам

Учасники судового провадження:

прокурор                                                             Буйленкова І.М.

потерпілий                                                           ОСОБА_3

представник потерпілого ОСОБА_4 

обвинувачений                                                    ОСОБА_2

захисник                                                              ОСОБА_5

представник цивільного відповідача

ТзОВ «Охорона-Рівне» ОСОБА_6

  В С Т А Н О В И Л А:

В апеляційній скарзі, представник потерпілого ОСОБА_7, адвокат ОСОБА_4, просить змінити вирок Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області в частині призначеного ОСОБА_2 покарання і в частині цивільного позову.

Призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 3р. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3р., без звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю  «Охорона-Рівне» на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 37570,85 грн. та моральну шкоду в розмірі 500000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Прокурор у кримінальному провадженні, в апеляційній скарзі і доповненні до неї, просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_2 покарання через його м’якість, постановити свій вирок,яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.286 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3р., з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3р.

Звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання на підставі п.д. ч.2 ст.1 ОСОБА_8 України «Про амністію у 2016 році» як учасника бойових дій.

В решті вирок суду залишити без змін.

За обставин, встановлених судом і детально наведених у вироку, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину за ч.2  ст.286 КК України, за наступних обставин.

10 квітня 2016р. в темний час доби, приблизно о 03.45 год., ОСОБА_2, керуючи  технічно справним автомобілем «Renault Logan», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався із увімкненим ближнім світлом фар по освітленому міським освітленням сухому покриттю проїзної частини вул. Мусоргського з боку вул.Тімірязєва в напрямку вул.Ватутіна м.Кривого Рогу.

В цей же час на зустріч вказаному транспортному засобу по проїзній частині дороги, приблизно посередині, рухався пішохід ОСОБА_3, який знаходився з явними ознаками алкогольного сп'яніння, його дії були не адекватні поведінці пішохода на проїзній частині, що було видно водієві ОСОБА_2

Водій ОСОБА_2, маючи об'єктивну можливість спостерігати за рухом пішохода, який знаходився в стані алкогольного сп'яніння, повинен був проявляти особливу увагу, а знаходячись як мінімум на відстані зупиночного шляху до смуги руху пішохода, оцінити зміну дорожньої обстановки як небезпеку для руху та негайно вжити заходів щодо зниження швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу. Однак, водій ОСОБА_2 при виявленні небезпеки для руху, у вигляді пішохода ОСОБА_3, проявив неуважність до дорожньої обстановки, своєчасно заходів до зменшення швидкості та зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв, чим порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме п.п. 1.5, 2,3 б), 12.3 ОСОБА_9 дорожнього руху України згідно яких:

«1.5 Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху..не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

«2.3 б) Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: ... б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, ...  і не відволікатися від керування цим  засобом у дорозі»;

«12.3 У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди».

Внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 зазначених правил безпеки дорожнього руху, виконання яких було необхідною умовою для запобіганні події, в районі зупинки громадського транспорту «44-й квартал» м.Кривого Рогу, останній, допустив наїзд керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_3, в результаті чого останній отримав тілесні ушкодження.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №698 від 25.04.2016р. потерпілому ОСОБА_3, спричинені тілесні ушкодження у вигляді  сполученої травми голови та кінцівки, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя.

Між порушенням водієм ОСОБА_2 правил безпеки дорожнього руху, а саме вимог п. 12.3 ОСОБА_9 дорожнього руху України й наслідками, що наступили, - спричиненням потерпілому ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження є прямий причинний зв'язок.

Представник потерпілого ОСОБА_4, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому покарання, і в частині цивільного позову.

При цьому, представник потерпілого ОСОБА_4 вказує на те, що суд не взяв до уваги те, що обвинувачений не визнав свою провину у вчиненому злочині, не відшкодував потерпілому завданої злочином шкоди, в наслідок дій обвинуваченого, потерпілому спричинені тяжкі тілесні ушкодження, у скоєному не кається.

Представник потерпілого вважає, що покарання у виді позбавлення волі строком на 3р. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3р. буде необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_2, оскільки на її думку призначене судом покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням і без позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає тяжкості вчиненого злочину і особі винного.

Не погоджується представник потерпілого і зі зменшенням судом першої інстанції розміру матеріальної шкоди з 37 570,85грн. до 12 000грн., та розміру моральної шкоди з 500 000 грн. до 4 000 грн., вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання по цивільному позову потерпілого порушив норми матеріального права.

Представник потерпілого вказує на те, що суд незаконно застосував положення ч.2 ст.1193 ЦК України, зменшивши розмір витрат затрачених потерпілим на лікування через грубу необережність потерпілого, звертаючи увагу на те, що навіть у випадку наявності вини потерпілого, витрати на лікування не підлягають зменшенню.

