ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2009 р. № 29/189-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
суддівКота О.В.
Шевчук С.Р. (доповідач)
Владимиренко С.Р.
розглянувши касаційну скаргу Суб?єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1
на постанову
у справі
за позовом
до
про
та зустрічним позовом
до
проХарківського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 р.
№29/189-09 господарського суду
Харківської області
Суб?єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1
Суб?єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2
стягнення 194904,93 грн.
Суб?єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2
Суб?єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1
визнання договору неукладеним
В судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з?явились
- відповідача: ОСОБА_3. дов. №2587 від 06.07.2009р.
ВСТАНОВИВ:
Суб?єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом, в редакції уточнень від 16.06.2009р. про стягнення з суб?єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 194904,93 грн. боргу та виселення її з нежитлових приміщень №67, 68, 69, 70, 72,72а, 72б, 73,83,86,87, розташованих за адресою АДРЕСА_1, 1 поверх, літ. А-5 та про вселення його в ці приміщення.
В свою чергу, суб?єкт підприємницької діяльності-фізична особа Московченко Тетяна Анатоліївна подала зустрічний позов про визнання неукладеним договору оренди № 1/9 від 01.07.2008 р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.07.2009 р. (суддя Тихий П.В.) первісний позов задоволено повністю. В задоволені зустрічного позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 р. (головуючий Білоконь Н.Д., судді Терещенко О.І., Токар М.В.) вказане рішення суду скасовано в частині задоволення первісного позову та прийнято нове рішення про відмову в позові. В решті рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою суду позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.
Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 11.11.2009р. змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого Кота О.В., суддів Шевчук С.Р., Владимиренко С.В.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди нежитлового приміщення №1/9 від 01.07.2008р., у відповідності до п. 01. якого орендодавець передає, а орендар приймає у орендне користування нежитлове приміщення площею 216,7м.кв., розташоване за адресою : АДРЕСА_1, на першому поверсі, з метою використання під магазин з торгівлі взуттям.
Згідно п. 02. договору вказане приміщення передано орендарю з обладнанням та інвентарем в належному технічному стані, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.07.2008р., який був підписаний сторонами. Станом на момент передачі конструктивні елементи приміщення та обладнання мають амортизаційні втрати 30%.
Пунктом 07 договору встановлено, що орендна плата кожного місяця становить 5000,0грн. Окрім того, витрати пов"язані з експлуатацією об"єкту оренди, сплачуються окремо, на підставі виставлених рахунків.
Згідно п. 08 договору оплата за об"єкт оренди здійснюється за поточний місяць з передплатою платежу до сьомого числа кожного місяця. Строк дії договору встановлено з 01.07.2008р. до 01.06.2009р.
10.07.2009р. між сторонами було підписано додаткову угоду до вищевказаного договору, у відповідності до якої встановлено, що орендодавець має право збільшувати орендну плату за користування об"єктом оренди до 63125грн., що складає еквівалент 12500,00 дол., попередивши письмово орендаря за сім календарних днів про свій намір та направивши одночасно відповідний рахунок.
Тобто, цією додатковою угодою орендар дав свою згоду на підвищення орендної плати орендодавцем на суму вказану в.п.1 (п.2 додаткової угоди від 10.07.2008р.).
25.03.2009р., виходячи з умов додаткової угоди, позивач направив на адресу відповідача лист, в якому повідомляє відповідача про підвищення орендної плати та нагадування про необхідність її внесення (докази направлення містяться в матеріалах справи), проте внесення орендної плати зроблено не було.
Місцевий господарський суд, пославшись на ст. 526 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог в частині стягнення підвищеної орендної плати і пені за її несплату та наявності підстав для виселення відповідача з займаного орендованого приміщення та вселення в нього позивача за первісним позовом.
Натомість з таким висновком суду не погодився апеляційний господарський суд, зазначивши, що відповідно до ч.2 ст. 180 Господарського кодексу України, яка кореспондується з ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що істотними умовами договору оренди є об"єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк , на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації;порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Отже, оскільки договір оренди №1/9 від 01.07.2008 р. та додаткова угода до нього не містять таких істотних умов як: вартість майна з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань та відновлення орендованого майна, цей договір є неукладеним, а відповідно відсутні правові підстави для стягнення за цим договором заборгованості по орендній платі та нарахованої на неї пені.
Також, як зазначив суд апеляційної інстанції, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про виселення зі спірних приміщень відповідача та вселення в них позивача, оскільки позивач не довів факту знаходження в цих приміщеннях у спірний період відповідача, в той час коли з матеріалів справи вбачається,що відповідач направив до позивача лист від 25.03.2009 р., в якому запропонував останньому розірвати договір оренди і просив підписати акт здачі-приймання приміщень від 01.04.2009 р. та акт здачі-приймання пломб під схоронність від 01.04.2009 р.
За таких обставин, апеляційний господарський суд, скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову та прийняв в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Стосовно ж зустрічних позовних вимог про визнання договору оренди №1/ 9 від 01.07.2008р. неукладеним, то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки ст.16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України не передбачено такого способу захисту прав суб"єктів господарювання як визнання договору неукладеним.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вказані висновки суду апеляційної інстанції зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.
Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків суду, та, крім того, пов’язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу суб?єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.08.2009 р. у справі №29/189-09 залишити без змін.
Головуючий Кот О.В.
С у д д я Шевчук С.Р.
С у д д я Владимиренко С.В.