Справа № 342/139/16-ц

Провадження № 2/342/7/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Федів Л.М.,

секретаря судового засідання Козаченко Л.Д.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_4 в якому просить визнати недійсним, посвідчений 17.12.2014 року приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу в Івано-Франківській області ОСОБА_5, заповіт від 17.12.2014 року ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4. В обґрунтування поданого позову вказує на те, що 21.12.2014 року помер ОСОБА_6, який позивачу приходиться батьком. Після його смерті позивач, як спадкоємець першої черги, звернулася до приватного нотаріуса ОСОБА_7 із заявою про прийняття спадщини за законом, однак від нотаріуса вона дізналася про заповіт батька на ім’я ОСОБА_4 Відповідач ОСОБА_4 не могла претендувати на спадщину ОСОБА_6 так як не була з ним в офіційному шлюбі, не проживала з ним більше 5 років. ОСОБА_6 практично найняв ОСОБА_4 для прибирання у своєму будинку, де виділив їй кімнату для проживання як домашній прибиральниці і не більше того. Оскільки у ОСОБА_6 не було жодних підстав, причин, мотивів чи внутрішніх переконань складати заповіт на користь ОСОБА_4 у спосіб насильницьких діянь відповідач зробила все для того, щоб ОСОБА_6 був складений заповіт на неї, а тому вбачається, що 17.12.2014 року такий заповіт на ім’я ОСОБА_4 складено під впливом насильницьких діянь ОСОБА_4 щодо ОСОБА_6, при цьому як також вбачається, на 17.12.2014 рік ОСОБА_6 нерозумів значення власних дій, не керував ними, не міг прогнозувати наслідків. При таких обставинах, сторона позивача вбачає, що під час вчинення та посвідчення правочину, а саме заповіту як розпорядження ОСОБА_6 на випадок його смерті не дотримано істотної вимоги до правочину в аспекті – вільне волевиявлення його учасника ОСОБА_6, яке не відповідало його внутрішньої волі, проте відповідно до закону обов’язково має волевиявлення відповідати внутрішній волі сторони правочину. Зазначає, що оскільки сторона позивача вважає, що ОСОБА_6 17.12.2014 року не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними в момент складання ним розпорядження на випадок своєї смерті (складання заповіту), на підставі висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, просить визнати недійсним односторонній правочин, яким є заповіт ОСОБА_6 від 17.12.2014 року на ім’я ОСОБА_4, як його розпорядження на випадок його смерті внаслідок того, що ОСОБА_6, вчинивши вказаний правочин, не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, а також такий заповіт зробив під впливом насильницьких діянь щодо нього зі сторони ОСОБА_4

