ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року№ 876/5849/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Гудима Л.Я.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Підгаєцького районного суду Тернопільської області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Підгаєцького районного суду Тернопільської області, виконуючого обов'язки голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуца Руслана Олексійовича, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У грудні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд із адміністративним позовом до відповідачів Підгаєцького районного суду Тернопільської області, виконуючого обов'язки голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуца Р.О., ТУ ДСА України у Тернопільській області, в якому, з врахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог, просила: 1) визнати незаконною бездіяльність Підгаєцького районного суду Тернопільської області щодо не зарахування до стажу державної служби судді Підгаєцького районного суду Тернопільської області Ігнатової Г.В. періоду роботи з 02.08.1993 року по 17.03.1995 року, а саме: на посаді стажиста судді в Бережанському районному суді Тернопільської області із 02.08.1993 р. по 10.11.1994 р., на посаді стажера прокурора цивільно-судового відділу прокуратури Тернопільської області із 10.11.1994 р. по 06.01.1995 р., на посаді стажиста прокуратури Бережанського району Тернопільської області із 06.01.1995 р. по 17.03.1995 р.; 2) зобов'язати Підгаєцький районний суд Тернопільської області зарахувати судді у відставці Підгаєцького районного суду Тернопільської області ОСОБА_1 до стажу державної служби період роботи з 02.08.1993 року по 17.03.1995 року, а саме: на посаді стажиста судді в Бережанському районному суді Тернопільської області із 02.08.1993 р. по 10.11.1994 р., на посаді стажера прокурора цивільно-судового відділу прокуратури Тернопільської області із 10.11.1994 р. по 06.01.1995 р., на посаді стажиста прокуратури Бережанського району Тернопільської області із 06.01.1995 р. по 17.03.1995 р., та видати довідку розрахунок стажу з урахуванням вказаного стажу; 3) визнати незаконною бездіяльність в.о. голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуца Р.О. щодо не прийняття наказу №30-к від 07.11.2016 р. в день звільнення 07.11.2016 р. та затримці його прийняття; 4) визнати незаконною бездіяльність в.о. голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуца Р.О. в частині не включення в цьому наказі про звільнення пункту про виплату вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді; 5) зобов'язати в.о. голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуца Р.О. внести доповнення в наказ №30-к від 07.11.2016 р. в цій частині і чітко вказати суму належних позивачу виплат в розмірі передбаченому ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; 6) визнати протиправною бездіяльність Підгаєцького районного суду Тернопільської області щодо невидачі позивачу наручно наказу №30-к від 07.11.2016 р. в день звільнення 07.11.2016 р. по поданих позивачем заявах; 7) визнати протиправною бездіяльність Підгаєцького районного суду Тернопільської області щодо невидачі позивачу належно оформленої трудової книжки 07.11.2016 р. у день звільнення та затримці у її видачі.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.03.2017 року позов задоволено частково. Зобов'язано Підгаєцький районний суд Тернопільської області зарахувати судді у відставці Підгаєцького районного суду Тернопільської області ОСОБА_1 до стажу державної служби період роботи на посаді стажиста судді Бережанського районного суду Тернопільської області, а саме період з 02.08.1993 р. по 10.11.1994 р.. Зобов'язано Підгаєцький районний суд Тернопільської області внести доповнення в наказ №30-к від 07.11.2016 року щодо виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород у зв'язку з відставкою. У решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Підгаєцького районного суду Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 550 грн..

