Справа №336/7902/16-ц

пр.№2/336/691/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запорожжя у складі:

головуючого судді: Карабак Л.Г.,

при секретарі судового засідання: Аксьоновій О.А.,

за участі: позивачки ОСОБА_1, законного представника позивачки ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав щодо себе. На обгрунтування ОСОБА_1, 2001 року народження, зазначила, що відповідач з сім'єю не проживає, її життям не цікавиться, не відвідує навчальний заклад, де вона навчається.

На підставі викладеного просить про позбавлення відповідача батьківських прав.

У судовому засіданні позивачка підтвердила викладені у позовній заяві доводи. Пояснила, що вона бажає отримати вищу освіту за кордоном, у зв'язку з чим виникне питання про отримання згоди батька на поїздку дитини за межі держави, а позивач побоюється, що з цим можуть виникнути складнощі. Крім того, позивачка зазначає, що батько їй не потрібен.

Відповідач проти задоволення позову заперечує. Пояснив, що відчуває до доньки почуття любові, має потяг до постійного спілкування з нею, чому свідомо перешкоджає її мати, яка настроює дівчину проти нього. Вважає, що позиція доньки продиктована та нав'язана матір'ю, має надію, що дитина стане дорослою та змінить своє ставлення, вважає позбавлення його батьківських прав порушенням своїх прав. Просить залишити позов без задоволення, оскільки вимушений змиритися з обмеженням у спілкуванні із дитиною, яке зумовлено виключно поведінкою матері. Аліменти сплачує добровільно, заборгованості не має.

На підставі викладеного просить не позбавляти його батьківських прав, не позбавляти надії на спілкування з дитиною та налагоджені із нею стосунків.

Представники третіх осіб, які вчасно, у встановленому порядку повідомлялись про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися. Органи опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському та Вознесенівському районів надали висновки з приводу спору, а також письмові звернення, про вирішення спору у відсутність представника.

За таких обставин, за умови наявності письмового висновку органу з охорони інтересів дитини, який є обов'язковим, суд у відповідності до ст. 36 ЦПК України вважає за можливе вирішення спору без участі представників третіх осіб.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 04.03.2015 року розглянуто позов ОСОБА_2 до відповідача про позбавлення його батьківських прав, у задоволенні позову відмовлено. Цим рішенням встановлено обставини походження дитини, що не підлягають повторному доказуванню.

Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.

Як випливає з роз'яснень в пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

З огляду на наведені норми права та роз'яснення Верховного Суду України, виключно навмисні дії батьків з нехтування своїми обов'язками щодо виховання дитини можуть бути підставою для вжиття такого суворого заходу, як позбавлення батьківських прав.

Між тим, судом встановлено, що відповідач очевидно не втратив до позивачки почуття любові, бажає брати участь у виханні доньки, спілкуватися з нею, але штучні перешкоди позбавляють його повною мірою реалізувати це право.

Залишаючи позов без задоволення, суд враховує і зміст п. 18 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Що ж стосується цього спору, суд, як вже зазначено, не може встановити наявність винної поведінки в діях відповідача.

На користь таких висновків суду свідчать і суперечливі висновки органів опіки та піклування, процесуальна позиція, при якій він послідовно та категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, заявляючи про наміри досягти добрих і гармонійних стосунків з донькою.

Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

При вирішенні спору суд бере до уваги ту обставину, що судовим рішенням вже було встановлено що батько і донька були позбавлені можливості постійно спілкуватися між собою протягом певного проміжку часу, що може потягти певні труднощі у налагодженні спілкування, проте, виходить з того, що зазначена перерва була вимушеною, зумовленою поведінкою позивача, яка безпідставно чинила перешкоди у спілкуванні відповідача з дитиною.

Відсутність вини відповідача у припиненні спілкування з донькою, намагання відновити контакт з нею, дають суду всі підстави вважати, що ним буде у подальшому знайдений спосіб поновити добрі стосунки з дитиною, без завдання шкоди. Батько не допускає таких наслідків для себе, як позбавлення його батьківських прав без підстав.

Доводи позову про ухиляння відповідача від участі в утриманні дитини суд при вирішенні спору до уваги не бере, оскільки: по-перше, ці обставини в силу закону не є підставою для позбавлення батьківських прав; по-друге, вони спростовуються наданими відповідачем фактичними даними про відсутність у нього заборгованості зі сплати аліментів, проти чого не заперечує в судовому засіданні і позивач.

Крім того, позивачка не змогла сформулювати чітко підставу позбавлення відповідача батьківських прав, суб'єктивна емоційна невизначена позиція, що їй батько непотрібний не може бути врахована судом як належна.

Слід зауважити, що судом не встановлено перешкоджання відповідачем виїзду дитини за кордон, та інших перешкод у забезпеченні її життя та виховання.

Позивачка не надала доказів таких дій відповідача, які б свідчили про умисне ухилення батька від виконання своїх обов'язків.

Очевидним є конфлікт між батьками дитини, у який вона втягнена штучно, не встановлено, що її мати має чоловіка, який має намір усиновити позивачку.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, його фізичний, духовний та моральний розвиток.

В силу ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

За змістом ст. 153 СК України мати, батько і дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно із ст. 142 СК України діти мають рівні права та обов'язки по відношенню до батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою, а в силу ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків повинно ґрунтуватися на повазі прав дитини та її людської гідності.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що батько дитини, який виказує готовність належним чином виконувати свої обов'язки з виховання дитини і не ухиляється від цих обов'язків, не може бути позбавлений права на спілкування з дитиною та участь у її вихованні, яке захищає закон.

Керуючись ст. ст. 19, 141, 142, 150, 151, 153, 155, 157, 164 СК України, ст. ст. 3, 10, 59, 60, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.Г. Карабак