ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
17:50 № 11/609
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Винокурова К.С. при секретарі судового засідання Давиденко Д.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до Служби безпеки України
про зобов’язання вчинити певні дії
ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Позивач звернувся до Солом’янського районного у м. Києві з позовом до Служби безпеки України про зобов’язання внести зміни до особової справи та зарахувати у строк загальної служби термін навчання у Київському військовому ліцеї з 24 серпня 1994 року відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»у редакції від 25.03.1992 р.
Постановою Солом’янського районного суду міста Києва від 30.05.2006 р., яка залишена без змін згідно з ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 08.12.2006 р., у задоволенні позову відмовлено.
21 травня 2008 р. ухвалою Вищого адміністративного суду України скасовані попередні судові рішення у справі та направлено її на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва, як суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 20.01.2009 року прийнято до провадження адміністративну справу за зазначеним позовом та призначено попереднє судове засідання на 25.03.2009 р.
Ухвалою суду від 25.03.2009 р. закінчене підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Судовий розгляд здійснювався суддею одноособово, враховуючи те, що згідно з Указом Президента України від 28.04.2007 р. № 365/2007 внесено зміни до Схеми організації центральних органів виконавчої влади, затвердженої Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573 "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" (в редакції Указу від 19 грудня 2005 року № 1784, зі змінами, внесеними Указами від 30 грудня 2005 року № 1873, від 31 грудня 2005 року № 1900, від 13 березня 2006 року № 216 та від 30 січня 2007 року № 56), виключивши з розділу III абзаци "Антимонопольний комітет України", "Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку", "Служба безпеки України" та "Управління державної охорони України".
Під час судового розгляду позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог посилався на положення ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»у редакції від 25.03.1992 р., де початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, - для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
Відповідач позов не визнав, подав письмові заперечення, у яких зазначав про безпідставність позовних вимог з огляду на те, що Київський військовий ліцей не мав статусу військово-навчального закладу і період навчання у військових ліцеях не може відноситися до військової служби згідно з Законом України «Про загальний військовий обов’язок та військову службу».
Крім того, представник відповідача заявив клопотання про застосування наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ОСОБА_1 –співробітник Служби безпеки України, звернувся до керівництва органів безпеки у 2005 році із заявою про зарахування навчання у Київському військовому ліцеї у період з 24.08.1994 р. по 14.06.1997 року до загального строку військової служби (у матеріалах справи знаходиться).
Відповідач у своїх запереченнях стверджує, що період навчання позивача у військовому ліцеї не може бути зарахований до військової служби. Згідно з довідкою СБ України від 04.04.2008 р. № 174/к, позивач перебуває на військовій службі в Службі безпеки України з 16.06.2005 р., а військову присягу прийняв 13.09.1997 року у Військовому інституті Київського національного університету ім. Т. Шевченка.
При цьому, відповідач посилався на ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», яка містить вичерпний перелік видів військової служби, до якої не відноситься навчання у військовому закладі з посиленою військовою фізичною підготовкою (військових ліцеях, суворовських військових училищах).
З такими твердженнями відповідача суд погодитися не може, мотивуючи це наступним.
Згідно з ст. 24 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992 р. „Про загальний військовий обов'язок і військову службу", в редакції на момент його прийняття, початком перебування на військовій службі вважається:
день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину -для призовників і офіцерів, призваних із запасу;
день від'їзду до місця служби, вказаний у розпорядженні, виданому військовим комісаріатом, - для військовозобов'язаних і жінок;
день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, - для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
Законом України від 18 червня 1999 року № 766-ХІУ Закон «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»викладено в новій редакції і відповідні зміни були внесені до пункту „в" ч. 1 ст. 24. Так, після внесених змін до Закону початком перебування на військовій службі вважається день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які добровільно вступають на військову службу.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти»проведено реформування системи військової освіти та створено вищі військові навчальні заклади.
У пункті 2 Постанови вказано, що з метою якісної підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів, надання державної допомоги у вихованні дітей-сиріт, дітей з багатодітних сімей, а також дітей учасників бойових дій та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, створюється Київський військовий ліцей на базі Київського суворовського військового училища. Навчання розпочати з 1 вересня 1992 року.
Крім того, Міністром оборони України у липні 1992 року був прийнятий наказ № 133 «Про реформування системи військової освіти в Україні», у якому визначено, що під військовими навчальними закладами потрібно розуміти вищі військові навчальні заклади і навчальні центри Міністерства оборони, а також військові ліцеї, відділення (факультети) військової підготовки і військові кафедри вищих навчальних закладів Міністерства освіти України.