З цією постановою суду першої інстанції від 14.03.2017 року не погодилась позивач ОСОБА_1 та оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду є частково незаконною, прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, із невірною правовою оцінкою деяких важливих обставин справи, із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог: - про визнання незаконною бездіяльності в.о. голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуца Р.О. щодо не прийняття наказу №30-к від 07.11.2016 р. в день звільнення 07.11.2016 р. та затримці його прийняття; - про визнання незаконною бездіяльності в частині не включення в цьому наказі про звільнення пункту про виплату вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді; - про визнання протиправною бездіяльності Підгаєцького районного суду Тернопільської області щодо невидачі позивачу наручно наказу №30-к від 07.11.2016 р. в день звільнення 07.11.2016 р. по поданих позивачем заявах; - про визнання протиправною бездіяльності Підгаєцького районного суду Тернопільської області щодо невидачі позивачу належно оформленої трудової книжки 07.11.2016 р. у день звільнення та затримці у її видачі. Вказує апелянт, що в.о. голови Підгаєцького районного суду Горуц Р.О. зобов'язаний був відповідно до ч.1 ст.143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» внести в наказ №30-к від 07.11.2016 р. про звільнення позивача пункт про виплату вихідної допомоги судді у відставці. Невиконання цього обов'язку відповідачем є протиправною бездіяльністю, що призвело до порушення прав позивача. Протиправна бездіяльність в.о. голови Підгаєцького районного суду Горуца Р.О. полягала і в тому, що наказ №30-к від 07.11.2016 р. про звільнення позивача було прийнято не в день звільнення 07.11.2016 р.. Фактично прийняття цього наказу відбулось 09.11.2016 року після втручання голови апеляційного суду Тернопільської області. Також апелянт вказує, що всупереч вимогам частин 1, 2 ст.47 КЗпП України у день звільнення 07.11.2016 року їй не було видано копії наказу про звільнення та оформленої трудової книжки, незважаючи на наявність відповідних заяв позивача та присутність позивача в ці дні в приміщенні Підгаєцького районного суду. Ці документи позивач фактично отримала 09.11.2016 року в 17-20 год., що підтверджує протиправну бездіяльність відповідача Підгаєцького районного суду впродовж двох днів. Зазначає апелянт, що суд першої інстанції не забезпечив справедливого та об'єктивного судового розгляду справи по усіх позовних вимогах, що мало наслідком порушення прав позивача гарантованих нормами національного та міжнародного законодавства.

За результатами апеляційного розгляду апелянт ОСОБА_1 просить скасувати оскаржену постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.03.2017 року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у відмовленій частині в повному обсязі.

З постановою суду першої інстанції від 14.03.2017 року також не погодився відповідач Підгаєцький районний суд Тернопільської області та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду є частково незаконною, прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, із неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт Підгаєцький районний суд зазначає, що суд першої інстанції безпідставно задоволив позовну вимогу про зарахування позивачу до стажу державної служби періоду роботи на посаді стажиста судді Бережанського районного суду Тернопільської області із 02.08.1993 р. по 10.11.1994 р., оскільки відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про державну службу» та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМ України №283 від 03.05.1994 року, посада стажиста суду не відносилась до посад керівних працівників і спеціалістів. Протягом цього періоду позивач не виконувала обов'язків прирівняних до державних службовців та не приймала присяги державного службовця. Також апелянт вказує, що є безпідставною позовна вимога про виплату позивачу вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді. Так, звільнення позивача у відставку відбулось у момент прийняття Верховною Радою України постанови від 22.09.2016 року «Про звільнення суддів». Станом на час звільнення позивача 22.09.2016 року ще не була чинною частина 1 ст.143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIIІ від 02.06.2016 року, яка передбачає вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород. Редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року, яка діяла на час звільнення позивача 22.09.2016 року, не передбачала право судді, який вийшов у відставку на отримання вихідної допомоги.

За результатами апеляційного розгляду апелянт Підгаєцький районний суд просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.03.2017 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач по справі Підгаєцький районний суд Тернопільської області надав суду апеляційної інстанції письмові заперечення на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1.

Позивач по справі ОСОБА_1 надала суду апеляційної інстанції письмові пояснення, які містять доповнення до апеляційної скарги позивача та заперечення на апеляційну скаргу відповідача Підгаєцького районного суду Тернопільської області.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави та межі апеляційних скарг, вважає, що обидві апеляційні скарги слід задоволити частково.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 із 17.03.1995 року працювала суддею Підгаєцького районного суду Тернопільської області (а.с. 45-47).

Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII «Про звільнення суддів», позивача звільнено з посади судді Підгаєцького районного суду Тернопільської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом в.о. голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 07.11.2016 р. №30-к «Про звільнення судді Ігнатової Г.В. у зв'язку з поданням заяви про відставку», позивача звільнено з посади судді з 07.11.2016 року, відповідно до ст.125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIIІ від 02.06.2016 року, ч.1 ст.38 КЗпП України, на підставі постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року №1600-VIII «Про звільнення суддів» та заяви ОСОБА_1 від 01.11.2016 року (а.с. 13-16).

