ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"18" листопада 2009 р.                                                              Справа №  11/168

За позовом         Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної

особи ОСОБА_2 м.Рівне

до відповідача      Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної

особи ОСОБА_3 м.Рівне  

про встановлення оплатного земельного сервітуту,

Суддя Грязнов В.В.

Представники сторін:

від позивача-       ОСОБА_7, ОСОБА_4, представники (довір.№1616 від 17.11.2009р.);  

від відповідача-    ОСОБА_3, підприємець; ОСОБА_5, юрисконсульт (довір.№77 від 17.11.2009р.);

ОСОБА_6, представник (довір.ВМ №560016 від 29.07.2009р.) .

Представники сторін не заяви ли  клопотань про технічну фіксацію судового процесу. Відводу судді  з підстав статті 20 ГПК України не заявлено.

Суть спору:  Позивач-Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про встановлення постійного, оплатного сервітуту на земельній ділянці Відповідача-Фізичної особи-підприєм-ця   ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 для проходу, проїзду транспорт-них  засобів та обслуговування складського приміщення з оплатою 128 грн. 43 коп. на рік.

Обгрунтовуючи позовні вимоги , Позивач повідомляє, що є власником складського приміщення, яке розта-шоване  на сусідній з Відповідачем земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1. Остання є земле-користувачем  земельної ділянки в АДРЕСА_1, площею 1 015 м 2 , яка включає проїзну час-тину  площею 160 м 2 .

Оскільки, в інший спосіб, як проїжджати чи проходити через земельну ділянку Відповідача –ФОП ОСОБА_2 не може здійснювати нормально господарську діяльність в належному їй складі, – тому вважає обгрунтова-ним  в інтересах обох сторін обтяження сервітутом земельної ділянки Відповідача, на якій розміщена проїзна частина.

З таких мотивів 01 вересня 2008р. сторони уклали договір на встановлення оплатного земельного сервітуту стосовно частини земельної ділянки Відповідача площею 160 м 2 , згідно п.2.3 якого Позивач зобов’язувалась відшко-довувати  Відповідачу відповідну частку витрат за користування сервітутом на об’єктивне утримання наявного шляху в належному стані, придатному для проїзду та проходу за адресою: АДРЕСА_1.

Проте, надалі Відповідач, покликаючись на принцип формування плати за землю відповідно до ст.7 Закону України “Про плату за землю”, згідно якого ставка земельного податку за використання земель населених пунктів встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки. При цьому, Відповідач встановила плату в розмірі 1% від грошової оцінки землі в місяць, що згідно її розрахунку складає 863,42 грн., а через незгоду на таке Позивача –неодноразово створювала перешкоди у проїзді транспортних засобів до належного останньому складу.

Позивач вважає, що сума оплати за користування сервітутом в сумі 863,42 грн. повинна бути річною, що обгрунтовує  принципом пропорційності плати виробничім площам. При цьому, площа належного Позивачу примі-щення  складу №4 літ А-1 становить 138,2 м 2 , а площа приміщення, що належить Відповідачці, становить 791 м 2 . Та-ким  чином, річна сума, яку повинна сплачувати Позивач за користування сервітутом має становити 128,43 гривні з урахуванням коефіцієнтів індексації на відповідний рік (розрахунок додається).

Позивач додатково повідомив, що земельний спір щодо суми оплати за користуванням сервітутом був пред-метом  розгляду в Управління земельних ресурсів 13 серпня 2009р. Рішенням від 13.08.2009р. ФОП ОСОБА_3 було зобов’язано розробити розрахунок вартості за користування сервітутом і надати ФОП ОСОБА_2 для роз-гляду .

Проте, на момент пред ’ явлення позову –повторного розрахунку від Відповідачки не надходило. Неподання ФОП ОСОБА_3 в розумний строк належно обгрунтованого  на підставі чинного законодавства розрахунку пла-ти  за користування належною їй земельною ділянкою змусило Позивач звернутись із даною заявою.

Оскільки, відповідно до ч.1   ст.   402   ЦК   України, ч.1   ст.100   ЗК   України,   –сервітут може бути встановлений дого-вором , законом, заповітом або рішенням суду, керуючись стст .   401-406   ЦК   України, стст .   98-102   ЗК   України, –Позивач просить задоволити   позов.(арк.справи  2-8).

Відповідач -ФОП   ОСОБА_3 позовних вимог не визнала, зауваживши, що у позовній заяві Позивач мотивом звернення до суду називає неподання Відповідачем повторного розрахунку плати за користу-вання  сервітутом згідно рішення Управління земельних ресурсів від 13 серпня 2009р.

