ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2017 року Справа № 906/916/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Вовк І.В. і Могил С.К.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ,

на рішення господарського суду Житомирської області від 06.07.2017

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.08.2017

у справі № 906/916/16

за позовом Заступника прокурора Житомирської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Міністерство), м. Київ,

до: 1. Бровківської сільської ради, с. Бровки-Перші Житомирської області, в особі виконавчого комітету Бровківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області (далі - Рада в особі виконавчого комітету), с. Бровки-Перші Житомирської області,

2. публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України"), м. Київ,

3. комунального підприємства "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради (далі - КП "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації"), м. Бердичів,

про визнання незаконним та скасування рішення від 27.01.2012 № 11, визнання недійсним свідоцтва про право власності від 24.05.2012.

Судове засідання проведено за участю представників:

прокуратури - Гришина Т.А. (посв. від 16.11.2016 № 044815)

позивача - не з'явився

відповідачів 1. не з'явився

2. Половінкін О.В. предст. (дов. від 19.09.2017)

3. не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Прокурор звернувся до господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства з позовом до: Ради в особі виконавчого комітету, ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", КП "Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації" про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Бровківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 27.01.2012 № 11 "Про надання дозволу на оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.05.2012, яке видане ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" виконкомом Бровківської сільської ради.

Справа розглядалася судами неодноразово.

У розгляді справи ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" заявлено про сплив позовної давності, у зв'язку з чим зазначене Товариство просило у задоволенні позову відмовити.

У новому розгляді справи № 906/916/16 рішенням господарського суду Житомирської області від 06.07.2017 (суддя Маріщенко Л.О.), яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.08.2017 (судді Філіпова Т.Л. - головуючий, Грязнов В.В., Василишин А.Р.) позов задоволено з посиланням на його обґрунтованість та звернення Прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства у межах строку позовної давності.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" просило скасувати судові акти попередніх інстанцій у справі, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Прокуратура просила залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

21.11.2017 від ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників прокуратури та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" створено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політки та продовольства України;

- згідно з пунктом 5 вказаної постанови статутний капітал товариства формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідуються, з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів товариства, зокрема шляхом передачі цілісного майнового комплексу Житомирського обласного дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" з відокремленим підрозділом юридичної особи "Бровківське хлібоприймальне підприємство", до складу якого входить комплекс нежитлових будівель та споруд хлібоприймального підприємства, розташований по вул. Леніна 136 у с. Бровки-Перші Андрушівського району Житомирської області;

- 30.03.2011 на виконання вказаної постанови актом приймання-передачі № 38, який затверджений Міністерством аграрної політики та продовольства України, головою ліквідаційної комісії Житомирського обласного дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" передано державному підприємству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" цілісний майновий комплекс загальною вартістю 3 195 662,00 грн.;

- 06.06.2011 прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року №764", відповідно до якої погоджено пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене Міністерство;

- відповідно до пункту 2 даної постанови встановлено, що 100% акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у т.ч. передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо;

- 07.07.2011 наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 325 "Про реорганізацію шляхом перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", було реорганізовано державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" шляхом його перетворення у ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України"; останнє є правонаступником майнових прав та обов'язків державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України";

- відповідно до пункту 4 даного наказу статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України";

- на виконання наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 № 325 комісією з реорганізації за актом приймання-передачі майна, майнових прав та обов'язків до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України", затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України, до статутного капіталу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" передано, зокрема об'єкти нерухомого майна, що знаходяться по вул. Леніна 136 у с. Бровки-Перші Андрушівського району Житомирської області;