Цим же наказом №30-к від 07.11.2016 р. скасовано попередній наказ №24-к від 03.10.2016 року про звільнення судді Ігнатової Г.В. у зв'язку з поданням заяви про відставку, припинено строк дії відпустки ОСОБА_1 з 07.11.2017 року, визначено виплатити ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням компенсацію за 19 днів у зв'язку із перебування на стаціонарному лікуванні під час перебування у відпустці.

Наказом в.о. голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області №31-к від 08.11.2016 р. доповнено попередній наказ №30-к від 07.11.2016 р. пунктом 5 про виплату ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням компенсації за 42 дні невикористаної відпустки (а.с. 34).

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновками суду першої інстанції, відображених у оскарженій постанові суду від 14.03.2017 року, з врахуванням наступного.

Відносно позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання Підгаєцького районного суду Тернопільської області зарахувати до стажу державної служби позивача ОСОБА_1 періоду її роботи з 02.08.1993 року по 17.03.1995 року та видати довідку розрахунок стажу з урахуванням вказаного стажу (пункти 1 і 2 позову), то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується і не оспорюється особами, які беруть участь у справі, що позивач ОСОБА_1 в періоди із 02.08.1993 р. по 10.11.1994 р. працювала на посаді стажиста в Бережанському районному суді Тернопільської області, із 10.11.1994 р. по 06.01.1995 р. - на посаді стажиста цивільно-судового відділу прокуратури Тернопільської області, із 06.01.1995 р. по 17.03.1995 р. - на посаді стажиста прокуратури Борщівського району Тернопільської області.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно записів трудової книжки позивача (а.с. 45-47), в період із 06.01.1995 р. по 17.03.1995 р. позивач ОСОБА_1 працювала на посаді стажиста прокуратури Борщівського району Тернопільської області, а не на посаді стажиста прокуратури Бережанського району Тернопільської області, як про це вказали позивач та суд першої інстанції.

Щодо вказаних вище періодів роботи позивача із 10.11.1994 р. по 06.01.1995 р. та із 06.01.1995 р. по 17.03.1995 р. в органах прокуратури Тернопільської області, то суд першої інстанції вірно врахував, що із наявного в матеріалах справи розрахунку стажу судді Ігнатової Г.В., який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, видно, що до стажу державної служби судді Ігнатової Г.В. включено вказані періоди роботи. Тому, не підлягають до задоволення відповідні позовні вимоги в частині щодо періодів роботи позивача із 10.11.1994 р. по 06.01.1995 р. та із 06.01.1995 р. по 17.03.1995 р..

Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує, що позивачем ОСОБА_1 не оспорюється в апеляційному порядку постанова суду першої інстанції від 14.03.2017 року в частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог про зарахування до стажу державної служби позивача періодів її роботи із 10.11.1994 р. по 06.01.1995 р. та із 06.01.1995 р. по 17.03.1995 р..

Щодо періоду роботи позивача ОСОБА_1 із 02.08.1993 р. по 10.11.1994 р. на посаді стажиста Бережанського районного суду Тернопільської області, то суд апеляційної інстанції також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вказаний період повинен бути зарахований до стажу державної служби позивача як судді у відставці.

Так, із змісту наказу начальника управління юстиції Тернопільської обласної державної адміністрації №67-к від 02.08.1993 року видно, що позивач ОСОБА_1 як молодий спеціаліст була зарахована стажистом Бережанського районного суду Тернопільської області із 02.08.1993 року, з посадовим окладом згідно штатного розпису (75% ставки судді).

Наказом начальника управління юстиції в Тернопільській області №105-к від 10.11.1994 р. позивач була звільнена із займаної посади з 10.11.1994 р. в порядку переведення на роботу в прокуратуру Тернопільської області.

Станом на час розглядуваного періоду діяв Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15.12.1992 року, який набрав чинності 10.02.1993 р. і втратив чинність 01.01.2012 р. згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 р..

Відповідно до ст. 43 вказаного Закону № 2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

Пунктом 11 розділу ХІІІ Перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 р. (в редакції Закону до 01.04.2015 року) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Крім цього, згідно п.34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону № 1798-VIII від 21.12.2016 р.), судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Обчислення стажу державної служби за час розглядуваного періоду здійснювалось відповідно до Закону України «Про державну службу», Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 р. №283 (далі - Порядок №283), та додатку до нього.

