ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2017 року Справа № 904/4384/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Чимбар Л.О.

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 адвокат, довіреністьб/н від 06.02.2017 р.;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 31.01.2017 р.;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність б/н від 31.01.2017 р.;

розглянувши апеляційну скаргу Банку "Експобанк ЧЗ, а.с.", м. Прага Чеської Республіки на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2017 року по справі №904/4384/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло", м. Вільногірськ Дніпропетровської області

до Банку "Експобанк ЧЗ, а.с.", м. Прага Чеської Республіки

про визнання договору іпотеки від 21.03.2012 недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2017 року по справі №904/4384/17 (суддя Бондарєв Е.М.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло" про забезпечення позову задоволено.

Заборонено органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, а саме: суб'єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля Б-2 (будівлі скляного корпусу №2), реєстраційний номер 7869132, розташованій за адресою - вул. Промислова, 31 в м. Вільногірськ Дніпропетровської області.

Ухвала мотивована тим, що предметом позову є вимога щодо дійсності Договору іпотеки, за умовами якого можуть бути здійсненні дії з відчуження предмету іпотеки ще до вирішення справи по суті, тож є очевидним наявність зв'язку заборони дій, пов'язаних з таким відчуженням і предметом позову.

Не погодившись з ухвалою суду, Банк "Експобанк ЧЗ, а.с." звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2017 року по справі №904/4384/17 скасувати.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі вважає, що господарським судом порушено правила підвідомчості справи. Вказує на те, що третейським застереженням, яке міститься у п. 7.2. Договору, визначено, що спори, які виникають з приводу Договору іпотеки є підвідомчими саме третейському суду - Арбітражному суду при Торговій палаті Чеської республіки та Аграрній палаті Чеської республіки. Дане третейське застереження є чинним, не визнавалося недійсним і може бути виконаним.

В судовому засіданні 26.09.2017 року та у письмових поясненнях Відповідач наполягав на вирішенні спору саме третейським судом.

Таким чином, після порушення провадження у справі № 904/4384/17, але ще до винесення ухвали від 27.09.2017 року Господарським судом Дніпропетровської області фактично було виявлено обставини, що свідчать про неможливість судового розгляду справи. Тому в даному випадку провадження повинно було бути припинено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

На момент винесення ухвали про забезпечення позову від 27.09.2017 року Відповідачем було надано суду всі необхідні та достатні пояснення з приводу наявності підстав для припинення провадження у справі, однак, судом не було взято аргументів Відповідача до уваги.

Представники Відповідача у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2017 року у справі № 904/4384/17 залишити в силі. Зазначає, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. У зв’язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов’язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 року

прийнято апеляційну скаргу та призначено до розгляду на 14.11.2017 року.

В судовому засіданні 14.11.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

До господарського суду Дніпропетровської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло" з позовною заявою до банку "Експобанк ЧЗ, а.с." про визнання недійсним договору іпотеки від 21.03.2012 року, укладеного між Банком "ЛББВ Банк ЧЗ, а.с." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло", посвідченого державним нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за номером 490.

Ухвалою від 12.04.2017 року господарський суд Дніпропетровської області звернувся до уповноваженого органу Чеської Республіки про надання правової допомоги з проханням про вручення документів іноземному суб'єкту господарювання - банку "Експобанк ЧЗ, а.с.", м. Прага Чеської Республіки. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.09.2017 о 10:00 год. та провадження у справі № 904/4384/17 зупинено.

22.09.2017 року до господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить суд з метою забезпечення позову до вирішення справи по суті та набрання рішенням у даній справі законної всили:

- заборони органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, а саме: суб'єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо нерухомого майна, а саме: нежитлова будівля Б-2 (будівлі скляного корпусу №2), реєстраційний номер 7869132, розташованій за адресою - вул. Промислова, 31 в м. Вільногірськ Дніпропетровської області.