Проте, Позивач перед тим, як звертатись до суду не надавав іншій стороні письмових пропозицій і не вба-чається , що недосягнення сторонами домовленості зумовило передачу спору на розгляд суду.

Крім того, Відповідач вважає неправомірним намагання Позивача прив’язати розмір плати за сервітут до роз-міру  площі приміщень, що використовуються сторонами, оскільки частота користування земельною ділянкою пло-щею  160 м 2  для проїзду автотранспорту залежить не від площі складів, а від швидкості обертання складського товару.

Не заперечуючи права Позивача на земельний сервітут, Відповідач наголошує на дотриманні принципу спра-ведливості  при визначенні розміру плати, тобто врахування всіх витрат Відповідача, пов’язаних з обслуговуванням земельної ділянки Позивача, яка знаходиться всередині огородженої та охоронюваної території, що належить ФОП ОСОБА_3 на праві приватної власності; в’їзд на територію та виїзд з неї можливий лише з однієї сторони де знаходяться ворота, відчинення та зачинення яких здійснюється охоронцями, які перебувають з Відповідачем у тру-дових  відносинам і яким сплачується заробітна плата. Відповідач, зокрема вважає, що половину витрат на утримання її працівників - охоронців повинна взяти на себе Позивач, проте не обгрунтовує  цього висновку жодною нормою права.

Разом з тим, Відповідач повідомляє, що 01 жовтня 2009р. отримав державні акти на право власності на зе-мельні  ділянки за адресою: АДРЕСА_1, копії яких долучив до відзиву. З огляду на зазначене просить в позові відмовити.(арк.справи  30-32).

Сторони підтримали свої вимоги та заперечення в судовому засіданні 18 листопада 2009р.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:  

Позивач-Фізична особа-підприємець ОСОБА_2   є власником складського примі-щення  №4 загальною площею 138,2 м 2 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і позначене в плані літерою А-1.(арк.справи 10-12).

Відповідач-Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 є власником складських примі-щень  №4 загальною площею 791 м 2 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і позначені в плані літерами А-1, Б-1.(арк.справи 14-20).

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 01.03.2008р. серія ЯЕ №286048 – земель-на  ділянка площею 0,1015га, яка знаходиться у АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-про-дажу  земельної ділянки №187 від 04.02.2008р. –належить ОСОБА_3.

Згідно Державних актів на право власності на земельну ділянку від 01.10.2009р. серія ЯЗ №286048 та ЯЗ  №286026 –земельні ділянки площею 0,0256га та 0,0446га, які знаходяться у АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №617 від 14.07.2009р. –належать ОСОБА_3.(арк.справи  36-38).

Вбачається, що 01 вересня 2008р. сторони у справі уклали Договір на встановлення земельного сервітуту, згідно якого ФОП ОСОБА_3-землекористувач  земельної ділянки по вул.Пересопницькій , 134-В встановлює для сусіда-ФОП   ОСОБА_2 постійний та оплатний земельний сервітут для проїзду транспортних засобів та проходу по смузі на земельній ділянці полощею  304м 2 . Зміна умов даного Договору та його дострокове припинення можливі лише за взаємною згодою сторін. Договір підписано ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, скріплено від-битком  печатки останньої.(арк.справи  21-22).

Розмір оплати сторони не узгодили, проте, на виконання даного Договору, платіжними дорученнями від 29.10.2008р., 15.12.2008р. та 12.01.2009р. ФОП ОСОБА_2 сплатила на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_3 однаковими частками суму 1 497 грн. 69 коп. плати за сервітут, що стверджується матеріалами справи.(арк.спра-ви  24-26).

За наслідками розгляду земельного спору між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 13.08. 2009р. Управліням  земельних відносин виконкому Рівненської міської ради вирішено рекомендувати ФОП ОСОБА_3 розробити розрахунок вартості сервітуту ... і надати його ФОП ОСОБА_2 ... після виготовлення та державної реєстрації Державних актів на земельні ділянки площею 446м 2  та 256м 2  ФОП ОСОБА_3 надати у встанов-леному  законом порядку на розгляд ФОП ОСОБА_2 проект договору сервітуту. У разі недосягнення зго-ди  –сторонам звернутись до суду.(арк.справи  27, 35).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права і обов’язки зокрема виникають з договорів та інших правочинів , крім того, цивільні права і обов’язки виникають безпосередньо з актів цивільного законодавства та із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

В даному випадку, на розгляд суду подано земельний спір, спір про встановлення сервітуту.