Представник потерпілого наголошує на тому, що перебування потерпілого у стані алкогольного сп’яніння не стало причиною дорожньо-транспортної пригоди, причиною події стало порушення обвинуваченим ОСОБА_9 дорожнього руху, тому висновок суду про те, що груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди не відповідає дійсності і не підтверджується доказами у справі.

Не погоджується представник потерпілого і з розміром стягнутої судом моральної шкоди, при цьому посилається на те, що потерпілий, будучи у віці 29 років внаслідок ДТП, винним у якому визнаний ОСОБА_2, отримав тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя, знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні полі травми КЗ «Криворізька міська клінічна лікарня №2» з 10.04.2016р. по 27.04.2016р., на амбулаторному лікуванні з 28.04.2016р. по 10.07.2016р., тобто безперервно перебував на лікуванні 81 день, два тижні був прикутий до ліжка і не міг сам себе обслуговувати, за ним доглядали мати та дружина, які мешкають в м.Дніпро і перебування потерпілого в м.Кривому Розі додало їм значних незручностей.

Окрім того представник потерпілого зазначає, що внаслідок отриманих травм, потерпілий два місяці пересувався на милицях, на теперішній час ходить за допомогою палиці, що тривалий час він відчував жахливий біль, втратив сон та спокій, відчуває запаморочення, головний біль та біль в пошкодженій нозі, швидко втомлюється, здоров’я його значно погіршилося, повністю змінився спосіб його життя, він не займається спортом, оскільки постійно лікується, через обмеженість у пересуванні у нього підвищилася вага.

Представник вважає, що встановлений судом першої інстанції розмір моральної шкоди 4000 грн. не відповідає заподіяним потерпілому моральних страждань, і наполягає, що сума 500000 грн. буде достатньою для відновлення душевного та психологічного стану потерпілого.

Прокурор у кримінальному провадженні, обґрунтовуючи апеляційну скаргу і доповнення до неї, вказує, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.65 КК України, призначив ОСОБА_2 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості скоєного ним злочину та його особі, внаслідок його м’якості.

Прокурор вказує, що при призначенні обвинуваченому покарання, суд не врахував, що останній не розкаявся у вчиненому злочині, оскільки не визнав своєї вини в ДТП, не відшкодував потерпілому завданої злочином шкоди, не врахував думку потерпілого щодо призначення суворого покарання.

Прокурор зазначає, що оскільки ОСОБА_2 є учасником бойових дій, вчинив необережний злочин, який не є особливо тяжким відповідно до ст.12 КК України він підпадає під дію ОСОБА_8 України «Про амністію у 2016 році», а саме п.д ч.2 ст.1, тому підлягає звільненню від відбування призначеного у виді позбавлення волі покарання.

В запереченнях на апеляційні скарги прокурора і представника потерпілого, цивільний відповідач ТОВ «Охорона-Рівне», просить залишити апеляційні скарги сторони обвинувачення без задоволення, погоджується із призначеним ОСОБА_2 покаранням, однак не погоджується з рішенням суду в частині цивільного позову потерпілого.

Вказує на те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив ТОВ «Охорона-Рівне», у залученні до у часті у справі ПрАТ «АСК «ІНГО» Україна» в якості співвідповідача, не встановив можливий розмір страхового відшкодування на підставі наданих цивільним позивачем документів, через, що на думку цивільного позивача, вирок суду в частині цивільного позову підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.

Представник потерпілого ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційної інстанції, підтримала  свою апеляційну скаргу в інтересах потерпілого ОСОБА_3, просила змінити вирок Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області в частині призначеного ОСОБА_2 покарання і в частині цивільного позову.

Призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на 3р. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3р., без звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю  «Охорона-Рівне» на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 37570,85 грн. та моральну шкоду в розмірі 500000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Не заперечувала проти апеляційної скарги прокурора в частині застосування до ОСОБА_2 амністії.

Прокурор, в судовому засіданні при апеляційному розгляді, підтримала апеляційні вимоги і доповнення до них прокурора у кримінальному провадженні, просила скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_2 покарання через його м’якість, постановити свій вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.286 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3р., з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3р.

Звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання на підставі п.д. ч.2 ст.1 ОСОБА_8 України «Про амністію у 2016 році» як учасника бойових дій.

В решті вирок суду залишити без змін.