- 27.01.2012 рішенням виконавчого комітету Бровківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області № 11 "Про надання дозволу на оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" надано дозвіл ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на оформлення свідоцтва на право власності на цілісний майновий комплекс по вул. Леніна 136 у с. Бровки-Перші Андрушівського району Житомирської області, а саме: зерносклад №1 літера В-1-1059,5 м2; зерносклад №2 літера Д-1-918,0 м2; зерносклад №3 літера Е-1-1217,4 м2; зерносклад №4 літера З-1-517,5 м2; зерносклад №5 літера М-1-1314,2 м2; зерносклад №6 літера К-1-1235,6 м2; зерносклад №7 літера І-1-1230,0 м2; зерносклад №8 літера Н-1- 1223,0 м2; робочу очисну башню №1 літера Г-4-222,1 м2; будівлю трансформаторної підстанції літера У-1-69,1 м2; робочу очисну башню №2 літера Л-4-247,5 м2; будівлю електростанції літера С-1-133,2 м2; контору лабораторії літера Ф-1-190,8 м2; кладовку для матеріалів літера Т-1-84,2 м2; прохідну - ожидалку літера А-1-39,4 м2; пожежне депо літера Ц-1-138,3 м2; склад матеріальних цінностей літера П-1-1083,2 м2; лабораторію прийомну літера Ш-1-28,9 м2; робочу очисну башню літера Ж-2-59,1 м2; робочу очисну башню літера Й-2-60,7 м2; водонапірну башню літера Р-1-4,0 м2;

- 24.05.2012 виконавчим комітетом Бровківської сільської ради на підставі вищезазначеного рішення ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - вищезазначений комплекс, що розташований в по вул. Леніна 136 в с. Бровки-Перші Андрушівського району Житомирської області.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Бровківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 27.01.2012 № 11 "Про надання дозволу на оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.05.2012, яке видане ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" виконкомом Бровківської сільської ради, у зв'язку з прийняттям рішення з перевищенням повноважень та всупереч вимог чинного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до приписів частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з приписами частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до приписів частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності, а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 911/3396/14.

У вирішенні спору як місцевий, так і апеляційний господарські суди встановили відсутність волевиявлення держави на зміну державної форми власності на іншу щодо спірного майна, а також відсутність наміру власника або Міністерства аграрної політики та продовольства України, на якого покладено повноваження з управління корпоративними правами, на передачу державного майна у приватну власність.

У зв'язку з наведеним, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що рішення виконавчого комітету Бровківської сільради №11 "Про надання дозволу на оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" від 27 січня 2012 року щодо надання дозволу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на оформлення права власності на цілісний майновий комплекс по вул. Леніна 136 в с. Бровки-Перші Андрушівського району Житомирської області та видане на підставі зазначеного рішення свідоцтво - прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України, з перевищенням повноважень виконавчим комітетом Бровківської сільради та порушують інтереси держави.

Водночас, у вирішення спору ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" заявлено про сплив позовної давності та про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за змістом статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Частинами третьою - п'ятою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі Міністерства, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України ( від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16).

У розгляді заяви ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про сплив позовної давності суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачу - Міністерству стало відомо про оскаржуване рішення після звернення прокуратури із запитанням про обізнаність Міністерства про прийняте рішення виконавчого комітету Бровківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 27.01.2012 № 11 "Про надання дозволу на оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна", що підтверджується листом, який надійшов на адресу Міністерства 13.09.2016, відповідно Прокурором не пропущено строк на звернення з позовом до суду на захист цивільного права позивача. До обов'язків Прокурора та Міністерства не входить моніторинг Державного реєстру прав щодо зареєстрованих прав та їх обмежень, а процедура проведення державної реєстрації прав за новим власником не передбачала повідомлення попереднього власника про внесені зміни та проведені реєстраційні дії.

Водночас, судами попередніх інстанцій не враховано того, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти; порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (аналогічна позиція викладена у постанові ВСУ від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

Судами попередніх інстанцій також не спростовано доводів ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про те, що рішення виконавчого комітету Бровківської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 27.01.2012 № 11 "Про надання дозволу на оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна" є публічною, загальнодоступною інформацією, що підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа, у зв'язку з чим позивач мав об'єктивну можливість на отримання інформації про прийняте рішення ще у 2012 році.

Відповідно, судам належало встановити дійсний початок перебігу позовної давності щодо позивача з урахуванням функцій останнього у спірних правовідносинах, та, у випадку її (позовної давності) спливу вирішити питання про застосування наслідків спливу позовної давності.

За наведених обставин, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (частина друга статті 1115 ГПК України).

Відповідно до статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 06.07.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.08.2017 зі справи № 906/916/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Суддя В. Палій

Суддя І. Вовк

Суддя С. Могил