а
ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2009 р. Справа № 2-а-3491/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни,
суддів Курка Олега Петровича
Чудак Олесі Миколаївни
При секретарі судового засідання: Балан Марині Анатоліївні
За участю :
позивача : ОСОБА_2
представника позивача: ОСОБА_3
представника відповідача : Євчук Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2, м. Вінниця
до: ГУ МВС України у Вінницькій області, м. Вінниця
про: визнання наказів такими, що невідповідать Конституції України і виданих з порушенням прав людини і їх гарантій та поновлення на попередній службі
суть спору:
В серпні 2009 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про визнання незаконним та скасування пункту наказу щодо звільнення зі служби та поновлення на службі.
Позовні вимоги мотивовані, зокрема, наступним.
1 серпня 2008 року наказом начальника УМВС України у Вінницькій області № 32 о/с (дск) позивача звільнено з органів МВС у запас Збройних Сил за порушення дисципліни. Позивач вважає, що наказом про звільнення його позбавлено конституційного права на працю. Крім того, позивачу не було доведено наказ начальника УМВС № 344 н/т від 24.07.2008 року при проведені службового розслідування, як і не доведено висновок службового розслідування, а також позбавлено права на захист при проведені службового розслідування.
Позивачем неодноразово змінювались та уточнювались позовні вимоги.
Так, заявою від 1 вересня 2009 року ( а.с. 14-15) позивач просив суд визнати накази начальника УМВС України у Вінницькій області № 344 н/т від 24.07.2008 р. та № 32 о/с/ дск від 1.08.2008 р. в частині звільнення з органів внутрішніх справ з посади старшого оперуповноваженого в ОВС УБОЗ УМВС України у Вінницькій області протиправними та їх скасувати, зобов’язати начальника ГУМВС України у Вінницькій області поновити на попередній службі та виплатити грошове та речове забезпечення по встановленим нормам за час вимушеного прогулу з 1.08.2008 р.
Поданою 5 жовтня 2009 року заявою ( вх. № 15693) позивачем фактично зменшено позовні вимоги, а саме, просить суд:
- визнати накази начальника УМВС України у Вінницькій області: №344 н/т від 24 липня 2008 року та № 32 о/с дск від 1 серпня 2008 року в частині звільнення його із органів внутрішніх справ з посади старшого оперуповноваженого в ОВС УБОЗ УМВС України у Вінницькій області, що не відповідають Конституції України і виданих з порушенням прав людини і їх гарантій;
- зобов’язати начальника ГУМВС України у Вінницькій області: поновити його на попередній службі в посаді яку він займав до звільнення.
Зважаючи на те, що в силу частини 1 статті 51 КАС України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду, заяву позивача про зменшення позовних вимог прийнято судом, оскільки ці дії не суперечать закону не порушують чиїх-небудь прав, свобод чи інтересів.
В судовому засіданні позивачем та його представником уточнені позовні вимоги в редакції заяви поданої 5 жовтня 2009 року підтримані в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с. 58-63), а також як підставу для відмови у позові, просила застосувати пропуск строку звернення до адміністративного суду, про що подано окремо заяву (а.с. 41-42), яка мотивована наступним.
Про видачу наказу № 344 н/т від 24 липня 2008 року Про порушення службової дисципліни та покарання винних, яким на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_2 дізнався 25 липня 2008 року, про що свідчить його власноручний підпис на наказі, тоді як стаття 21 Закону України Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ Українивстановлює, що дисциплінарне стягнення може бути оскаржене протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено.