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того зазначив, що заповіт від 17.12.2014 року ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 слід визнати недійсним із тих підстав, що нотаріусом посвідчена не вчинена нотаріальна дія, яку мав обов’язково власноручно вчинити ОСОБА_6, а саме: на заповіті від 17.12.2014 р. він не висловив в письмовій формі свого вільного волевиявлення про те, що з його слів нотаріусом записано правильно і ним перед його підписанням запис заповіту нотаріусом ним прочитано вголос, тобто доведено, що даний заповіт є заповітом нотаріуса ОСОБА_5, а не заповітом ОСОБА_6, який на заповіті, хоч і зазначив своє прізвище, ім’я та по-батькові, проте що би це значило – невідомо, оскільки цей запис зроблено під впливом збиваючих факторів. З цього випливає, що нотаріус може лише записати заповіт зі слів заповідача власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів і не вправі замість заповідача записувати, що цей заповіт заповідачем вголос прочитаний Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Беззаперечним фактом є, що заповідач сам заповіту, який ним підписаний, що записаний нотаріусом ОСОБА_5, особисто вголос перед тим як підписати не читав. При цьому, як встановила експертиза, заповідач розумів значення своїх дій та керував ними. А, оскільки заповідач не зазначив власноручно на заповіті, що заповіт з його слів нотаріусом записаний вірно, ним перед підписанням прочитаний вголос, тим самим у заповідача не було внутрішньої волі, щоби так званий заповіт мав правові наслідки. Таким чином вважає, що заповіт від 17.12.2014 року від імені ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 містить однозначний дефект волевиявлення заповідача, унаслідок чого за таких обставин заповіт від 17.12.2014 року від імені ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4 є однозначно і беззаперечно недійсним.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечила. Вважає даний позов необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення. В обгрунтування зазначеного посилається на те, що відповідачка ОСОБА_4 проживала із ОСОБА_6 як чоловік та дружина, у них був укладений церковний шлюб. ОСОБА_4 здійснювала догляд коли ОСОБА_6 захворів, була з ним до останнього дня його життя. Вчиняючи заповіт від 17.12.2014 року в інтересах ОСОБА_4 ОСОБА_6 розумів значення своїх дій і даний заповіт є волею покійного ОСОБА_6 Що стосується застережного напису про прочитання заповіту, то він у заповіті є виконаний машинописним текстом. Під час розгляду справи встановлено, що нотаріус ОСОБА_5 коли вдруге приїжджала до ОСОБА_6 для посвідчення заповіту, надала йому готовий текст на фірменному бланку, із змістом якого ОСОБА_6 ознайомився, прочитавши його вголос, а потім підписав особисто і лише після того нотаріус посвідчила цей заповіт. Посилання позивача, що оспорюваний заповіт не містить рукописного зазначення заповідачем відомостей про те, що заповіт зі слів заповідача записаний нотаріусом і заповідачем прочитаний не мають значення для справи, оскільки посвідчуючи заповіт ОСОБА_6, який відповідав вимогам ч.ч.1-3,5,6 ст.203 та ст.1247 ЦК України, 17.12.2014 року приватний нотаріус ОСОБА_5 дотрималась вимог законодавства при складанні даного заповіту.

Позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з’явились, хоча належним чином були повідомлені про розгляд даної справи.

Ухвалою суду від 15 грудня 2016 року за клопотанням представника позивача у справі було призначено судово-психіатричну експертизу. Проведення експертизи було доручено експертам Обласної психоневрологічної лікарні № 3 Івано-Франківської обласної державної адміністрації Департаменту охорони здоров'я МОЗ України (76014, м.Івано-Франківськ, вул. Медична, 15).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, пояснення свідків, суд приходить до наступного.

Статтею 3 ЦК України визначено перелік засад цивільного законодавства, зокрема: справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на спадкування пред’явлення позову про визнання заповіту недійсним, позивач в силу ст. 10 ЦПК України зобов’язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

За змістом ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Загальні вимоги до форми заповіту закріплені у статті 1247 Цивільного кодексу України, відповідно до якої заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку , затвердженому Кабінетом Міністрів України.

За приписами частин 1 та 2 статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Аналогічні положення закріплені п. 1.7 розділу 3 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до яких нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути в голос прочитаний і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом.

Статтею 41 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

Відповідно до ст.54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, а саме - зміст правочину не може суперечити цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені у ст. 203 ЦК України, у тому числі, в силу частини 4 вказаної статті правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Згідно з ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Представник позивача просить визнати недійсним, посвідчений 17.12.2014 року приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу в Івано-Франківській області ОСОБА_5, заповіт від 17.12.2014 року ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4. вказуючи на дефектність волевиявлення заповідача, оскільки цей заповіт не містить рукописного зазначення заповідачем відомостей про те, що заповіт зі слів заповідача записаний нотаріусом і заповідачем прочитаний. Крім того, вказує на те, що на заповіті ОСОБА_6 хоч і зазначив своє прізвище, ім’я та по-батькові, проте те даний запис зроблено під впливом збиваючих факторів.

