Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 червня 2009 р. справа № 2а-4379/09/0570
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Галатіної О.О.
при секретарі Мичак О.С.
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача – Поліщук К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Торезької виправної колонії № 28 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області про стягнення заборгованості та зобов’язання вчинити певні дії, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Торезької виправної колонії № 28 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області про стягнення заборгованості та зобов’язання вчинити певні дії.
В обґрунтування вимог зазначив, що він проходив службу з 18.08.1993 р. за контрактом у внутрішніх військах МВС України, потім в органах внутрішніх справ України. В подальшому позивач був переведений до Державного Департаменту України з питань виконання покарань.
Останньою посадою позивача була посада молодшого інспектора Торезької виправної колонії № 28 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області з 01.12.1999 р.
23.10.2008 р. позивач був звільнений в запас за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію.
Позивач зазначає, що відповідачем йому було нараховано 5471 грн., однак зазначена грошова сума була йому виплачена тільки 30.01.2009 р.
Тому, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, яким є 30.01.2009 р., зобов’язати відповідача про індексувати суму заборгованості у відповідності до п. 2 постанови КМУ від 21.02.2001 № 159 і Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» у період з 28.10.2008 р. по 30.01.2009 р., а також зобов’язати відповідача видати йому довідку – розрахунок про суму заборгованості з урахуванням середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також з урахуванням індексації відповідно п. 2 постанови КМУ від 21.02.2001 р. № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» та Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
В судовому засіданні позивач на задоволенні позовних вимог наполягав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд у його задоволенні відмовити, зазначивши, що, грошова допомога в розмірі 5 471 грн. позивачу була виплачена.
Крім того, норми Кзпп України, на які посилається позивач не можуть бути застосовані при вирішенні спору.
Виплата суми вихідної допомоги при звільненні має разовий характер та не підлягає компенсації з урахуванням індексу інфляції.
Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, встановив наступне:
Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, наказом Торезької ВК УДДУПВП у Донецькій області № 28 від 23.10.2008 р. № 110 ос був звільнений з органів кримінально – виконавчої системи 23.10.2008 р., що підтверджується копією трудової книжки позивача.
З наявної в матеріалах справи довідки, виданої відповідачем 01.12.2008 р. вбачається, що вихідна допомога позивачу не виплачена через відсутність коштів, при їх надходженні позивача буде повідомлено про це.
Разом з тим, наявна в матеріалах справи копія видаткового касового ордеру № 20 від 30.01.2009 р. свідчить про те, що позивачем отримано грошову допомогу при звільненні в розмірі 5471,92 грн., 30.01.2009 р., про що свідчить підпис позивача.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час невиплати розрахункових коштів по день фактичного розрахунку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.12.99 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Оскільки в судовому засіданні було встановлено, що позивач був працівником органів кримінально – виконавчої системи, то відповідно на нього не може розповсюджуватись дія ст. ст. 116 -117 КЗпП України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що таким чином підстави для задоволення зазначеної частини позовних вимог відсутні.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов’язання відповідача про індексувати суму заборгованості у період з 28.10.2008 р. по 30.01.2009 р.,, суд вважає, що зазначена частина позовних вимог також не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як передбачено вимогами ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до вимог ст. 2 вказаного Закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки виплата суми вихідної допомоги при звільненні має разовий характер, тому вона не підлягає компенсації з урахуванням індексу інфляції.
В судовому засіданні знайшов своє підтвердження той факт, що вихідна допомога при звільненні в розмірі 5471 грн. була виплачена позивачу, що підтверджується матеріалами справи.
Тому, у суду відсутні підстави для задоволення зазначеної частини позовних вимог.
Крім того, суд вважає, що відсутні підстави для зобов’язання відповідача видати позивачу довідку – розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати за період з 23.10.2008 р. по 30.01.2009 р., оскільки вказана довідка була видана відповідачем позивачу, що також підтверджується матеріалами справи.
Тому, суд вважає, що відповідачем не були порушені принципи обґрунтованості й розсудливості (пункти 3 та 6 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Також, суд вважає, що відповідач довів правомірність своїх дій відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд вважає, що відповідач діяв виходячи з принципів, викладених у п.п. 3,5,6,8 частини 3 статті 2 КАС України, тобто з принципів обґрунтованості, добросовісності, пропорційності та розсудливо, внаслідок чого позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Торезької виправної колонії № 28 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області про стягнення заборгованості та зобов’язання вчинити певні дії – відмовити.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 2 червня 2009 року.
Повний текст постанови складено та підписано 7 червня 2009 р.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Галатіна О.О.