233 № 233/3228/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2017 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мартиненко В. С.

за участю секретаря Вареніченко В. А.,

позивача, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1,

представника позивача, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2,

відповідача, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3,

відповідача за первісним позовом ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

До Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1, в якій він просить визнати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, особами, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, який належить позивачу на праві власності, у зв'язку з не проживанням у ньому відповідачів понад одного року без поважних причин. У позовній заяві посилався на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1. Шлюб між ним та відповідачем по справі ОСОБА_5 було розірвано 16.01.2013 року. На підставі письмової угоди від 19.02.2013 року подружжя вирішило спір про поділ майна, а саме: вказаний будинок залишається у власності позивача ОСОБА_1, взамін він передає ОСОБА_5 7000 грн. Інших претензій подружжя один до одного не має. Після цього дружина ОСОБА_5 та спільна донька - ОСОБА_4 виїхали з будинку та більше до нього не поверталися. В зв'язку з чим вважає, що відповідачі втратили право користування житловим приміщенням.

До суду також надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно, в якій вона просила визнати житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнати за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. В своїй заяви послалась на те, що в період шлюбу з ОСОБА_1 подружжя набуло вказаний будинок. З часом сімейні відносини між подружжям погіршувались ОСОБА_1 створював нестерпні умови для проживання дружини з дочкою у будинку: погрожував, сварився, домагався до доньки та потім вигнав з дому. Після розірвання шлюбу й надалі чинив перепони в користуванні будинком, змінив замки на дверях. Відповідачі були змушені винаймати житло. Проте пізніше запропонував поділити вказаний будинок, віддати дружині 7000 грн., придбати їй з дитиною інше житло, сплачувати аліменти. В зв'язку з браком коштів та з метою утримувати дитину ОСОБА_6 кошти в розмірі 7000 грн. прийняла та угоду підписала, зміст якої їй був не зрозумілий, оскільки їй повідомили, про те, що вона розписалася за отримані кошти. Після цього ОСОБА_1 повністю перестав з ними спілкуватися, до будинку жити не пускав, раніше також звертався до суду із позовом про втрату відповідачами права користування. Вважає спірний будинок спільною сумісною власністю подружжя, який був придбаний під час шлюбу за спільні кошти подружжя. Угоду про поділ майна подружжя вважає недійсною через порушення форми її укладання, а саме: через відсутність нотаріального посвідчення та не роз'яснення її змісту та прав.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник просили первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити, посилаючись на обставини викладені в позові.

Відповідачі в судовому засіданні проти вимог позовної заяви заперечили, просили у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_1 чинив перешкоди у користуванні відповідачами вказаним будинком. ОСОБА_3 просила задовольнити її зустрічну позовну заяву, посилаючись на обставини, що були в ній викладені.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази, подані на їх обґрунтування, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони з 11.11.1998 року по 26.01.2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого ОСОБА_1 придбав будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який позначений на генеральному плані літерою А-1, з надвірними будівлями: огорожа - літера N, водопровід - літера В на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2004 року. Вказаний договір був нотаріально завірений та право власності було зареєстровано на ОСОБА_1

У вказаному будинку до 2013 року разом із ОСОБА_1 проживали ОСОБА_5 та донька ОСОБА_4 Після 2013 року в цьому будинку не проживали.

19.02.2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали в простій письмовій формі угоду про мирний поділ спільного сумісно придбаного майна, набутого в період шлюбу в наступному порядку. Належний їм, житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, залишається у повному розпорядженні та віданні ОСОБА_1, з правом розпоряджатися за власним бажанням. За вказану частину будинку за правом сумісної власності подружжя ОСОБА_1 виплачує половину його вартості, що в грошовому виразі складає 7000 грн., ОСОБА_5, на час підписання вказаної угоди. Претензій про поділ спільного майна один до одного не мають. Грошові в розмірі 7000 грн. ОСОБА_5 отримала. Інших вимог один до одного не висували та зобов'язались не висувати їх в наступному. Угода була підписана сторонами та складена в присутності адвоката Погорєлова В.В.

Вказані обставини визнаються сторонами та підтверджуються копіями договору купівлі-продажу від 28.05.2004 року, витягу з реєстру про реєстрацію права власності, домової книги вказаного будинку, копією рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 16.01.2013 року, яке набрало законної сили 26.01.2013 року, копією письмової угоди від 13.02.2013 року.