1 серпня 2008 року ОСОБА_5 отримав ( про що свідчить його власноручна розписка) трудову книжку та витяг з наказу по особовому складу № 32 від 01.08.2008 року, яким відповідно до статті 18 Закону України Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, виконане дисциплінарне стягнення, яке було накладено на позивача. Протягом року позивач даний наказ теж не оскаржував, чим порушив строк звернення до адміністративного суду , адже у пункті 13 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України зазначено: … при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в місячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби –у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки. Оскільки позивач пропустив 3-хмісячний строк звернення до суду та не надав заяву про поновлення пропущеного строку суду, враховуючи норми статті 100 КАС України відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача пояснив, що позивачем не пропущено строку звернення до суду за захистом своїх конституційних прав, свобод та інтересів, оскільки звільненням ОСОБА_2 порушено його особисті немайнові права, оскаржувані накази є нормативно-правовими актами, а у відповідності ж із нормами Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом, а відтак позивач звернувся до суду за захистом своїх конституційних особистих немайнових прав своєчасно в межах річного строку визначеного статтею 99 КАС України. Водночас, вказано на те, що статтею 18 Закону України Про міліціюпередбачено, що при звільненні зі служби в міліції за ініціативою адміністрації у разі відхилення скарги з цього приводу вищестоящими в порядку підлеглості службовою особою чи органом звільнений працівник міліції має право оскаржити звільнення в суд, однак не встановлено строків такого звернення. В зв’язку з чим, жодних клопотань/ заяв щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду та причини поважності його пропуску позивачем не надано.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
В С Т А Н О В И В:
З серпня 1996 року ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ України, з липня 2000 р. –в управлінні по боротьбі з організованою злочинністю, з жовтня 2007 р.- працював старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах відділу боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, та організованими групами у сфері економіки управління по боротьбі із організованою злочинністю Управління МВС України у Вінницькій області.
28 травня 2008 року старший оперуповноважений в ОВС УБОЗ УМВС області капітан міліції ОСОБА_2 звернувся до першого заступника начальника УМВС України у Вінницькій області начальника УБОЗ полковника міліції ОСОБА_6 з рапортом щодо проведення службової перевірки з приводу розповсюдження старшим слідчим в ОВС СУ УМВС області капітаном міліції ОСОБА_7 чуток про отримання ОСОБА_2 грошових коштів та товарно-матеріальних цінностей від обвинувачених по кримінальній справі №07075103 за вирішення питань про непритягнення останніх до кримінальної відповідальності.
На даному рапорті поставлено резолюцію про проведення службової перевірки спільно з УВБ.
30 травня 2008 року старший оперуповноважений в ОВС відділу ВБ СВБ ГУБОЗ МВС України капітан міліції ОСОБА_8, в межах службової перевірки, відібрав письмові пояснення у слідчого в ОВС СУ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_7 щодо викладених у рапорті обставин.
ОСОБА_7, зокрема, пояснив, що в його проваджені знаходиться кримінальна справа №07075103 порушена за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. Під час розслідування даної кримінальної справи та проведені слідчих дій з обвинуваченими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 стало відомо, що останні, протягом останніх кілька місяців неодноразово надавали на вимоги о/у УБОЗ ОСОБА_2 грошові винагороди та матеріальні цінності для вирішення питань по даній кримінальній справі.
3 червня 2008 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 також відібрані пояснення, в яких, серед іншого, зазначено про те, що працівнику міліції ОСОБА_2 передано близько 170 000 грн. та на 50 000 грн. товару за вирішення питань по кримінальній справі, однак, останній ніяким чином не допоміг.
Обставини, викладені у письмових поясненнях зазначених вище осіб, повністю чи частково аналогічні обставинам викладеним у письмових поясненнях (що містяться в матеріалах службової перевірки відносно працівника міліції УБОЗ УМВС області ОСОБА_2П.) ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 ОСОБА_14 та ОСОБА_15
22 липня 2008 року за наслідками проведеної службової перевірки старшим оперуповноваженим в ОВС 1-го відділу ВБ (у Вінницькій області) СВБ ГУБОЗ МВС України капітаном міліції ОСОБА_8 складено Висновок по матеріалах службової перевірки за листом начальника УБОЗ УМВС України у Вінницькій області, затверджений т.в.о. начальника 1-го відділу внутрішньої безпеки (у Вінницькій області) СВБ ГУБОЗ МВС України підполковником міліції ОСОБА_16, в якому, зокрема, зазначено, що передача ОСОБА_9 побутової техніки ОСОБА_2 підтвердилась поясненнями громадян ОСОБА_17, ОСОБА_14 та ОСОБА_15
На підставі викладених у Висновку обставин ОСОБА_8 зазначив: Вважаю:
1. Службову перевірку за листом начальника УБОЗ УМВС області з приводу доводів, викладених у рапорті старшого оперуповноваженого в ОВС УБОЗ УМВС області капітана міліції ОСОБА_2 щодо розповсюдження слідчим Педосом Ю.В. чуток про вимагання та отримання ОСОБА_2 від обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 матеріальних цінностей під виглядом сприяння їм у не притягнені їх до кримінальної відповідальності по кримінальній справі № 07075103 вважати закінченою.
