Справа № 161/12539/17

Провадження № 2/161/3709/17

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого – судді Кирилюк В.Ф.

при секретарі Турук І.Р.

з участю: позивача ОСОБА_1

третьої особи ОСОБА_2

представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 селищної ради Луцького району Волинської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2, про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами №32 по вул. Козацькій в смт.Торчин Луцького району дійсним,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 селищної ради Луцького району Волинської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2, про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами №32 по вул. Козацькій в смт. Торчин Луцького району дійсним.

Свій позов обґрунтовує тим, що рішенням апеляційного суду Волинської області від 05.09.2012 року встановлено, що починаючи з 1995 року вона постійно та відкрито володіє і веде управління будинком №32 по вул. Козацькій в смт. Торчин із господарським спорудами та земельною ділянкою, які придбала за кошти у рідного брата ОСОБА_2 – ОСОБА_5 Відповідно до даного рішення встановлено, що після смерті попереднього власника цього будинку, вона придбала це будинковолодіння у ОСОБА_5 у 1995 році, заплативши останньому відповідні кошти, після чого отримала довідку в ОСОБА_4 селищній раді про те, що саме він був на той час єдиним спадкоємцем, що прийняв спадщину на вказаний житловий будинок. Рішенням суду ОСОБА_2 відмовлено у визнанні права власності на спадкове майно, а саме житловий будинок №32, що по вул.. Козацькій в смт. Торчин.

У судових засіданнях в 2012-2013 роках вона довела, що ОСОБА_5, при передачі йому коштів у 1995 році, передав їй оригінали документів на житловий будинок і оригінали особистих документів його спадкодавців з відома ОСОБА_4 селищної ради. В судовому засіданні відбувся огляд цих документів на вказаний житловий будинок, а довідкою селищної ради та її представником підтверджувалося, що вона дійсно проживає в цьому будинку з 1995 року без реєстрації та письмово укладеного договору.

У 2013 році ОСОБА_2 звертався до Луцького міськрайонного суду із позовом про її виселення. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 05.12.2013 року в задоволенні вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Незважаючи на відсутність у ОСОБА_2 права на спірний будинок, останній постійно перешкоджає їй в оформленні її права на житловий будинок №32 по вул. Козацькій в смт. Торчин, який вона придбала у ОСОБА_5

Таким чином, проживаючи у вказаному будинку вона є обмеженою у правах, які виникли після виконання усного договору купівлі-продажу будинку, істотні умови якого були обговорені і виконанні його сторонами, однак не були оформлені у нотаріуса, оскільки ОСОБА_5 ухилявся від його належного оформлення на той час, у зв’язку з чим дійсність укладеного договору купівлі-продажу будинку, може бути визнана в судовому порядку.

Покликаючись на викладені обставини, просить суд договір купівлі-продажу житлового будинку із господарсько-побутовими спорудами №32 по вул. Козацькій в смт. Торчин Луцького району Волинської області, який укладено із ОСОБА_5 у 1995 році визнати дійсним.

Позивач у судовому засіданні заявлені вимоги підтримала із підстав, зазначених у позовній заяві. Просила позов задовольнити

Представник відповідача ОСОБА_4 селищної ради Луцького району в судове засідання не з’явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 та його представник вважають, що позов до задоволення не підлягає за безпідставністю.

Заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З пояснень сторін, матеріалів справи судом встановлено, що згідно рішення апеляційного суду Волинської області від 05.09.2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 селищної ради Луцького району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно, встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою вул.Козацька, 32 в смт. Торчин Луцького району, належав ОСОБА_6 та ОСОБА_7. ОСОБА_6 помер 25.03.1980 року, ОСОБА_7 померла 18.12.1992 року.

Судом встановлено також, що ОСОБА_1 у 1995 році купила даний жилий будинок у брата ОСОБА_2 – ОСОБА_5, який прийняв спадщину після смерті батька. Останній поселив її у даному будинку, де вона разом зі своєю сім’єю на законних підставах проживає по даний час. Оригінали документів на будинок були передані їй ОСОБА_5 і знаходяться у неї. Остання проживає у даному будинку без реєстрації з 1996 року, сплативши кошти за спірний будинок ОСОБА_5

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України  обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 227 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) договір купівлі- продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Згідно ч. 2 ст. 47 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно із ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Частинами 3 і 4 ст. 334 ЦК України, яка регламентує момент  набуття права власності за договором, визначено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

В судовому засіданні встановлено, що на даний час ОСОБА_5 помер.

Позивач ОСОБА_1 не надала суду доказів, що останній в періоді з 1995 року по день смерті ухилявся від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку із господарсько-побутовими спорудами №32 по вул. Козацькій в смт.Торчин Луцького району Волинської області.

Крім того, Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України пов'язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Отже, договір купівлі-продажу житлового будинку в силу ст.657 ЦК України  підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, тому не може бути визнаний судом дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

  На основі викладеного суд приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 селищної ради Луцького району про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами №32 по вул. Козацькій в смт.Торчин Луцького району дійсним слід відмовити.

На підставі ст.ст.47, 48, 227 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року), 202, 203, 215, 220 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57-61, 208, 209, 212- 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 селищної ради Луцького району Волинської області, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2, про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами №32 по вул. Козацькій в смт. Торчин Луцького району дійсним – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Cуддя Луцького міськрайонного суду В.Ф.Кирилюк