Згідно ст.1 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 року (набрав чинності із 28.12.1993 року), державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Статтею 2 цього Закону визначено, що посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Відповідно до п.2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів судів, прокуратури, а також в державних органах колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком, зокрема, у виконавчих комітетах місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управліннях, самостійних відділах, інших структурних підрозділах.

Статтею 67 Закону УРСР «Про судоустрій» від 05.06.1981р. № 2022-Х (в редакції Закону від 17.06.1992 року) було передбачено, що структура і штатна чисельність апарату районного (міського) народного суду затверджуються начальником відділу юстиції виконавчого комітету обласної, Київської міської Ради народних депутатів у межах штатної чисельності і фонду заробітної плати, встановлених Міністром юстиції Української PCP.

Цією ж статтею 67 Закону УРСР «Про судоустрій» від 05.06.1981р. № 2022-Х (в редакції Закону № 4017-XII від 24.02.1994 року) було передбачено, що структура і штатна чисельність апарату районного (міського) суду затверджуються Міністром юстиції Республіки Крим, начальниками управлінь юстиції обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у межах штатної чисельності і фонду заробітної плати.

Тобто, організаційне керівництво (в тому числі і питання кадрового забезпечення) районними (міськими) народними судами у розглядуваний період із 02.08.1993 р. по 10.11.1994 р. здійснювалося відповідними відділами юстиції виконавчого комітету відповідних обласних Рад чи обласних державних адміністрацій.

Яу уже було судом вказано вище, позивач ОСОБА_1 була зарахована стажистом Бережанського районного суду Тернопільської області із 02.08.1993 року, як молодий спеціаліст, з посадовим окладом згідно штатного розпису (75% ставки судді), згідно наказу начальника управління юстиції Тернопільської обласної державної адміністрації №67-к від 02.08.1993 року.

Фінансування заробітної плати стажиста Бережанського районного суду Тернопільської області здійснювалось на той час за рахунок коштів Державного бюджету Тернопільським обласним відділом юстиції, як спеціаліста відділу юстиції.

Питання проходження стажування випускниками вищих навчальних закладів в цей період регулювалися такими законодавчими актами колишнього Союзу PCP та УРСР, як: Постанова ЦК КПРС, Ради міністрів СРСР від 18.07.1972р. №535 «Про заходи щодо подальшого удосконалення вищої освіти в країні», Положенням про стажування молодих спеціалістів, які закінчили вищі учбові заклади, затвердженим Державним комітетом Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати, Всесоюзною Центральною Радою Професіональних Союзів, Міністерством Вищої та середньої освіти СРСР від 25.06.1973р..

Так, в п.п.4.2 п.10 зазначеної вище Постанови №535 від 18.07.1972 р. було визначено, що випускники вищих навчальних закладів для набуття необхідних практичних навичок проходять за місцем розподілення на підприємствах і установах стажування строком до одного року, під час якого виконують посадові обов'язки і отримують заробітну платню відповідно штатного розкладу. Загальне керівництво стажуванням покладається на галузеві міністерства і відомства, в веденні яких перебувають ці підприємства, організації та установи.

Відповідно до п.1 Положення про стажування молодих спеціалістів, які закінчили вищі учбові заклади, затвердженого Державним комітетом Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Всесоюзною Центральною Радою Професіональних Союзів, Міністерством Вищої та середньої освіти СРСР від 25.06.1973 р. також передбачалось, що молоді спеціалісти, які закінчили вищи навчальні заклади, проходять за місцем розподілення на підприємствах, в організаціях і установах стажування строком до одного року, під час якого виконують посадові обов'язки і отримують заробітну плату згідно штатного розкладу.

Пунктами 5, 15 цього Положення передбачалось, що час стажування зараховується в трирічний строк роботи молодого спеціаліста за місцем розподілу. Під час стажування молодий спеціаліст: користується всіма правами і пільгами, встановленими для працівників цього підприємства (організації, закладу) які обіймають аналогічну посаду; несе обов'язки, покладені на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку; виконує функціональні обов'язки щодо займаної посади, визначеними відповідними інструкціями і положеннями, з урахуванням індивідуального плану.

