Центральний районний суд м. Миколаєва

м. Миколаїв, вул. Декабристів, 41/12, 54020, (0512) 58-39-01

Справа № 2ц-3-4577/10

РІШЕННЯ

Іменем України

22 грудня 2010 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого

судді Батченка О.В. при секретарі Яценко Л.В., з участю позивачки ОСОБА_1, третьої особи на стороні позивача ОСОБА_2, представників відповідача - ВАТ КБ «Надра» ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідача ДП «Інформаційний центр» ОСОБА_5JI, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом

ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра», державного підприємства «Інформаційний центр» про визнання кредитного договору недійсним та покладення зобов'язань,

а також зустрічним позовом

Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ :

В липні 2010 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до ВАТ КБ «Надра» (далі - ОСОБА_8), просила визнати недійсним з моменту укладення договір «Автопакет» № 08/09/2007/840 К-2720 від 11 жовтня 2007 року (далі - Договір), укладений між нею, поручителем ОСОБА_2 та відповідачем, зобов'язати Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в особі Миколаївської філії виключити з Реєстру обтяжень рухомого майна заставлений транспортний засіб - автомобіль ВАЗ, 2007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер ВЕ 6196 AI, а також зобов’язати відповідача прийняти від позивача внаслідок визнання кредитного договору недійсним 12065 грн. 24 коп. в якості належного виконання зобов’язання.

Свої вимоги в частині визнання ОСОБА_8 недійсним позивачка мотивувала суперечністю його положень вимогам закону, зокрема щодо валюти кредитування та зобов’язання, що випливає з такого правочину, відсутністю генеральної ліцензії НБУ у відповідача, відсутністю індивідуальної ліцензії НБУ, порушенням вимог п. 9 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в частині обов’язкового зазначення у договорі прав та обов’язків сторін, їх відповідальності а також порушенням її (позивачки) прав як споживача послуг. Зокрема позивачка посилалась на порушення п. «в», «д», «и», «є», «і» ст. 11, п. 2 ст. 18, п. 1 ст. 19 та п. 4 ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» як то: неповідомлення у письмовій формі про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору, варіанти повернення кредиту, відомості про те від кого споживач може отримати детальнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; а також дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, застосування Банком нечесної підприємницької практики і порушення принципу рівності сторін в договорі. Крім цього, позивачка послалась на неповідомлення її щодо можливих валютних ризиків (п. 3.8 Правил «Про надання банками України інформації

споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Як на правову підставу задоволення вимог в частині покладення обов’язку на ОСОБА_8 прийняти певну грошову суму в якості належного виконання її зобов’язання позивачка послалась на положення ч. 2 ст. 235 ЦК України.

Заперечуючи проти такого, ОСОБА_8 подав зустрічну позовну заяву, в якій просив стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі ОСОБА_8 внаслідок неналежного виконання його умов основний борг - 270,54 доларів США в еквіваленті 2133 грн. 51 коп., заборгованість по відсотках 675,79 доларів США - 5329 грн. 34 коп., штраф за порушення умов кредитного договору 675,79 доларів США - 5329 грн. 34 коп. та пеню - 68,49 доларів США - 540 грн. 12 коп.

Ухвалою суду від 29.09.2010 року зустрічний позов прийнято судом до розгляду та об’єднано в одне провадження з позовними вимогами ОСОБА_1

Також, ухвалою суду від 01.11.2010 року в якості співвідповідача притягнуто ДП «Інформаційний Центр» Міністерства юстиції України.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала, підтвердила викладені в позовній заяві обставини.

Третя особа на стороні позивача - ОСОБА_2 вважав позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідачі позов не визнали за безпідставністю вимог, ОСОБА_8 наполягав на задоволенні зустрічного позову.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зустрічні позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у позові ОСОБА_1

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

11 жовтня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладений договір «Автопакет» № 08/09/2007/840 К-2720 згідно умов якого ОСОБА_8 зобов’язався надати ОСОБА_1 грошові кошти 6757,9 доларів США на придбання транспортного засобу, а ОСОБА_1 зобов’язалась повернути такі кошти шляхом щомісячної сплати мінімально необхідного платежу у розмірі 152,82 доларів США. Відповідно розділу 3 Договір забезпечено заставою транспортного засобу та порукою ОСОБА_2, який має відповідати за всіма зобов’язаннями позичальника. Строк дії договору визначено до 10 жовтня 2012 року.

На виконання умов ОСОБА_8 передав позивачці визначену грошову суму.

В свою чергу ОСОБА_1 належним чином умови договору не виконувала, внаслідок чого ОСОБА_8 вимагає сплати основного боргу в 270,54 доларів США та заборгованості по відсотках 675,79 доларів США. За порушення позивачем зобов’язань Банком на підставі п. 5.1, 5.2, 5.4 ОСОБА_8 нараховані штраф - 675,79 доларів СІІІА та пеня - 68,49 доларів США.