2. За грубе порушення службової дисципліни, що виразилось в сприянні обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 уникнути кримінальної відповідальності за вчинені злочини старший оперуповноважений в ОВС УБОЗ УМВС області капітан міліції ОСОБА_2 заслуговує на звільнення з органів внутрішніх справ.
3. Підготувати наказ начальника УМВС України у Вінницькій області.
Слід зауважити, що позивач надавав письмові пояснення стосовно порушеного в його ж рапорті питання, як це передбачено статтею 14 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут). При цьому, як пояснив сам позивач він не звертався до відповідача з проханням ознайомитись з результатами службової перевірки, тоді як у відповідності до положень Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України № 552 від 6 грудня 1991 року (п. 14.8) посадова особа при проведенні службового розслідування має право ознайомити з затвердженим висновком службового розслідування особу, у відношенні якої воно проводилось, за бажанням на те останньої, якщо це не суперечить вимогам дотримання державної та службової таємниці.
Представник відповідача запевнила, що рапорт працівника органів МВС не може вважатись, зверненням громадян у розумінні Закону України Про звернення громадян. Наголосила на тому, що рапорт ОСОБА_2 не втрачений, не прихований, як про те стверджує представник позивача, а з резолюцією керівника знаходиться в матеріалах службового розслідування та саме на підставі поданого позивачем рапорту й розпочалась службова перевірка
З наведеного вбачається, що твердження представника позивача про те, що відповідачем на рапорт не відреаговано та не вчинені дії стосовно вирішення питання щодо проведення службової перевірки спростовуються.
Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більше як на один місяць.
Представник позивача наголошував на тому, що службове розслідування проводилось з грубими порушеннями строків (розслідування проводилось 4 місяці і 17 днів), здійснене поверхнево, не доведено, що позивачем вчинено дисциплінарний проступок, оскільки такого висновку може дійти лише суд. Представником позивача процитовано частину 2 статті 2 КК України, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Так, в силу статті 23 КПК України при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. Стаття 97 КПК України встановлює обов'язковість прийняття заяв і повідомлень про злочини і порядок їх розгляду.
Стосовно наведеного, представник відповідача пояснила, що службове розслідування проводилось у відповідності до вимог законодавства України та одночасно наголошено, що представником позивача упущено той факт, що ОСОБА_2 подавався рапорт про зупинення службового розслідування в зв’язку із хворобою, про що подавались листки непрацездатності.
З матеріалів справи (т. 3 а.с.123) вбачається, що проведення службового розслідування дійсно зупинялось, через перебування ОСОБА_2 на лікуванні.
Відповідно із абзацом 2 статті 16 Дисциплінарного статуту, у разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування останнє проводиться не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.
Суд вважає, що при вирішені даного спору, не можуть застосовуватись норми Кримінального та Кримінально-процесуального Кодексів України та встановлюватись відсутність чи наявність вини особи. Також до компетенції адміністративного суду не входить встановлення наявності чи відсутності у діях особи дисциплінарного проступку.
24 липня 2008 року начальником Управління МВС України у Вінницькій області видано наказ № 344 н/т, в пункті 1 якого зазначено: За грубі порушення службової дисципліни, що виразилась в сприянні обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 уникнути кримінальної відповідальності за вчинені злочини старшого оперуповноваженого в ОВС УБОЗ УМВС області капітана міліції ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ –звільнити.
З даним наказом ОСОБА_2 ознайомився 25.07.2008 р., про що розписався на звороті наказу.
1 серпня 2008 року відбулось засідання атестаційної комісії УБОЗ УМВС України у Вінницькій області на порядку денному якої розглядалось питання про проведення атестування старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом та організованими групами і злочинними організаціями економічної спрямованості УБОЗ УМВС капітана міліції ОСОБА_2, про що складено Протокол.