Як вже зазначалося вище, відповідно до п.2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994р. №283, до стажу державної служби зараховується робота на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів судів, а також в державних органах колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком, зокрема, у виконавчих комітетах місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управлінь, самостійних відділах, інших структурних підрозділах.

Пунктом 3 цього Порядку №283 (в редакції постанови КМ України №758 від 10.11.1994 р.) було передбачено, що до стажу державної служби включається також робота на посадах службовців в органах, зазначених у п. 2 цього Порядку і додатку до нього, якщо при просуванні по службі вони зайняли посади державних службовців.

Згідно з п.4 Порядку №283, документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом першим Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, також передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що в період роботи із 02.08.1993 р. по 10.11.1994 р. на посаді стажиста Бережанського районного суду Тернопільської області, вона перебувала у штаті управління юстиції Тернопільської ОДА, виконувала обов'язки та була спеціалістом цього управління юстиції, заробітна плата на вказану посаду фінансувалася з державного бюджету. Тому, вказаний період роботи повинен зараховуватись до стажу державної служби, як спеціалісту управління юстиції із необхідною юридичною освітою.

Наведені висновки також узгоджуються з тією обставиною, що позивач після роботи на посаді стажиста Бережанського районного суду Тернопільської області була переведена на роботу в прокуратуру Тернопільської області з 10.11.1994 р., тобто відбувся факт переведення на службу в інший державний орган.

Важливим є і той факт, що розглядуваний період роботи позивача із 02.08.1993 р. по 10.11.1994 р. на посаді стажиста Бережанського районного суду Тернопільської області було зараховано до юридичного стажу при обранні позивача на посаду судді Підгаєцького районного суду Тернопільської області із 17.03.1995 року.

Стосовно відсутності в трудовій книжці позивача запису про присягу державного службовця протягом розглядуваного періоду, то суд апеляційної інстанції погоджується із доводами позивача в цій частині про те, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Мінпраці України від 29.07.1993 року № 58, заповнення трудової книжки проводиться власником або уповноваженим ним органом, а тому вносити записи до трудової книжки щодо присяги є виключною компетенцією роботодавця.

Таким чином, з аналізу наведених вище правових норм та фактичних обставин справи зумовлюється висновок про те, що період роботи позивача ОСОБА_1 із 02.08.1993 р. по 10.11.1994 р. на посаді стажиста Бережанського районного суду Тернопільської області підлягає зарахуванню до стажу державної служби позивача як судді (судді у відставці).

Відносно позовної вимоги про визнання незаконною бездіяльності в.о. голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуца Р.О. щодо не прийняття наказу №30-к від 07.11.2016 р. в день звільнення 07.11.2016 р. та затримці його прийняття (пункт 3 позову), то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст.126 Конституції України, підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку.

Згідно ст.125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIIІ від 02.06.2016 року (який набув чисті із 30.09.2016 року), в редакції станом на час видання наказу №30-к від 07.11.2016 р., припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.

Матеріалами адміністативної справи підтверджується, що постановою ВР України від 22.09.2016 року №1600-VIII «Про звільнення суддів», позивача ОСОБА_1 звільнено з посади судді Підгаєцького районного суду Тернопільської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Розглядуваний наказ в.о. голови Підгаєцького районного суду від 07.11.2016 р. №30-к про звільнення судді Ігнатової Г.В. із 07.11.2016 року було прийнято відповідно до ст.125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIIІ від 02.06.2016 року, ч.1 ст.38 КЗпП України, на підставі постанови ВР України від 22.09.2016 року №1600-VIII «Про звільнення суддів» та заяви ОСОБА_1 від 01.11.2016 року.

У розглядуваному адміністративному позові позивач ОСОБА_1 вказує, що фактично прийняття наказу №30-к про її звільнення відбулось 09.11.2016 року, а не 07.11.2016 року, тобто відповідач в.о. голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуц Р.О. допустив протиправну бездіяльність.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що в матеріалах справи немає, позивачем не надано і адміністративним судом не отримано доказів того, що вказаний вище наказ №30-к від 07.11.2016 р. про звільнення судді Ігнатової Г.В. було прийнято, тобто винесено в.о. голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуц Р.О., не 07.11.2016 року, а в інший день.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі обставини на які покликається позивач як невручення копії цього наказу позивачу в цей же день 07.11.2016 року та направлення цього наказу до ТУ ДСА України в Тернопільській області електронною поштою лише 10.11.2016 року, стосуються процедури реалізації (виконання) цього наказу і не можуть бути безумовними доказами про зазначення в цьому наказі №30-к неправдивої дати його прийняття.