Вирішуючи спір в частині вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_8 недійсним, суд виходить з наступного.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмеження приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит)

позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це грошові кошти у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що ОСОБА_8 на підставі банківської ліцензії (а.с. 92) та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями (а.с. 51-53) має право здійснювати операції з цадання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на час ухвалення рішення законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаної операції, єдиною правовою підставою для здійснення Банком кредитування в іноземній валюті згідно вимогами ст. 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії для здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Отже, посилання позивачки на такі підстави визнання ОСОБА_8 недійсним як вчинення правочину в доларах США, відсутність генеральної та індивідуальної ліцензій не ґрунтуються на положеннях закону та є хибними внаслідок невірного їх тлумачення.

Посилання позивачки на порушення Банком п. 9 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» спростовуються змістом спірного ОСОБА_8, у розділі 4 якого викладені як права, так і обов’язки обох сторін (а.с. 14 - 17).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному законі прописана процедура укладення договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний та

варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання несе відповідальність, встановлену ст. 15 та 23 цього Закону.

З урахуванням викладеного, суд робить висновок про те, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Як слідує з наданої відповідачем пам’ятки клієнту «Автопакет» позивачка була у встановленому законом порядку поінформована про умови отримання кредиту, (а.с. 76, 77), а з урахуванням викладеного вище її посилання на недотримання інших положень Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними.

Що стосується неповідомлення Банком позивача щодо валютних ризиків, суд зауважує наступне.

Зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для визнання ОСОБА_8 недійсним, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладання ОСОБА_8 зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсу валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

З викладеного суд робить висновок про те, що оспорюваний Договір укладений сторонами відповідно законодавства в належній формі, за наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності його сторін та вільного їх волевиявлення, яке було спрямоване на реальне настання передбачених угодою наслідків.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_8 недійсним задоволенню не підлягають і, як наслідок, слід відмовити в частині покладення зобов’язання на ДП «Інформаційний центр» щодо виключення з Реєстру обтяжень рухомого майна транспортного засобу.

Не підлягають задоволенню також і вимоги позивачки щодо покладення на ОСОБА_8 обов’язку прийняти з підстав ч. 2 ст. 235 ЦК України суму у розмірі 12065 грн. 24 коп., оскільки по-перше такі вимоги є взаємовиключними з вимогами ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_8 недійсним, а по-друге, як вказано вище волевиявлення учасників правочину було спрямоване на реальне настання саме передбачених ОСОБА_8 наслідків.

За такого, на час розгляду справи позивач і поручитель ОСОБА_2 мають солідарний обов’язок перед Банком з погашення основного боргу в 270,54 доларів США, заборгованості по відсотках - 675,79 доларів США. За порушення позивачем зобов’язань Банком на підставі п. 5.2 ОСОБА_8 правомірно нарахований штраф - 675,79 доларів США, солідарне зобов’язання зі сплати якого також має нести поручитель - ОСОБА_2

Відповідно ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинно бути виконано належним чином та в установлений строк, а згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплатити відсотки.

На підставі ч. 2, ст. 1054, ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення ОСОБА_1 зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Банку достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. Аналогічне закріплене в п. 4.2.5 ОСОБА_8.

Розмір та порядок нарахування неустойки визначені п. 5.1, 5.2, 5.4 ОСОБА_8, при цьому суд бере до уваги, що штрафна санкція не може бути застосована двічі за одне і те ж порушення (непогашення чергового платежу), а тому вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Таким чином, зустрічний позов Банку підлягає частковому задоволенню. З ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Банку слід стягнути еквівалент - 33677 грн. 27 коп. основного боргу, 2133 грн. 51 коп. відсотків за користування кредитом, 5329 грн. 34 коп. штрафу за порушення умов кредитного договору. В частині задоволення вимог про стягнення пені - відмовити.

В силу ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1, ОСОБА_1 0.0. на користь Банку слід стягнути судові витрати пропорційно задоволеним судом позовним вимогам у розмірі по 265 грн. 00 коп. з кожного. У зв’язку з відмовою в позові судові витрати ОСОБА_1 відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 526, 530, 536, 611 ЦК України, ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_6 - відмовити у повному обсязі.

Зустрічний позов відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» - задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_6, ОСОБА_2 на користь відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» 33677 (тридцять три тисячі шістсот сімдесят сім) грн. 27 коп. основного боргу, 2133 (дві тисячі сто тридцять три) грн. 51 коп. відсотків за користування кредитом, 5329 (п’ять тисяч триста двадцять дев’ять) грн. 34 коп. штрафу за порушення умов кредитного договору, а також по 265 (двісті шістдесят п’ять) грн. 00 коп. судових витрат з кожного.

У задоволенні решти позовних вимог відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення,

Суддя

ОСОБА_9