Як зазначено в протоколі, на дане засідання був запрошений і ОСОБА_2
За результатом проведеного засідання атестаційної комісії складено Атестаційний лист (за період з вересня 2006 року по липень 2008 року) у розділі ІІ Висновок безпосереднього начальникаякого зазначено: Займаній посаді не відповідає. Підлягає звільненню з органів внутрішніх справ за грубі порушення службової дисципліни, згідно оперативного наказу начальника УМВС України у Вінницькій області від 24 липня 2008 року № 344 н/тта у розділі ІV Результати атестуванняякого вказано: Займаній посаді не відповідає. Підлягає звільненню з органів внутрішніх справ згідно оперативного наказу начальника УМВС України у Вінницькій області від 24 липня 2008 року № 344 н/т, за грубі порушення службової дисципліни, що виразилось в сприянні обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 уникнути кримінальної відповідальності за вчинені злочини. Зі змістом Атестаційного листа ОСОБА_2 ознайомлений 1 серпня 2008 року .
Представник позивача стверджує, що відповідачем неправомірно проведена атестація ОСОБА_2, оскільки законом передбачено, що атестація проводиться у визначеній періодичності.
Однак, слід зауважити, що відповідно до пункту 48 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (далі –Положення) атестація осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу проводиться на кожній із займаних посад через чотири роки, а також при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу посаду і звільненні з органів внутрішніх справ, якщо переміщення по службі або звільнення провадиться по закінченні року з дня останньої атестації, а у виняткових випадках незалежно від цього строку.
Наказом начальника Управління МВС України у Вінницькій області № 32 о/с з 1 серпня 2008 р., капітана міліції ОСОБА_2 з посади оперуповноваженого в особливо важких справах відділу боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом та організованими групами і злочинними організаціями у сфері економіки управління по боротьбі з організованою злочинністю Управління МВС України у Вінницькій області звільнено з органів МВС у запас Збройних Сил за порушення дисципліни.
Як вбачається з розписки ОСОБА_2, останній 1 серпня 2008 року отримав трудову книжку, приписне посвідчення, довідку для розрахунку, припис, обхідний лист та витяг з наказу № 32 о/с дск від 1.08.2008 р.
В судових дебатах представник позивача зазначив, що ОСОБА_2 за час проходження служби неодноразово заохочувався, зокрема, у 2008 році нагороджений нагрудним знакомта грошовою нагородою, користувався повагою в колективі, однак, при виданні оскаржуваних наказів це не враховано.
Разом з тим, відповідачем не спростовується, той факт, що за час проходження позивачем служби до останнього неодноразово застосовувались заохочувальні заходи. Однак, матеріалами службової перевірки встановлено, що ОСОБА_2 допущено грубе порушення службової дисципліни, що виразилось в сприянні обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 уникнути кримінальної відповідальності за вчинені злочини, і як наслідок, видано оскаржуваний наказ № 334 від 24 липня 2008 року.
Як вбачається з довідки № 41 від 30 вересня 2009 року (т. 3 а.с.133) 21.08.2006 року позивач був прийнятий в члени профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, і знаходився на обліку в первинній профспілковій організації управління боротьби з організованою злочинністю УМВС України у Вінницькій області до 01.10.2008 року. 27.11.2006 року на засіданні зборів членів профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України УБОЗ УМВС України у Вінницькій області позивач був обраний членом профспілкового комітету первинної профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України УБОЗ УМВС України у Вінницькій області.
Зважаючи на це з посиланнями на норми пункту 3 статті 36, статті 59 Конституції України, пункту 7 статті 18 Закону України Про міліцію, пункту 2 статті 39, пунктів 2,3 статті 41 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльностіпредставник позивача наголосив на тому, що притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є, тобто питання щодо звільнення ОСОБА_2 обов’язково мало вирішуватись з погодженням названого органу, якого, як стверджує представник позивача, не було. Водночас, представник позивача зазначив, що звільнення з ініціативи роботодавця працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення терміну, на який він обирався, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації.
У відповідності із нормами 18 Закону України Про міліціюпрацівники міліції вправі створювати професійні спілки.
Статтею 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльностівстановлено, що у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Стаття 41 цього ж Закону встановлює гарантії для працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Так, працівникам підприємств, установ або організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень.
Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є.
Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).
Звільнення з ініціативи роботодавця працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення терміну, на який він обирався, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення з роботи чи зі служби. Така гарантія не надається працівникам у разі дострокового припинення повноважень у цих органах у зв'язку з неналежним виконанням своїх обов'язків або за власним бажанням, за винятком випадків, коли це обумовлено станом здоров'я.
