У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М.,

Мазур Л.М., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «ДПЗКУ») про поновлення її на роботі, стягнення з ПАТ «ДПЗКУ» на свою користь 4 594 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 2 473 грн 73 коп. - середнього заробітку за час затримки розрахунку та 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що вона з 10 вересня 2012 року працювала на посаді заступника директора з виробництва філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор», а наказом від 26 жовтня 2015 року № 724 її звільнено з роботи з 27 жовтня 2015 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Посилаючись на те, що її звільнення є незаконним, оскільки після попередження про звільнення їй була запропонована лише одна посада, хоча у вересні 2015 року до штатного розпису була введена посада помічника керівника з економічної безпеки, яка відповідала її досвіду, кваліфікації, здобутим навичкам та знанням, і їй не були запропоновані інші вакантні посади, які існували у ПАТ «ДПЗКУ», не враховано її переважне право на залишення на роботі при вивільненні, а також зазначаючи, що у відповідача не було скорочення штату та змін у виробництві та праці, й усупереч ст. 47 КЗпП України її звільнено без згоди профспілкового комітету, та не проведено розрахунок у строки, передбачені ст. 116 КзпП України, ОСОБА_3 просила задовольнити позов.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника директора з виробництва філії ПАТ «ДПЗКУ».

Стягнуто з ПАТ «ДПЗКУ» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2015 року до дня ухвалення рішення суду в розмірі 24 737 грн 30 коп. та 10 000 грн моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «ДПЗКУ» задоволено частково, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в їх задоволенні.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ПАТ «ДПЗКУ», колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

При новому розгляді справи апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що звільнення позивача проведено з дотримання вимог трудового законодавства.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням в. о. голови правління ПАТ «ДПЗКУ» від 13 липня 2015 року № 28-р директорам філій надано доручення про внесення пропозицій щодо можливості підвищення заробітних плат за рахунок оптимізації штатної чисельності працівників. У дорученні зазначено, що при розробці пропозицій в першу чергу необхідно звернути увагу на чисельність штатних працівників, не задіяних у виробничому процесі філії (адміністративний персонал).

Директором філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» листом від 22 липня 2015 року № 686 надано пропозиції щодо скорочення посад: заступника директора з питань безпеки та економіки (1 шт. од.), заступника директора з виробництва (1 шт. од.), заступника директора (1 шт. од.), менеджера з постачання (1 шт. од.), майстра (1 шт. од.).

Наказом від 17 серпня 2015 року № 546-к директора філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» уповноважено здійснити попередження працівників, посади яких підлягають скороченню, про майбутнє вивільнення.

Листом від 27 липня 2015 року директор філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» звернувся до профспілкової організації філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» щодо отримання згоди на скорочення вищезазначених посад.

Згідно із переліком змін в штатному розписі керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» за жовтень 2015 року, які затверджені в. о. голови правління ПАТ «ДПЗКУ», 24 липня 2015 року із штатного розпису виводяться посади: заступника директора з питань безпеки та економіки (1 шт. од.), заступника директора з виробництва (1 шт. од.), заступника директора (1 шт. од.), заступника директора (1 шт. од.), менеджера з постачання (1 шт. од.). майстра (1 шт. од.).

Наказом філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» від 27 липня 2015 року № 108 «Про внесення змін до штатного розпису» було внесено зміни з 27 жовтня 2015 року до штатного розпису відповідно до затвердженого в. о. голови правління ПАТ «ДПЗКУ» 24 липня 2015 року переліку змін в штатному розписі керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор», згідно із яким із штатного розпису виведено й посаду позивача - заступника директора (з виробництва) ­ -1 шт. од.

Зазначений вище наказ виданий директором філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» у межах повноважень, наданих йому п. 7.8 Статуту філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Миколаївський портовий елеватор».

Відповідно до вказаного пункту Статуту структура і штатний розпис розробляються філією з урахуванням вимог колективного договору і подаються на затвердження голові правління товариства.

Згідно з п. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Тобто, подальші дії підприємства з приводу затвердження нового штатного розпису згідно зі Статутом є виключно компетенцією Голови правління товариства, а тому станом на жовтень 2015 року внаслідок запроваджених змін в організації виробництва і праці в філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор» виникли умови для вивільнення працівників, посади яких підлягали скороченню.

Також судами установлено, що про наступне звільнення ОСОБА_3 повідомлена належним чином 18 серпня 2015 року (а. с. 20, 36 т. 1).

23 вересня 2015 року ОСОБА_3 було запропоновано вільні посади у філії ПАТ «ДПЗКУ» «Миколаївський портовий елеватор», від яких вона відмовилась, про що власноручно написала, і зазначила, що їй не було запропоновано посаду помічника директора (а. с. 96,т. 1).

23 жовтня 2015 року відповідачем було надано пропозиції щодо посад заступників директора інших філій ПАТ «ДПЗКУ» (а. с. 111).

Відповідно до акта відповідача від 23 жовтня 2015 року ОСОБА_3 відмовилася від запропонованих посад заступників директора інших філій ПАТ «ДПЗКУ», не мотивуючи таку відмову (а. с. 112, т. 1).

Проте ОСОБА_3 заперечувала проти факту ознайомлення її з пропозиціями щодо посад заступників директора інших філій ПАТ «ДПЗКУ», і належних доказів ознайомлення її з такими пропозиціями матеріали справи не містять.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами першою та третьою статті 49-2цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права на підставі положень ст. 360-7 ЦПК України.

Проте апеляційний суд вказаного вище не врахував та, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов передчасного висновку, що відповідачем виконані вимоги ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки власник не зобов'язаний пропонувати іншу роботу на інших підприємствах корпорації; при цьому суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 працювала в філії ПАТ «ДПЗКУ» і наявність вакантних посад в інших філіях не може розцінюватися як пропозиція роботи саме в інших підприємствах, оскільки філія є структурним підрозділом ПАТ, а тому відповідач зобов'язаний був запропонувати всі наявні вакантні посади, які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення позивачки, не тільки в межах відокремленого структурного підрозділу, а й ті вакантні посади, що існували на підприємстві, незалежно від того в якому структурному підрозділі вони знаходяться.

Також апеляційний суд не спростував доводи ОСОБА_3 про те, що їй не було запропоновано посади заступників інших філій ПАТ «ДПЗКУ»; не дослідив та не встановив, які посади на підприємстві на момент звільнення позивача були вакантні; не врахував, що матеріали справи не містять штатного розпису усього ПАТ «ДПЗКУ», в результаті чого дійшов передчасного висновку про виконання відповідачем вимог ст. 49-2 КЗпП України.

Зважаючи на вищевикладене у сукупності колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що апеляційний суд, пославшись на дотримання відповідачем норм КЗпП України при звільненні позивача, не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності; не надав мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод); не з'ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з'ясування має суттєве значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, ухвалене апеляційним судом рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.Є. Червинська

Судді: І.М. Завгородня

В.М. Коротун

Л.М.Мазур

О.В. Попович