Справа № 127/10537/17 Провадження № 22-ц/772/2806/2017Головуючий в суді першої інстанції Вохмінова О. С.

Категорія 27Доповідач Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючої судді Шемети Т. М.,

суддів: Панасюка О. С., Зайцева А. Ю.

за участі: секретаря судового засідання Агеєвій Г.В.,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

В травні 2015 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом та ставив вимогу: визнати недійсним договір позики від 15 жовтня 2015 року, укладений між ним та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В. Б. та зареєстрований в реєстрі за № 7 496. Зазначав, що фактично грошові кошти за договором передані не були, так як цей договір було укладено як відстрочення платежу за договором купівлі-продажу від 15.10.2015 року 7/20 частин нежитлового приміщення АДРЕСА_1. При укладенні договору позики на нього чинився психологічний тиск з боку відповідача, який запевняв, що є відомою та шанованою в місті людиною, що ставиться до позивача, як до сина, допоможе йому із веденням бізнесу і що договір купівлі-продажу вчиняється на «гарних» умовах без сплати податків.

Позивач ОСОБА_5 стверджував що договір позики не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, є безгрошовим та укладений під впливом обману.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати прийняте рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом прийнято до уваги виключно позицію відповідача, доводи позивача визнано недоведеними та необґрунтованими. Фактично між сторонами склалися правовідносини щодо відстрочення платежу, пов'язані з переходом права власності на нерухомість, яку позивач придбав у відповідача, шляхом посвідчення договору позики. Безгрошовість договору позики підтверджується наданою суду розпискою, згідно якої ОСОБА_3 отримав від позивача 10 000 доларів США, як завдаток по договору купівлі-продажу нерухомого майна, натомість судом не було застосовано норми ст. 570 (завдаток), а помилково застосовано ст. 635 ЦК України (попередній договір), хоча фактично правовідносини за договором позики між сторонами не відбулися.

Вказує, що крім договору позики ОСОБА_3 не міг надати жодного іншого доказу в підтвердження факту передачі грошей, не міг вказати ні дати передачі грошей, ні місці передачі, ні чіткої суми позики, в якій валюті надавалась позика, суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про виклик свідків, які б могли підтвердити, що дійсно гроші за договором позики не передавалися. Також зазначає, що посилання суду першої інстанції на оцінку доводів викладених в рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 15.02.2017 року не відповідає дійсності, оскільки в цій справі має місце інший предмет дослідження та інші підстави позову.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_7 подану апеляційну скаргу підтримала з викладених у ній підстав. Відповідач ОСОБА_3 ат його представник ОСОБА_4 заперечили проти апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, зазначають що позивач уже не вперше намагається визнати договір позики недійсним, тому посилання суду першої інстанції на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.02.2017 року, яке набрало законної сили, безумовно є вірним. Суд повно та всебічно дослідив обставини справи, тому вони просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що з'явились, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для визнання договору позики безгрошовим та укладеним внаслідок обману немає, також недоведеними є твердження позивача, що договір позики фактично був спрямований на проведення розрахунку за нерухоме майно по договору купівлі-продажу.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на встановлених по справі обставинах та постановлені з вірним застосуванням норм матеріального права та дотриманням вимог процесуального закону.

Так, судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

15 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, зареєстрований в реєстрі за № 7495 (а.с. 7), відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_3 передав у власність позичальнику ОСОБА_5 332 500 грн., що еквівалентно сумі 14 455 доларів США, строком до 1 січня 2016 року без нарахування процентів за користування позикою (п.1 Договору). Зазначена вище сума грошей отримана позичальником від позикодавця повністю до оформлення цього договору (п. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Оскільки в нотаріально посвідченому договорі позики, укладеному між позивачем та відповідачем, зокрема в пунктах 1, 2 договору позики зазначено, що гроші у сумі 332 500 грн. що еквівалентно сумі 14 455 доларів США, отримані позичальником від позикодавця повністю до оформлення цього договору, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що це є доказом передання грошей за договором та цей факт не може бути спростований показаннями свідків, тому доводи апеляційної скарги щодо неправомірності відмови суду першої інстанції в задоволенні клопотання про виклик свідків для підтвердження того, що гроші не передавалися, - не заслуговує на увагу. При цьому суд вірно послався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові № 6-63 цс 13 від 18.09.2013 року, постанові № 6-2789цс16 від 18.01.2017 року.

Посилання представника позивач на те, що суд невірно оцінив наявну в матеріалах справи розписку від 08.05.2015 р. (а.с. 39) є безпідставним, оскільки зі змісту розписки вбачається, що кошти за нею були отримані ОСОБА_3 як завдаток за договором купівлі-продажу нерухомого майна по вул. 59-річчя перемоги, 34 а, тому будь-якого відношення до договору позики ця розписка не має, а тим більш не може слугувати підставою для висновку про безгрошовість договору позики, укладеного між сторонами.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15.02.2017 року, яке набрало законної сили 28.03.2017 року після перегляду в апеляційному порядку, встановлено, що договір позики від 15 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вчинено у формі, встановленій законом і він спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Оскільки предметом дослідження і в даній справі, і в справі, за результатами розгляду якої ухвалено рішення від 15.02.2017 року був нотаріально посвідчений договір позики від 15 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, - тому посилання суду першої інстанції на те, що встановлені ним обставини в силу ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, - є вірним.

Відповідно до вимог ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Позивач стверджував, що відповідач обманув його, запевняючи, що він є відомою та шанованою в місті людиною, що ставиться до позивача, як до сина, допоможе йому із веденням бізнесу і що договір купівлі-продажу вчиняється на «гарних» умовах без сплати податків і для цього слід зазначити в договорі купівлі-продажу меншу суму, а на решту укласти договір позики, відстрочивши таким чином платіж за договором купівлі-продажу.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, який вірно встановив, що згідно договору купівлі-продажу, який не оспорювався сторонами, вартість придбаної ОСОБА_5 у ОСОБА_3 частини нерухомого майна становить 180 000 грн. Звітом про оцінку майна, складеного оцінювачем ТОВ «Подільський експертний центр» від 18.09.2015 року (а.с.6 п.4 Договору), визначено оціночну вартість відчужуваної частини приміщення, яка складає 179 880 грн.. Умовами договору не встановлено, що договір укладений з розстрочкою платежу і дійсна вартість нерухомого майна становить 300 000 грн. як про те стверджує позивач, відповідач підтвердив проведення повного розрахунку за договором купівлі-продажу.

Укладення в один і той же день договору купівлі-продажу та договору позики також не може свідчити про їх зв'язок між собою та є вільним волевиявленням сторін.

Отже, посилання позивача на те, що сума за договором позики є сумою боргу яка виникла у ОСОБА_5 перед ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу частини нежитлового приміщення від 15.10.2015 року (відстрочка платежу), - є лише його власним твердженням та не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.

Таким чином, розглядаючи справу за апеляційною скаргою на оскаржуване рішення, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив фактичні обставини у справі, подані сторонами докази, вірно визначився з характером правовідносин. Судом першої інстанції виконані вимоги ст. 212 ЦПК України, судове рі­шення мотивовано, наведене в апеляційній скарзі не дає підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2017 рокуу цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча підпис Т. М. Шемета

Судді: підпис О. С. Панасюк

підпис А. Ю. Зайцев

Згідно з оригіналом

Головуючий суддя Т. М. Шемета