Таким чином, являється необгрутованою і не підлягає до задоволення позовна вимога про визнання незаконною бездіяльності в.о. голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуца Р.О. щодо не прийняття наказу №30-к від 07.11.2016 р. в день звільнення 07.11.2016 р..

Відносно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Підгаєцького районного суду Тернопільської області щодо невидачі позивачу наручно наказу №30-к від 07.11.2016 р. в день звільнення 07.11.2016 р. по поданих позивачем заявах та щодо невидачі позивачу належно оформленої трудової книжки 07.11.2016 року у день звільнення та затримці у її видачі (пункти 6 і 7 позову), то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст.47 КЗпП України (в редакції на час розглядуваних правовідносин), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 зверталась до Підгаєцького районного суду із заявами від 07.11.2016 року, в яких просила видати наручно копію наказу про звільнення та трудову книжку (а.с. 15, 16, 17).

Також позивач зверталась до Підгаєцького районного суду із заявами від 09.11.2016 року, в яких знову просила видати наручно копію наказу про звільнення та трудову книжку (а.с. 18-20).

На вказані звернення позивача від 07 і 09 листопада 2016 року Підгаєцьким районним судом було надано відповідь за №1.17/99/2016 від 09.11.2016 року про те, що ОСОБА_1 необхідно з'явитись в Підгаєцький районний суд для отримання наказу про звільнення та трудової книжки. Цю відповідь отримала позивач поштовим зв'язком 15.11.2016 року (а.с. 22).

Фактично ж копію наказу про звільнення №30-к від 07.11.2016 р. та трудову книжку позивач отримала 09.11.2016 року в 17-20 год., що підтверджується відповідною відміткою в наказі, поясненнями позивача і не спростовано відповідачами.

В такій ситуації, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що відповідачем Підгаєцьким районним судом допущено протиправну бездіяльність в частині щодо невидачі позивачу в день звільнення 07.11.2016 року наказу №30-к від 07.11.2016 р. про звільнення та належно оформленої трудової книжки, з врахуванням того, що 07.11.2016 року позивач перебувала у приміщенні суду саме з метою отримання зазначених документів і об'єктивних перешкод для їх отримання не було.

При цьому, слід зазначити, що згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведених вище фактичних обставин справи та норм законодавства суд першої інстанції не врахував і дійшов необґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Відносно позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання в.о. голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуца Р.О. внести доповнення в наказ №30-к від 07.11.2016 р. щодо виплати вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді та вказати суму належних позивачу виплат в розмірі передбаченому ч.1 ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (пункти 4 і 5 позову), то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 1 ст.120 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 р. було передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно ч.3 ст.122 цього Закону, повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.

Нормою частини 1 статті 136 цього Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 р. в редакції Закону від 14.03.2014 року №887-VII було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Водночас, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року № 1166-VІІ (а саме пп. 1 п. 28 цього Закону), який набрав чинності з 01 квітня 2014 року, виключено вказану статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Конституційним Судом України не приймалося, а отже з 01 квітня 2014 року судді, які виходили у відставку, не мали права на отримання вихідної допомоги згідно статті 136 цього Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 р..

Також суд апеляційної інстанції враховує, що 30.09.2016 року набрав чинності Закон України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», положеннями частини 1 статті 143 якого передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Однак, враховуючи, що положення частини 1 статті 143 Закону №1402-VIII щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою набрали чинності після виходу позивача у відставку, тобто після прийняття Верховною Радою України постанови від 22.09.2016 року №1600-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, тому ці правові норми не можуть застосовуватись у розглядуваних правовідносинах.

Слід також зазначити, що рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Виходячи з викладеного, в даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (22 вересня 2016 року).