Свідок ОСОБА_8 надала показання про те, що вона є сусідкою ОСОБА_1 та товаришує з ним. З 2013 року дружину ОСОБА_5 та доньку ОСОБА_4 в його дворі не бачила. До цього сварок не чула. Одного разу ОСОБА_1 скаржився їй на те, що дружина та донька звинуватили його в педофілії. Раніше він їй розповідав про те, що кошти на будинок надавала його мати.

Свідок ОСОБА_9 надала показання про те, що вона є сусідкою ОСОБА_1 З 2013 року дружину ОСОБА_5 та доньку ОСОБА_4 в його дворі не бачила. До цього сварок не чула.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 64, 65 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності (ч. 1 ст. 66 СК України).

Згідно із ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Разом з тим, статтею 69 СК України передбачено право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

Так, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Проте, договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений, що передбачено ч. 3 ст. 69 СК України.

Судом встановлено, що житловий будинок, позначений на генеральному плані літерою А-1, з надвірними будівлями: огорожа - літера N, водопровід - літера В, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

13.02.2013 року сторони при поділі спільної сумісної власності подружжя уклали угоду про виділ чоловіку - ОСОБА_1 нерухомого майна - вищевказаного будинку із грошовою компенсацією 1/2 частини його вартості ОСОБА_3 в розмірі 7000 грн., які вона отримала. Проте вказана угода, всупереч ч. 3 ст. 69 СК України, нотаріально посвідчена не була.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно із ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку про те, що оскільки угода між подружжям вчинена в письмовій формі, проте без нотаріального посвідчення, та відсутні відомості про визнання судом вказаної угоди дійсною, вона є нікчемною та не створює юридичних наслідків для сторін.

Разом з тим, статтею 216 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Проте, оскільки ОСОБА_1 такі вимоги до суду не пред'являлися, та крім того між сторонами є спір щодо аліментів та знецінення грошових коштів, переданих ОСОБА_3, суд не застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Разом з тим, ч.1 ст. та п. 1 ч. 2 ст. 16 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку про необхідність визнати житловий будинок, позначений на генеральному плані літерою А-1, з надвірними будівлями: огорожа - літера N, водопровід - літера В, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

В частині першій ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

В постанові Верховного Суду України у справі №6-3037цс15 від 18.05.2016 року було зроблено правовий висновок про те, що при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, застосуванню підлягають положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Враховуючи право ОСОБА_3 на поділ майна подружжя а також те, що сторонами не надано доказів про можливість поділу майна в натурі, суд дійшов до висновку про необхідність поділити об'єкт права спільної сумісної власності подружжя шляхом визнання права спільної часткової власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину та за ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку, позначеного на генеральному плані літерою А-1, з надвірними будівлями: огорожа - літера N, водопровід - літера В, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, вимоги зустрічної позовної заяви підлягають задоволенню.

Разом з тим, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, слід відмовити з наступних підстав.

Згідно із ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 393 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до вимог ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частку будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За статтею 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням (ч.1). За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї (ч.2).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

З наведеного випливає, що ОСОБА_3 як співвласник житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, має право користуватися вказаним будинком, а також вселяти своїх членів сім'ї, в тому числі дочку ОСОБА_4

В судовому засіданні сторони визнали обставини щодо того, що ОСОБА_1 змінив замок на дверях та ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4, не мали ключів від них.

В зв'язку з вищенаведеним, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_4 не користувалась будинком з поважної причини, оскільки не мала доступу до нього.

Підсумовуючи вищенаведене, суд не може визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

У відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням зустрічного позову суд присуджує позивачеві з відповідача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640,00 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати житловий будинок, позначений на генеральному плані літерою А-1, з надвірними будівлями: огорожа - літера N, водопровід - літера В, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Поділити об'єкт права спільної сумісної власності подружжя шляхом визнання права спільної часткової власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину та за ОСОБА_3 на 1/2 частину житлового будинку, позначеного на генеральному плані літерою А-1, з надвірними будівлями: огорожа - літера N, водопровід - літера В, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя