ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2017 року Справа № 910/10554/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПоляк О.І.(доповідач), Данилова М.В., Ходаківська І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Мисливське господарство "Київське"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.07.2017

у справі№ 910/10554/16 Господарського суду міста Києва

за позовомКерівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області

до1.Київської обласної ради; 2.Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства; 3.Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливське господарство "Київське";

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:1.Гнідинська сільська рада Бориспільського району Київської області; 2. Фермерське господарство "Сонячне"; 3. Фермерське господарство "Простоквашино-2012";

про визнання незаконним та скасування рішення та визнання недійсним договору

у судовому засіданні взяли участь представники

від відповідача 1 : не з'явились;

від відповідача 2 : не з'явились;

від відповідача 3 : Абакаров М.М.;

від третьої особи 1 : не з'явились;

від третьої особи 2 : не з'явились;

від третьої особи 3 : не з'явились;

від Генеральної прокуратури України: Попенко О.С., прокурор відділу;

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Керівник Бориспільської місцевої прокуратури Київської області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної ради (далі - відповідач-1), Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливське господарство "Київське" (далі - відповідач-3) про визнання незаконним і скасування рішення Київської обласної ради від 28.11.2013 № 716-35-VI та визнання недійсним договору від 17.12.2013 про умови ведення мисливського господарства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2016 у справі №910/10554/16 (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 (головуючий суддя - Буравльов С.І., судді - Влсов Ю.Л., Андрієнко В.В.) позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мисливське господарство "Київське" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", статтю 217 Цивільного кодексу України, статті 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017, прийняти у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.11.2013 Київською обласною радою прийнято рішення № 716-35-VI "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області", яким ТОВ "Мисливське господарство "Київське" терміном на 49 років надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства площею 17966 га, у тому числі у межах Бориспільського району Київської області.

17.12.2013 між Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ "Мисливське господарство "Київське" укладено договір про умови ведення мисливського господарства.

Рішенням Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області від 23.05.2013 № 360-25-VI надано погодження ТОВ "Мисливське господарство "Київське" на користування мисливськими угіддями площею 976,6 га терміном на 15 років в адміністративних межах Гнідинської сільської ради.

Рішенням Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області від 14.06.2013 № 393-26-VI рішення від 23.05.2013 № 360-25- VI скасовано, про що ТОВ "Мисливське господарство "Київське" було повідомлено листом від 20.08.2013.

За інформацією управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області межі земель, наданих ТОВ "Мисливське господарство "Київське" у користування для ведення мисливського господарства, накладаються на земельні ділянки ОСОБА_6 та ФГ "Сонячне".

Однак, Гнідинська сільська рада Бориспільського району Київської області, ОСОБА_6 та ФГ "Сонячне" своїх погоджень щодо передачі земель для мисливського господарства ТОВ "Мисливське господарство "Київське" не надавали.

Предметом спору у справі, що переглядається є вимога прокурора визнати незаконним та скасувати рішення Київської обласної ради від 28.11.2013 та визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 17.12.2013, як таких, що відповідно прийняте та укладений з порушенням статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки ТОВ "Мисливське господарство "Київське" надано у користування для мисливського господарства мисливські угіддя без погодження всіх землекористувачів та землевласників.

Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, місцевий господарський суд, позицію якого підтримала апеляційна інстанція, керуючись приписами статей 21, 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 21, 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", з огляду на встановлені судом обставини відсутності погодження всіма власниками землі та землекористувачами надання спірної земельної ділянки товариству для зазначених цілей, а також оскільки рішення Київської обласної ради від 28.11.2013 № 716-35-VI та договір від 17.12.2013 порушують публічний порядок та інтереси держави у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечення рівних прав усіма користувачами мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, використання та відтворення тваринного світу, дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає наведені висновки передчасними у зв'язку з наступним.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України унормовано, що суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Отже, законом встановлено, що для ведення мисливського господарства необхідні погодження усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, які планується отримати у користування для ведення мисливського господарства.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор наголошував на тому, що мисливські угіддя площею 976,6 га, які надані у користування ТОВ "Мисливське господарство "Київське" накладаються на земельні ділянки, які використовуються для ведення фермерського господарства, що підтверджується лише листом Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області від 29.03.2016 № 34-4246вих16 та доданим до нього викопіюванням з ортофотоплану з нанесеними межами земельних ділянок. Водночас, згадане викопіювання не містить дати станом на яку зроблена згадана схема. Наданий Держгеокадастром у Бориспільському районі Київської області перелік землекористувачів не містить ні дати, з якої у землекористувачів виникло право на землю, ні правового титулу, на якому здійснюється користування.