Статею  2 Земельного кодексу України, земельні відносини –це суспільні відносини щодо володіння, ко-ристування  і розпорядження землею. Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місце-вого  самоврядування та органи державної влади.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самовря-дування  в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Оренда землі –це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та   іншої   діяльності. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. ( стст . 3, 4 Закону   України “Про оренду землі”).

Орендована земельна ділянка або її частина, згідно ст.8 названого Закону, –може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орен-додав ця . Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи запе-речення , орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Згідно частини першої ст.98 Земельного кодексу України, - право земельного сервітуту –це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безплатне користування чужою земельною ділян-кою . Власники або землекористувачі земельноих  ділянок можуть вимагати встановлення земельного сервітуту на пра-во  проходу, проїзду на транспорному  засобі по наявному шляху для обслуговування своєї земельної ділянки.(стст . 99, 100 Земельного кодексу України).

Таким чином, повноваження сторін на встановлення земельного сервітуту, виходячи з приписів земельного законодавства, ґрунтуються на праві власності на земельну ділянку, праві користування земельною ділянкою або на праві оренди (суборенди) земельної ділянки.

В судовому засіданні 18 листопада 2009р. представники Позивача повідомили, що договір оренди ( суборен-ди ) земельної ділянки, на якій розташоване складське приміщення №4 площею 138,2 м 2  із землекористувачем не укладався, а право землекористування ними на даний час не оформлене. При цьому, Позивач вважає, що набув право землекористування в силу закону, покликаючись на положення ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України.

Суд зауважує, що у відповідності до вимог ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Разом з тим, статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право по-стійного  користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Тобто, з вищенаведених норм слідує, що право власності і право користування не виникає автоматично з мо-менту  переходу права власності на об’єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, а таке право виникає тільки після одержання її власником або користувачем документа, який посвідчує право власності чи право постійного ко-ристування  земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Згідно ст.158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого само-врядування  та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви. Земельним кодексом України передбачений Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого само-врядуання  і органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

З матеріалів справи вбачається, що земельний спір щодо суми оплати за користуванням сервітутом був пред-метом  розгляду в Управління земельних ресурсів і по суті вирішений не був –рішенням від 13 серпня 2009р. ФОП ОСОБА_3 було зобов’язано розробити розрахунок вартості за користування сервітутом і надати ФОП ОСОБА_2 для розгляду. Проте, данним  рішенням спростовується твердження Відповідача про недотримання Позива-чем  встановленого досудового порядку укладення договору.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установлному  порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних  прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобіган-ня  правопорушенням.

Данна  норма відносить фізичних осіб –підприємців до організацій, тобто юридичних осіб.

В силу ст.2, ч.2 ст.21 ГПК України –позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного  права або охоронюваного законом інтересу.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського cуду наділені, зокре-ма , організації, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються .

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого майнового права та ін-тересу  у разі його порушення, невизнання або оспорення . Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зок-рема , бути примусове виконання обов ’язку в натурі .

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є належним позивачем особа, за позовом якої (або в інтересах якої) поруше-но  провадження у справі.

З огляду на зазначені Позивачем і досліджені у судовому засіданні обставини, суд дійшов висновку, що від-сутність  права на позов в матеріальному розумінні зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов’язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов’язку (вчинити дії або утриматись від їх вчинення) від зобов’язаних осіб.

Вбачається, що ОСОБА_2   не реалізувала свого права на земельну ділянку, на якій розміщене придбане складське приміщення №4 ;  на момент звернення з позовом нею не набуто права оренди ( суб-оренди ) земельної ділянки або право землекористува ння . Суд, вирішуючи даний спір, не вправі приймати рішення під умовою, що Позивач надалі оформить право землекористування у встановленому порядку.

Під час вирішення питання про наявність порушеного права, –суд також керується приписами статті 13 ЦК України, якою встановлено межі здійснення цивільного права:

- цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства;

- при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

- не допускаються дії особи, що вчиняються  з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням
правом в інших формах;

- при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

- не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловжи-вання  монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Тому, вбачаються неприпустими  дії або бездіяльність сторони, внаслідок яких створюються перешкоди у ко-ристуванні  майном, належним іншій стороні.

Таким чином, враховуючи зазначене вище у сукупності –  поз ов у даній справі подано особою, яка не має суб ’ єктивного матеріального права, тому заявлена Позивачем вимога не грунтується  на законі, чим порушено поря-док  доказування і подання доказів.

З підстав зазначених у позові, на підставі ст.33 ГПК України, – у задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись стст . 33, 34, 36, 43, 46-49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Суддя                                                                                   В.В.Грязнов

Рішення  підписане суддею  "20" листопада 2009 р..