У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Ковальчук Н.М.,

суддів - Шимківа С.С., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання - Пиляй І.С.,

з участю: представника позивача - адвокат Крижов С.В.,

представника відповідача - Поляк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 вересня 2017 року задоволено вказаний позов. Стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_3 36 931,50 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та 46 772,82 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 березня 2017 року по 26 вересня 2017 року включно, а також судові витрати у розмірі 640,00 грн.. Стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь держави судовий збір в сумі 640,00 грн..

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин справи в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ПрАТ «Рівнеазот» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що підставою відповідальності власника або уповноваженого ним органу за несвоєчасну виплату належних працівникові сум за ч. 1 ст. 117 КЗпП України є два юридичних факти: 1. порушення строків розрахунку при звільненні, 2. вина власника. Вказує, що мають місце поважні причини та об'єктивні обставини, що мають істотне значення та підтверджують відсутність вини щодо несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань по виплаті заробітної плати. Пояснює, що згідно наказу № 293 від 10.04.2017 року було повністю припинено виробничу діяльність структурних підрозділів підприємства і оголошено вимушений простій. Додає, що ці обставини потягли за собою затримку у виплаті нарахованої заробітної плати і вихідної допомоги позивачу і заподіяння йому таким чином шкоди. Натомість ця шкода завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожує цивільним правам та інтересам ПрАТ «Рівнеазот», і цю небезпеку за даних умов неможливо усунути іншими засобами, тобто ПрАТ «Рівнеазот», порушуючи строки розрахунку із звільненими працівниками діє у стані крайньої необхідності. Покликається на ч.2 ст. 117 ЦК України, яка передбачає можливість звільнення від відшкодування шкоди повністю або частково з огляду на обставини, за яких ця шкода була заподіяна. Звертає увагу, що підприємство є платником єдиного внеску, який в тому числі розподіляється на загальнообов'язкове державне соціальне

___________________________________________________________________________________________________________________________Справа № 569/10179/17 Головуючий в суді І інстанції - Бердій М.А.

Провадження № 22-ц 787/1641/2017 Суддя-доповідач - Ковальчук Н.М.

страхування на випадок безробіття. Зауважує, що позивач не був позбавлений можливості звернутися до Центру зайнятості та отримати допомогу по безробіттю, а тому за цей період не підлягає виплаті середній заробіток. Вказує на ряд поважних причин та об'єктивних обставин, які мають істотне значення та підтверджують відсутність вини щодо несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань по виплаті заробітної плати перед позивачем, зокрема: наявність перед підприємством непогашеної заборгованості за утримання очисних споруд з боку РОВКП «Рівнеоболводоканал», призупинення дії антидемпінгових мит на імпорт російських добрив, а також вжиття заходів для оплати заборгованості за газ, відновлення виробництва та збереження 2712 робочих місць у стані крайньої необхідності.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В частині задоволення позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, суду першої інстанції не оскаржене, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебував в трудових відносинах з ПрАТ «Рівнеазот»з 21 липня 2010 року по 20 березня 2017 року, що стверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1, заведеної 16 червня 2005 року (а.с. 5-7).

Наказом № 686-ВК від 16 березня 2017 року позивач був звільнений з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю (а.с. 8).

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу невиплати відповідачем позивачу належних при звільненні сум, а саме: середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 обґрунтовував свої вимоги в цій частині тим, що при звільненні 20 березня 2017 року відповідач не провів з ним розрахунку у встановленому законом порядку, чим порушив його трудові права. Просив стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Задовольняючи позовні вимоги в частиністягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції керувався передбаченим законом обов'язком в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок, та виходив з того, що цей обов'язок відповідачем дотриманий не був. Суд також врахував, що відповідачем не доведено відсутності вини у порушенні строків виплати належних працівникові сум при звільненні.

На підтвердження даних висновків у рішенні суду містяться необхідні доводи та обґрунтування, з якими погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України.

В свою чергу, ст. 116 КЗпП України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається з матеріалів справи, у день звільнення 20 березня 2017 року відповідач не провів з позивачем розрахунок у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, і розрахункові кошти останнім не були отримані на час ухвалення оскаржуваного судового рішення. Дані обставини стороною відповідача не заперечуються.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначені в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 ( Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Наявні в матеріалах розрахунки сум, належних позивачу внаслідок порушення відповідачем строків виплати, відповідають фактичними обставинам справи та вимогам закону та відповідачем не заперечуються.

Згідно Листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік», загальна кількість робочих днів у березні становить 22 робочі дні, квітні - 19 робочих днів, травні - 20 робочих днів, в червні - 20 робочих днів, в липні - 21 робочий день, в серпні - 22 робочі дні, в вересні - 21 робочий день.

В періоді, за який позивач просить стягнути середній заробіток - з 20.03.2017р. по 26.09.2017р., кількість робочих днів становить 129 і включає в себе: 9 робочих днів у березні 2017 року, 19 робочих днів у квітні 2017 року, 20 робочих днів у травні 2017 року, 20 робочих днів у червні 2017 року, 21 робочий день у липні 2017 року, 22 робочі дні у серпні 2017 року, 18 робочих днів у вересні 2017 року.

Оскільки середньоденна заробітна плата позивача становить 362,52 грн. (що підтверджується довідкою № 1928 від 25.092017р. на а.с. 46), то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає виплаті позивачу за період з 21 березня 2017 року по 26 вересня 2017 року включно, становить 46 772 грн. 82 коп. (362,52 х129), і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги на відсутність вини відповідача у затримці розрахунку як на підставу звільнення його від виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями ст. 117 КЗпП України, підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов'язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Пред'являючи таку вимогу до власника, працівник не зобов'язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні. Що ж стосується вини, то за аналогією із ст. 614 Цивільного кодексу України обов'язок доведення її відсутності лежить на власникові.

Колегія суддів приходить до переконання, що відповідачем не наведено доказів, які б свідчили про відсутність вини власника чи уповноваженого ним органу у затримці виплати належних ОСОБА_3 сум в день звільнення та відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 вересня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н.М.

Судді: підпис Шимків С.С.

підпис Шеремет А.М.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н.М.