Заява обґрунтована тим, що відповідач розпочав здійснювати активні дії щодо відчуження будівлі. Так, 01.09.2017 в адресу позивача надійшла вимога від 31.08.2017 про усунення порушення основного зобов'язання за кредитним договором. Відповідачем у Вимозі зазначено, що буде звертати стягнення на Предмет іпотеки шляхом позасудового звернення стягнення на підставі застереження в Договорі іпотеки. Пунктом 3.2 Договору іпотеки, зокрема, передбачено, що Іпотекодержатель без звернення до суду може отримати у власність Предмет іпотеки за вартістю Предмета іпотеки, продати Предмет іпотеки, здійснити примусове виконання стосовно Предмета іпотеки шляхом отримання виконавчого напису нотаріуса.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Відповідно до приписів статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

За змістом вищезазначеної статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до п. п. 1, 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред’явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов’язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Також, відповідно до абзацу 1 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Так, відповідно до ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала. Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є вимога щодо дійсності Договору іпотеки, за умовами якого може бути здійсненні дії з відчуження предмету іпотеки ще до вирішення справи по суті, тож є очевидним наявність зв'язку заборони дій, пов'язаних з таким відчуженням і предметом позову.

01.09.2017 року на адресу позивача надійшла вимога від 31.08.2017 року про усунення порушення основного зобов'язання за кредитним договором. Відповідачем у вимозі зазначено, що буде звертати стягнення на Предмет іпотеки шляхом позасудового звернення стягнення на підставі застереження в Договорі іпотеки. Пунктом 3.2 Договору іпотеки, зокрема, передбачено, що Іпотекодержатель без звернення до суду може отримати у власність Предмет іпотеки за вартістю Предмета іпотеки, продати Предмет іпотеки, здійснити примусове виконання стосовно Предмета іпотеки шляхом отримання виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, є реальна вірогідність відчуження відповідачем на підставі спірного Договору іпотеки будівлі разом з печами в позасудовому порядку до вирішення справи по суті.

На думку колегії суддів, в даній справі забезпечення позову забороною відчуження будь-яким шляхом (у тому числі звернення стягнення на Предмет іпотеки на підставі спірного Договору іпотеки без звернення до суду), а також здійснення будь-яких реєстраційних дій стосовно Будівлі, до прийняття у даній справі рішення та набрання ним законної сили є розумними, обґрунтованими і адекватними. Адже існує реальний спір про дійсність Договору іпотеки, який надає право Іпотекодержателя привласнити майно, що не передавалось в іпотеку (Печі). При цьому, за доводами позивача, вартість цього майна у 3 рази перевищує вартість Предмета іпотеки. Забезпечення позову збалансує інтереси сторін, а також Банка "Чеська експортні банка, а.с.", адже до вирішення спору по суті не відбудеться зміна власника Будівлі разом з печами, зокрема і печі №5, що знаходиться у заставі Банку "Чеська експортні банка, а.с.".

Відповідач вже надіслав Вимогу, яка є обов‘язковою частиною позасудового звернення стягнення на Предмет іпотеки, тому не прийняття забезпечення позову дає можливість Відповідачу відчужити Предмет іпотеки до вирішення справи по суті, що зводить нанівець сам розгляд справи. Рішення по справі втратить свою цінність, його виконання або не виконання не зможе вплинути на попередження порушення майнових.

У зв’язку з чим, колегія суддів вважає, що наявний зв'язок заходів до забезпечення позову та предметом позовних вимог. Вжиті господарським судом заходи до забезпечення позову спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.

У випадку невжиття таких заходів до забезпечення позову, існує ймовірність, у разі задоволення позовних вимог, утруднення чи неможливість виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиті господарським судом заходи до забезпечення позову є доцільними та адекватними

Всі доводи апеляційної скарзі зводяться до порушення господарським судом правил підвідомчості справи.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 124 ГПК України встановлено, що підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Отже, питання щодо підсудності судам України справ з іноземними елементом регулюються законами України та міжнародними договорами.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Одним із таких законів є Закон України «Про міжнародне приватне право України». Даний закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов’язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, у разі якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

У даному випадку однією з подій, що стала підставою для подання позову є укладення спірного договору. З огляду на те, що спірний договір з боку Позивача був підписаний на території України в м. Вільногірськ, і ТОВ «Вільногірське скло» (Позивач) знаходиться у м. Вільногірськ (Дніпропетровська обл., Україна) є законні підстави для розгляду справи господарським судом Дніпропетровської області. Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України (справа № 910/32074/15, справа № 907/606/15, справа № 32/612) та Верховний суд України (справа № 32/612).