Тобто, військові ліцеї, які входили до системи військової освіти Міністерства оборони України мали статус військово-навчальних закладів.
Редакція Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»від 25.03.1992 р. до видів військової служби відносить, зокрема військову службу за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів військових кафедр (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів. Таким чином, до внесення відповідних змін 31.07.1999 р. до зазначеного Закону, громадяни, які навчались у військово-навчальних закладах незалежно від його рівня (середній чи вищий) вважались такими, що перебувають на військовій службі.
На підставі архівної довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України № 7312 від 28.09.2009 р., яка була витребувана судом і знаходиться в матеріалах справи, а також атестата про середню освіту серії АВ № 000045 від 14.06.1997 р., судом достовірно встановлено, що позивач проходив навчання у Київському військовому ліцеї з 1994 р. (наказ про зарахування від 24.08.1994 року № 96) по 14.06.1997 р.
Зі змісту архівної довідки вбачається, що в наказах начальника Київського військового ліцею значиться: «Відповідно до вимог Директиви начальника Генерального штабу Збройних Сил України ДГШ-25 від 11.03.1994 р. та ДГШ-28 від 01.03.1993 р., нижчепоіменованих кандидатів, відібраних відбірковою комісією обласних військових комісаріатів України і які успішно склали вступні іспити, зараховано ліцеїстами, серед яких й ОСОБА_1.»Приписи військових комісарів на зберігання до архіву не надходили, за інформацією начальника Київського військового ліцею у ліцеї також відсутні приписи військового комісару, що не дозволяє суду однозначно зробити висновок, що позивач був направлений на навчання до ліцею на підставі такого припису. Однак, зазначення про те, що кандидати відбирались саме комісією обласних військових комісаріатів дозволяє застосовувати до спірних відносин положення ч. 1 ст. 24 Закону, де зазначається, що початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом.
Також, суд бере до уваги роз’яснення Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 23.03.2007 р. № 226/1/1466, Міністерства юстиції України від 14.04.2006 р. № 22-26-1454, у яких підтверджується, що при нарахуванні вислуги років військовослужбовцям, які у період з 25.03.1992 р. по 31.07.1999 р. навчались у військових ліцеях, необхідно керуватись нормами Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»в редакції Закону від 25.03.1992 р.
У листі від 22.01.2007 р. № 263/2/224 міститься інформація щодо військових ліцеїв та ліцеїв з посиленою військовою фізичною підготовкою, які належали до системи військової освіти у період з березня 1992 р. по 31.07.1999 р., до яких відноситься і Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, де проходив навчання позивач.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Зазначена норма Конституції України є загальновизнаним принципом права (рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 № 1-рп/99, справа № 1-7/99).
Таким чином, аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що на момент проходження позивачем навчання у військовому ліцеї (у період з 1994 по 1997 роки) діяв Закон України „Про загальний військовий обов'язок і військову службу" (офіційне опублікування в офіційному друкованому виданні „Голос України", 1992, 05, 12.05.92 № 86 та Відомості Верховної Ради України, 1992, № 27 (07.07.92), ст. 385). Згідно з ч.1 ст. 24 Закону, у редакції від 25.03.1992 р., початком перебування на військовій службі вважався день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею).
Крім того, суд не погоджується з позицією відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, оскільки між позивачем та Службою безпеки України виник публічно-правовий спір тільки після звернення позивача до суду із вимогою зарахувати період його навчання до загального строку військової служби. Отримання позивачем відомостей на підставі архівних даних не свідчать про порушення прав позивача з боку Служби безпеки України, як суб’єкта владних повноважень, а підтверджують тільки факт навчання ОСОБА_1 у ліцеї у зазначений період.
У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності його рішення, яке полягає у безпідставній відмові зарахувати строк навчання позивача у Київському військовому ліцеї до загального строку військової служби, незважаючи на чинність на той час редакції Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»від 25.03.1992 р.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на нормах діючого законодавства та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Зобов'язати Службу безпеки України зарахувати до загального строку військової служби ОСОБА_1 період навчання у Київському військовому ліцеї з 24.08.1994 р. по 14.06.1997 р.
3. Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3,40 грн. (три гривні сорок копійок) судових витрат.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.С. Винокуров
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –26.10.2009.