З аналізу наведених норм вбачається, що звільнення з ініціативи роботодавця працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення терміну, на який він обирався, крім випадків не лише (як на тому наголошував представник позивача) повної ліквідації підприємства, установи, організації, а і виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення з роботи чи зі служби.
Представник відповідача вказала на те, що оскільки в наказі від 01 серпня 2008 року № 32 о/с (дск) наявний підпис голови профспілкового комітету первинної профспілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України УБОЗ УМВС України у Вінницькій області, це може розцінюватись як погодження на звільнення позивача зі служби. Крім того, акцентувала увагу на тому, що лише відсутність погодження на звільнення виборного профспілкового органу, за відсутності інших порушень закону, не є підставою, для визнання незаконним рішення щодо звільнення.
Підстави виникнення, проходження та припинення служби в органах внутрішніх справ визначені законодавством, і тому спори про звільнення з органів внутрішніх справ розглядаються за нормами спеціальних законів, зокрема, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114.
Так, порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначається Положенням.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень, визначається Дисциплінарним Статутом.
Стаття 1 Дисциплінарного статуту визначає, що службова дисципліна –це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Дисциплінарним проступком, згідно статті 2 Дисциплінарного статуту, є невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Відповідно до статі 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень:
1) усне зауваження;
2) зауваження;
3) догана;
4) сувора догана;
5) попередження про неповну посадову відповідність;
6) звільнення з посади;
7) пониження в спеціальному званні на один ступінь;
8) звільнення з органів внутрішніх справ.
Виходячи з підпункту єпункту 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.
При цьому, застосуванню дисциплінарного стягнення передує службове розслідування, що призначає начальник, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що до ОСОБА_2 застосовано подвійне дисциплінарне стягнення, що є неприпустимим, а саме: понижено в званні, оскільки не присвоєно чергового звання майор міліціїта знято з квартирного обліку, хоча позивач у 2008 році мав отримати житло), що є прямим порушенням статті 61 Конституції України, в силу якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Крім того, підставою для зняття з квартирного обліку став наказ № 32 від 01.08.2008 року, а пониження у спеціальному званні спричинило пониження грошового утримання, а відтак позивача не лише морально, а і матеріально наказано.
Слід зазначити, що зниження в спеціальному званні на одну ступінь осіб молодшого, середнього і старшого начальницького складу провадиться у порядку, визначеному Дисциплінарним Статутом органів внутрішніх справ. Так, у відповідності із нормами абзацу 5 статті 18 Дисциплінарного Статуту, такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу. Дисциплінарні стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь на осіб, які мають спеціальні звання, і звільнення з посади на осіб, які обіймають посади найнижчого рівня, не накладаються (абзац 14 статті 14 Дисциплінарного статуту). Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання. (абзац 7 статті 13 Дисциплінарного Статуту).
Однак доказів про існування таких наказів сторонами не надано за їх відсутності, оскільки, як пояснила представник відповідача, пониження у званні не було.
Суд вважає, що затримка в присвоєнні чи не присвоєнні чергового спеціального звання не може ототожнюватись з пониженням в спеціальному званні на один ступінь, а відтак не може вважатись дисциплінарним стягненням.
Поряд з тим, серед визначених статтею 12 Дисциплінарного статуту видів дисциплінарних стягнень відсутнє таке, як: зняття з квартирного обліку, а відтак, представником позивача зроблено хибний висновок щодо застосування до ОСОБА_2 подвійного дисциплінарного стягнення.
Згідно статей 20, 21 Дисциплінарного статуту особа рядового або начальницького складу має право усно чи письмово послідовно звернутися зі скаргою щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення до старшого прямого начальника - аж до міністра внутрішніх справ України або до суду.
Дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено.
Відповідно до положень статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін
Як зазначалось вище, 25 липня 2008 року позивач ознайомився з наказом № 344 н/т від 24 липня 2008 року, а 01 серпня 2008 року –з наказом № 32 о/с та отримав трудову книжку і витяг з наказу по особовому складу від 01 серпня 2008 року.
Враховуючи те, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, встановлений спеціальним законом, і відповідач наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог з цієї підстави, а заяви про поновлення строку з обґрунтування поважності причин його пропуску не подано та зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, а тому в позові слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 99,100, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволені позову відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 09.10.09
Головуючий суддя Воробйова Інна Анатоліївна
судді: Курко Олег Петрович
Чудак Олеся Миколаївна