Крім того, даний спір також попадає і під дію ст.77 Закону України «Про міжнародне приватне право» (виключна підсудність), тому що не дивлячись на те, предметом даного спору є визнання недійсним договору іпотеки, підставою позовних вимог є невідповідність предмета іпотеки фактичному складу об’єкта нерухомого майна, і як наслідок має місце порушення ст.5 Закону України «Про іпотеку», оскільки в іпотеку була передана лише частина об’єкту нерухомості без її виділу в натурі, який знаходиться на території України.

Вирішуючи питання про підсудність справи необхідно також враховувати положення Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961 р. та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15.06.1976 р., якими визначені загальні засади арбітражного розгляду міжнародних спорів.

Так, пунктом 2 ч. 2 ст. 6 Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж передбачено, що суд, в якому порушено справу, може не визнати арбітражну угоду, якщо за законом його країни спір не може бути предметом арбітражного розгляду.

Цивільний кодекс України визначає, що «якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)» (ч. 3 ст.215).

А у контексті ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та висновку Конституційного Суду України, наведеному у рішенні від 10.01.2008 р. у справі № 1-3/2008 (№ 1-рп/2008) даний спір підлягає розгляду виключно в державному суді. З огляду на вище зазначене, а також враховуючи той факт, що договір підпорядкований законодавству України (п.7.1), даний спір не може бути вирішений іноземним арбітражним (третейським) судом.

Забезпечуючи єдність судової практики в цьому питанні, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 18.10.2017 року у справі № 3-133гс17 зазначили наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Статтею 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 12 ГПК підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, та спорів, передбачених п. 4 ч. 1 цієї статті.

Водночас відповідно до положень ч. 2 ст. 124 Конституції України, ст. ст. 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ч. 1 ст. 16 ЦК, ч. 3 ст. 1 ГПК юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Тобто третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. У зв'язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається.

Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом.

У разі відсутності такого застереження господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду.

У справі, яка розглядається, колегією суддів встановлено, що відповідно до положень п. 7.2. Договору іпотеки, будь-які спори, протиріччя або претензії, які виникають у зв ’язку з або відповідно до цього Договору, повинні остаточно вирішуватись Арбітражним судом при Торговій палаті Чеської республіки та Аграрній палаті Чеської республіки (далі - Арбітражна установа) трьома арбітрами, призначеними згідно з його регламентом. Місце знаходження арбітражного суду є Прага, а мовою - англійська.

Отже, виходячи із вищенаведеного вбачається, що між Позивачем і Відповідачем укладено третейське застереження, яке є чинним та не визнавалося недійсним.

          В той же час, незважаючи на попередню домовленість сторін Договору іпотеки про вирішення будь-яких спорів, протиріч або претензій комерційним судом (арбітражем), позивач не може бути обмеженим у праві звернення до господарського суду.

Оскільки у судовому засіданні представник позивача наголосив, що наполягає на вирішенні спору виключно в державному суді України; про припинення провадження у справі з підстав передачі спору на розгляд арбітражу звернувся лише Відповідач, то відсутня взаємна згода (воля) саме обох сторін спору на його вирішення Арбітражною установою.

Таким чином, висновок господарського суду про відмову в задоволенні клопотання Банку "Експобанк ЧЗ, а.с." про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК є правильними.

За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, не доведеними належними доказами та не спростовують висновки суду першої інстанції, що у відповідності до статті 103,104 господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції – без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Банку "Експобанк ЧЗ, а.с.", м. Прага Чеської Республіки залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2017 року у справі № 904/4384/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 15.11.2017 року.

Головуючий суддя            О.Г. Іванов

Суддя            М.О. Дармін

Суддя Л.О. Чимбар