Матеріали справи також не містять доказів накладення земельних ділянок ОСОБА_6 та ФГ "Сонячне" на земельну ділянку надану ТОВ "МГ "Київське" та що таке накладення мало місце станом на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладення договору оренди землі.

Так, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд неодноразово звертався до Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області із вимогами про надання інформації щодо накладення станом на 28.11.2013 (або кінець листопада 2013 року) ділянки землекористувачів Бориспільського району Київської області на територію мисливських угідь, наданих ТОВ "МГ "Київське" у користування Київською обласною радою, проте ухвали апеляційного суду від 27.02.2017, від 13.03.2017 так і залишились без відповіді. Натомість, обставини ймовірного накладення земельних ділянок так і залишились недослідженими.

Відсутні у матеріалах справи дані щодо землекористування ФГ "Жерех", звернення голови якого слугувало підставою для скасування рішення Гнідинської сільської ради від 23.05.2013 №360-25-VI.

Таким чином, розглядаючи справу суди не з'ясували кількість землевласників (землекористувачів) Бориспільського району Київської області, у яких ТОВ "МГ "Київське" зобов'язано було отримати погодження у 2013 році, тобто станом на момент прийняття радою оскаржуваного прокурором рішення. Матеріали справи не містять ні правоустановлюючих документів осіб, погодження яких так і не було отримано товариством, та будь-яких доказів отримання згаданими особами прав на земельні ділянки до 2013 року.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Таким чином, господарський суд, з'ясовуючи дійсні обставини справи, не обмежений лише наданими сторонами доказами. Так, суд не позбавлений можливості скористатись повноваженнями, наданими статтею 41 Господарського процесуального кодексу України та призначити судову експертизу з метою з'ясування обставин ймовірного накладення у 2013 році земельних ділянок осіб, визначених у статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", на земельну ділянку надану у користування ТОВ "МГ "Київське".

Колегія суддів Вищого господарського суду України також не може погодитись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно порушення рішенням Київської обласної ради від 28.11.2013 № 716-35-VI та договором оренди землі від 17.12.2013 публічного порядку та інтересів держави у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечення рівних прав усіма користувачами мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, використання та відтворення тваринного світу, оскільки порушення публічного порядку може мати місце лише тоді, коли дії сторін спрямовані на порушення публічних нормативно-правових актів держави, які визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави. При цьому, характерною ознакою таких дій є мета та умисел, спрямовані на порушення публічного порядку. Відповідних обставин судами не встановлено, відтак, наведений висновок судів є неспроможним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також звертає увагу судів першої та апеляційної інстанцій на правову позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. При цьому, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (заява N 29979/04)).

Переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України зауважує, що ні місцевим, ні апеляційним судом не з'ясовано, чи було дотримано Київською обласною радою та ТОВ "МГ "Київське" порядку надання земельних ділянок для потреб мисливства, передбачених статтею 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та чиї дії товариства чи органів державної влади мали наслідком недотримання процедури отримання земельної ділянки в оренду.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі 6-2902цс15 зауважено, що у практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар.

Звертаючись із відповідним позовом прокурор не врахував, що відновлюючи права держави та користувачів земельних ділянок шляхом визнання незаконним і скасування рішення Київської обласної ради від 28.11.2013 № 716-35-VI та визнання недійсним договору від 17.12.2013 про умови ведення мисливського господарства прокурор покладає на ТОВ "МГ "Київське" тягар відповідальності за дії органу державної влади, що вочевидь не можна назвати "пропорційним втручанням" в контексті згаданої практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу судів на те, що у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції було констатовано Європейським судом з прав людини, оскільки заявника позбавили права на майно лише з тих підстав, що порушення закону були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків.

У силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливське господарство "Київське" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 у справі № 910/10554/16 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 у справі № 910/10554/16 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2016 у справі №910/10554/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді М.В. Данилова

І.П. Ходаківська