Також, відповідно до пункту 3.2 рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2013 від 19 листопада 2013 року Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки право на відставку позивачем реалізовано під час дії Закону № 2453-VI від 07.07.2010 р., в редакції станом на дату прийняття постанови Верховної Ради України, якою позивача звільнено у відставку (22 вересня 2016 року), положеннями якого не було передбачено виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат чи у розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про виплату позивачу вихідної допомоги.

Колегія суддів зазначає, що моментом виходу судді у відставку та припинення повноважень в даному випадку є прийняття ВР України постанови від 22.09.2016 року, а не видання наказу №30-к від 07.11.2016 р..

З врахуванням наведеного, являються обґрунтованими доводи апелянта Підгаєцького районного суду в частині щодо безпідставності позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання в.о. голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуца Р.О. внести доповнення в наказ №30-к від 07.11.2016 р. щодо виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді.

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскаржену постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.03.2017 року слід скасувати і прийняти пову постанову про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.94 КАС Укпраїни, розподіл судових витрат, а саме судового збору за подання адміністративного позову та за подання обох апеляційних скарг, слід здійснити з врахуванням обсягу задоволених позовних вимог та обсягу задоволених вимог апеляційних скарг.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що за подання адміністративного позову ОСОБА_1 розмір судового збору повиннен був становити 1653,60 грн., а позивачем було фактично сплачено 1100 грн. (а.с. 41).

За подання апеляційної скарги розмір судового збору повинен був становити 1818,96 грн.. Апелянтом ОСОБА_1 було сплачено за апеляційну скаргу повністю суму 1818,96 грн.. Апелянту Підгаєцькому районному суду Тернопільської області було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги, згідно ухвали судді Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2017 року.

Тому, із Підгаєцького районного суду Тернопільської області слід стягнути в користь позивача ОСОБА_1 273,20 грн. судового збору за подання адміністративного позову (з розрахунку 1100 грн. - 826,8 грн. (1653,60 грн. : 50%) = 273,20 грн.), та в користь держави 553,60 грн. судового збору за подання адміністративного позову (з розрахунку 826,8 грн. (1653,60 грн. : 50%) - 273,20 грн. = 553,60 грн.).

Також із Підгаєцького районного суду Тернопільської області слід стягнути в користь позивача ОСОБА_1 909,48 грн. судового збору за подання апеляційної скарги (з розрахунку 1818,96 грн. : 50% = 909,48 грн.), та в користь держави 909,48 грн. судового збору за подання апеляційної скарги (з розрахунку 1818,96 грн. : 50% = 909,48 грн.).

Керуючись ст.ст. 41 ч.1, 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Підгаєцького районного суду Тернопільської області - задоволити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 березня 2017 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Підгаєцького районного суду Тернопільської області, виконуючого обов'язки голови Підгаєцького районного суду Тернопільської області Горуца Руслана Олексійовича, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - скасувати і прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволити частково.

Визнати протиправними дії Підгаєцького районного суду Тернопільської області щодо не зарахування до стажу державної служби судді Підгаєцького районного суду Тернопільської області Ігнатової Галини Володимирівни періоду роботи з 02 серпня 1993 року по 10 листопада 1994 року на посаді стажиста Бережанського районного суду Тернопільської області.

Зобов'язати Підгаєцький районний суд Тернопільської області зарахувати до стажу державної служби судді у відставці Підгаєцького районного суду Тернопільської області ОСОБА_1 період роботи з 02 серпня 1993 року по 10 листопада 1994 року включно на посаді стажиста Бережанського районного суду Тернопільської області, та видати довідку про розрахунок стажу з урахуванням вказаного періоду.

Визнати протиправною бездіяльність Підгаєцького районного суду Тернопільської області щодо невидачі ОСОБА_1 у день звільнення 07 листопада 2016 року копії наказу №30-к від 07 листопада 2016 року «Про звільнення судді Ігнатової Г.В. у зв'язку з поданням заяви про відставку» та належно оформленої трудової книжки.

У задоволенні решта позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Підгаєцького районного суду Тернопільської області в користь ОСОБА_1 273,20 грн. судового збору за подання адміністративного позову та 909,48 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Підгаєцького районного суду Тернопільської області в користь Державного бюджету України 553,60 грн. судового збору за подання адміністративного позову та 909,48 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання постановою законної сили, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Л.Я.Гудим

Повний текст постанови виготовлено 20.11.2017 року