Дніпровський районний суд мХерсона, 73000, м.Херсон, вул. Дзержинського 11-а

Справа  №2-155/07

РІШЕННЯ

Іменем    України

«13»  лютого  2007  року                                                                                 м.Херсон

Дніпровський  районний  суд    м.Херсона  у  складі:

головуючого  судді                                                                Полив'яного  В.М.,

при  секретарі                                                                  Герасименко  Н.М.,

розглянувши  у  відкритому   судовому   засіданні   цивільну   справу   за  позовною  заявою

ОСОБА_1    до    ОСОБА_2   про    стягнення    боргу    за договором  позики,   -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому зазначає, що у 1990 році відповідач позичила у неї 9000крб.. Борг зобов'язалася повернути до 1993 року з процентами 2000крб., але до цього часу не повернула. Частину боргу ОСОБА_2 повернула їй майном та медом 05.09.2006 року, на загальну суму 2700грн. Просить суд стягнути з відповідача 8850грн. залишку боргу з урахуванням процентів та 3 проценти річних - 3650грн.62коп., а всього на загальну суму 12500грн.62коп.

В    судовому    засіданні    ОСОБА_1    позов    підтримала,     посилаючись    на обставини,   викладені  у  позовній  заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 позов не визнала і пояснила, що в 1992 році відповідачем було повернуто борг позивачеві у повному обсязі. А у вересні 2006 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 майном та медом  на  загальну  суму  2700грн.   в  рахунок  компенсації  процентів  від  суми  боргу.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, пояснення свідка ОСОБА_4, суд вважає, що позов підлягає  задоволенню,   враховуючи  наступне.

Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ,   який  посвідчує  передання  йому  позикодавцем  визначеної  грошової  суми.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримала від позивача гроші в сумі 9000крб., які зобов'язалась повернути ОСОБА_1, як позикодавцю, у 1993 році та проценти за договором позики в сумі 2000крб., про що надала позивачеві розписку  від  19.05.1990  року.

Свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що був присутній при поверненні ОСОБА_2 05.09.2006 року позивачу ОСОБА_1 товарами процентів по боргу на загальну суму 2700грн., стверджує, що був присутнім при поверненні суми боргу відповідачем позивачу ще у 1992 році, але не зміг пояснити суду, в якій саме сумі отримала позивач гроші по боргу і отримала повністю або якусь частку грошей від  суми  боргу.

Суд вважає, що рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідках ОСОБА_4, оскільки представником відповідача - ОСОБА_3 не надано розписки ОСОБА_1 про отримання нею від ОСОБА_2 грошової суми по  боргу.

Таким чином, суд вважає, що при вирішенні спору між сторонами позовна давність не повинна застосовуватись, оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення {ч.З ст.267  ЦК  України).

Крім того, відповідачем по справі - ОСОБА_2 повернуто позивачеві, згідно розписки від 05.09.2006 року 2700грн., що свідчить про визнання нею свого боргу.

На Підставі Закону України «Про державні гарантії поновлення Заощаджень громадян України», за аналогією, суд вважає за необхідне індексувати борг у співвідношенні 1крб. колишнього СРСР до 1грн.05коп. На підставі викладеного на цей час борг складає 9450грн. (9000x1,05) . Таким же чином суд вважає можливим індексувати проценти за користування грошовими коштами, і перевести 2000крб. у гривні,     дорівнює    2100грн.(2000x1,05).     Отже,     сума    боргу    з    урахування    факту

2

повернення        2700грн.,         про        який        сторони        не        заперечували,         складає

8850грн.((9450+2100)-2700).

Згідно ч.І ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Проценти виплачуються щомісяця до дня повернення  позики.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором  або  законом.

Судом встановлено, що відповідач винна позивачу 8850грн. боргу з урахуванням процентів, та три проценти- річних, які за 13 років 9 місяців з 1993 року по 01.10.2006 року, становлять суму у розмірі 3650грн.62коп., загальна сума боргу складає 12500грн.62коп., яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2

Крім цього, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, суд вважає можливим стягнути судові витрати, а саме: 125грн. судового збору, 30грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 370грн. витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст.10,11,60,209,212,214-215 ЦПК України, ст.ст.8,625,1046-1050  ЦК  України,   суд,   -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 12500грн.62коп.(дванадцять тисяч п'ятсот грн. шістдесят вісім коп.) боргу за договором позики, 125(сто двадцять п'ять)грн. судового збору, ЗО(тридцять)грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  та  370(триста  сімдесят)грн.   витрат  на  правову  допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної  інстанції  або  в  порядку  ч.4  ст.295  ЦПК  України.