Заперечувала проти вимог апеляційної скарги представника потерпілого ОСОБА_4 в частині збільшення розміру цивільного позову.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційної інстанції, заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника потерпілого ОСОБА_4 і частково заперечував проти задоволення апеляційних вимог прокурора в частині призначення йому покарання у виді реального позбавлення волі, підтримав апеляційну скаргу прокурора в частині застосування до нього амністії.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_2, адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційної інстанції, підтримав думку свого підзахисного щодо поданих апеляційних скарг сторони обвинувачення та в частині застосування ОСОБА_8 України «Про амністію у 2016 році», як до учасника бойових дій.

Представник цивільного відповідача ТОВ «Охорона-Рівне» ОСОБА_6, в судовому засіданні апеляційної інстанції, заперечувала проти апеляційних скарг прокурора і представника потерпілого в частині призначення ОСОБА_2 покарання у виді реального позбавлення волі і збільшення позовних вимог потерпілого, вважала за необхідне скасувати вирок суду в частині цивільного позову з призначенням нового розгляду у цій частині в суді першої інстанції.

Не заперечувала проти застосування до обвинуваченого амністії і звільненні його від відбування призначеного вироком покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, думку сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в апеляційних скаргах і доповненні до апеляційної скарги прокурора доводи, колегія суддів  вважає, що апеляційні скарги представника потерпілого ОСОБА_4 і прокурора підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

На думку колегії суддів, доводи сторони обвинувачення про м’якість призначеного обвинуваченому покарання, про те, що призначене покарання не відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, внаслідок м’якості, є необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню, однак доводи в частині застосування п.д ч.2 ст.1Закону України «Про амністію у 2016 році», є слушними і підлягають задоволенню. Відносно доводів представника потерпілого ОСОБА_4 в частині збільшення розміру матеріальної і моральної шкоди то вони є законними і підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів, з огляду на матеріали кримінального провадження, виходячи з приписів ст.50, 65 КК України, вважає, що суд першої інстанції, в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, його особу, обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання і оцінивши їх у сукупності, дійшов правильного висновку, що покарання ОСОБА_2 можливо призначити у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України без позбавлення права керування транспортними засобами із застосуванням ст.75 КК України, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням.

При призначенні ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі без  позбавленням права керувати транспортними засобами зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості скоєного ним злочину, який, згідно ст.12 КК України належать до тяжких злочинів, вчинених з необережності, особу обвинуваченого, який раніше не судимий (ар.пр.45, т.1),  на обліку у лікарів  нарколога та психіатра  не перебуває (ар.пр.51-52, т.1), перебуває у цивільному шлюбі, дітей на утриманні не має, працює і за місцем роботи характеризується позитивно (ар.пр.54, т.1), за місцем проживання також характеризується теж позитивно (ар.пр.55, т.1), брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (ар.пр.16-18, т.3).

Обставин, які пом’якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 у відповідності до ст.ст. 66,67 КК України, не встановлено.

На підставі наведеного, з урахуванням обставин скоєного злочину, вчинення злочину з необережності, враховуючи необережну поведінку потерпілого ОСОБА_3, який перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння в темну пору доби, нехтуючи правилами дорожнього руху України, повільно рухався по центру проїзної частини дороги назустріч транспортному засобу обвинуваченого, що сприяло виникненню та збільшенню, отриманої ним шкоди, а також те, що обвинувачений до і після скоєння злочину адміністративних правопорушень, в тому числі за порушення ПДР і злочинів, не вчиняв ( ар.пр.49, т.1), працює водієм і даний вид діяльності є єдиним джерелом заробітку обвинуваченого,  суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосуванням до ОСОБА_2 положень ст.75 КК України і звільненні його від покарання з випробуванням без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Колегія суддів погоджується з призначеним обвинуваченому видом і строком покарання, вважає його необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочині і не вбачає підстав для призначення більш суворого покарання, без застосування положень ст.75 КК України з призначенням додаткового покарання, як просять прокурор і представник потерпілого ОСОБА_4

Вирішуючи вимоги цивільного позову щодо відшкодування шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність застосування положень ч.2 ст.1193 ЦК України, відповідно до якої, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, зменшивши суму матеріальної шкоди з 37570,85 грн. до 12000грн., однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду і вважає його не правильним.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги представника потерпілого ОСОБА_4, колегія суддів встановила, що в уточненому цивільному позові від 27.12.2016р. сума витрат на придбання потерпілим ліків, витрачених на лікування які підтверджені чеками, медичними документами, квитанціями на придбання ліків, наявних у матеріалах справи становить - 37570,85р. (ар.пр.202-205, т.2).

Виходячи з приписів ч.1 ст.1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток ( дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У положеннях ч.3 ст.1193 ЦК України зазначено, що вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.1 ст.1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Зазначеною нормою закону встановлено, що вина потерпілого у разі витрат, встановлених у ч.1 ст.1195 ЦК, зокрема - додаткові витрати викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, не враховується, тому колегія суддів повністю погоджується із доводами представника потерпілого ОСОБА_4, щодо неправильного застосування судом першої інстанції вимог цивільного закону.

Колегія суддів вважає, що оскільки заявлена потерпілим сума цивільного позову на придбання ним ліків на лікування повністю підтверджена наданими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, то виходячи з вимог ч.3 ст.1193, ч.1 ст.1195 ЦК, цивільний позов потерпілого, у цій частині, підлягає задоволенню в повному обсязі, тобто сума стягнута судом підлягає збільшенню з 12000 грн. до 37570,85 грн.

Перевіряючи доводи представника потерпілого ОСОБА_4, викладені в апеляційній скарзі щодо збільшення розміру моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_3, колегія суддів, проаналізувала докази, на які посилається суд першої інстанції, у вироку, і оцінивши,  у сукупності, усі обставини справи, встановила, що суд першої інстанції не обґрунтовано, стягнув з ТОВ «Охорона-Рівне», на користь потерпілого 4000 грн., витрати на моральну шкоду, частково задовольнивши вимоги цивільного позову.

     Згідно з п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

    Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, поряд з іншими обставини, також у моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, в порушенні стосунків з оточуючими людьми, і при настанні інших негативних наслідків.

  На підставі п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Колегія суддів, з огляду на вимоги ОСОБА_8, враховує обставини скоєння злочину, ступінь винуватості обвинуваченого неправомірну поведінку потерпілого в дорожньо-транспортній події, отриманні потерпілим тяжкі тілесні ушкодження,  стан  його здоров’я, потреба в постійному лікуванні, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, подальші зусилля, необхідні для відновлення стану здоров’я, про які зазначено в апеляційній скарзі, вважає, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначити за необхідне, розмір відшкодування моральної шкоди з ТОВ «Охорона-Рівне», збільшити до 50 000 грн., що на думку колегії суддів, відповідає втратам немайнового характеру понесеним потерпілим внаслідок моральних та фізичних страждань, заподіяних йому в результаті дорожньо-транспортної події.

Згідно з п.3 ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.

В доповненні до апеляційної скарги прокурор у кримінальному провадженні просить застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 України «Про амністію у 2016 році», який набрав чинності 7 вересня 2017р., посилаючись на те, що ОСОБА_2 є учасником бойових дій, вчинив необережний злочин, який не є особливо тяжким відповідно до ст.12 КК України тому на підставі п.д ст.1 підлягає звільненню від відбування призначеного покарання.

Колегія суддів, вислухавши заяву обвинуваченого, який теж просить застосувати до нього Закон України «Про амністію у 2016 році», та сторони відносно застосування до обвинуваченого амністії, вважає за необхідне, задовольнити клопотання прокурора і заяву обвинуваченого, виходячи з наступного.

7 вересня 2017р. набрав чинності Закон України №1810-VІІІ від 22 грудня 2016р. «Про амністію у 2016 році».

Виходячи з п.д ст.1 ОСОБА_8 України «Про амністію у 2016 році», звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, особи, визнанні винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст.12 КК України, особи визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст.12 КК України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили - ветерани війни, учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію ОСОБА_8 України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Ураховуючи, що ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні необережного злочину, який відповідно до ст.12 КК України не є особливо тяжким, вирок відносно нього не набрав законної сили, що він є учасником бойових дій (ар.пр.142, 143 т.3) і не заперечує проти застосування амністії, то колегія суддів, вважає за необхідне, на підставі п.д ст.1 ОСОБА_8 України «Про амністію у 2016 році», ОСОБА_2 від відбування покарання, призначеного вироком Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2017р. - звільнити.   

 Керуючись ст.ст.405, 407, 408, 418, 419 КПК України, п.д ст.1 ОСОБА_8 України «Про амністію у 2016 році»,  колегія суддів, -

                                                 П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні  скарги представника потерпілого ОСОБА_4 прокурора у кримінальному провадженні, задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2017р., яким ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за ч.2 ст.286 КК України - змінити в частині цивільного позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю  «Охорона-Рівне» на користь потерпілого ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 37 570,85 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

На підставі п.д ст.1 ОСОБА_8 України «Про амністію у 2016 році», звільнити засудженого ОСОБА_2  від відбування призначеного вироком Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2017р. за ч.2 ст.286 КК України  покарання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена, шляхом подачі касаційної скарги, безпосередньо до суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді Апеляційного суду

Дніпропетровської області

І.Ю. ОСОБА_10 ОСОБА_11 Мажара