Судом встановлено, що 17.12.2014р. в м. Городенка за місцем проживання ОСОБА_6 на його прохання у звязку із хворобою, приватним нотаріусом Городенківського районного нотаріального округу ОСОБА_5 було посвідчено заповіт ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_4 та внесено в реєстр за №2037.

В судовому засіданні було оглянуто оригінал заповіту від 17.12.2014р. ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_4, згідно якого було встановлено, що заповіт записаний нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а саме з використанням комп’ютерного набору та роздруківки.

Відповідно до заповіту ОСОБА_6, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам’яті та діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу, розуміючи значення своїх дій, на випадок смерті зробив розпорядження: все належне йому майно, де б воно не було та з чого воно не складалося б, і взагалі все те, що йому належатиме на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У наступному абзаці заповіту зазначено про те, що зміст статей 1233-1236, 1241, 1247-1248, 1254, 1257, 1307 ЦК України йому нотаріусом роз’яснино. Цей заповіт складено о 16 годині 45 хвилин у двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні у справах приватного нотаріуса, а другий – видається заповідачу – ОСОБА_6.

Далі у графі «підпис» міститься рукописний запис «Федоркевич Василь Володимирович».

Після цього у наступному друкованому тексті вказано:

«Місто Городенка Городенківського району Івано-Франківської області, Україна, сімнадцятого грудня дві тисячі чотирнадцятого року.

Цей заповіт посвідчено мною, ОСОБА_5, приватним нотаріусом Городенківського нотаріального округу.

Заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів ОСОБА_6. Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем, ОСОБА_6, і власноручно підписаний ним о 17 годині 10 хвилин у моїй присутності. Особу його встановлено, дієздатність перевірено.

У зв’язку з хворобою заповідача, на його особисте прохання, цей заповіт посвідчено вдома за адресою проживання заповідача: вул. Л. Курбаса буд. №31 місто Городенка Городенківського району Івано-Франківської області.

Зареєстровано в реєстрі за № 2037. Стягнуто плати згідно статті 31 Закону України «Про нотаріат» Приватний нотаріус (підпис) ОСОБА_5Я.».

Заповіт виготовлено на бланку Міністерства юстиції України.

ОСОБА_6 помер 21.12.2014 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть «Повторно» серії І-НМ №202402, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Городенківського районного управління юстиції в Івано-Франківській області 21.01.2015 року.

Ухвалою суду від 15 грудня 2016 року за клопотанням представника позивача у справі було призначено судово-психіатричну експертизу. Проведення експертизи було доручено експертам Обласної психоневрологічної лікарні № 3 Івано-Франківської обласної державної адміністрації Департаменту охорони здоров'я МОЗ України (76014, м.Івано-Франківськ, вул. Медична, 15).

Згідно Висновку судово-психіатричного експерта №4/2017 від 15.06.2017 року встановлено, що ОСОБА_6 17.12.2014 року будь-якими психічними розладами не страждав, тому мав можливість розуміти свої дії, можливість керувати ними та усвідомлювати наслідки. Призначені ОСОБА_6 та вживані ним в стаціонарі Івано-Франківської обласної клінічної лікарні за медичними показниками наркотичні засоби не впливали 17.12.2017 року на можливість ОСОБА_6 розуміти значення своїх дій, керувати ними та усвідомлювати наслідки.

Крім того, факт про те, що ОСОБА_6, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам’яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу, розуміючи значення своїх дій, на випадок смерті зробив розпорядження: все належне йому майно, де б воно не було та з чого воно не складалося б, і взагалі все те, що йому належатиме на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, підтверджується і наданими у судовому засіданні показами свідків.

Так, допитана у судовому засіданні у якості свідка приватний нотаріус ОСОБА_5 пояснила, що двічі приїздила за місцем проживання ОСОБА_6 17.12.2014р. За першим разом, встановивши його особу за паспортом, поспілкувалась із ним та з’ясувала його дійсну волю. Текст заповіту було виготовлено нею технічним способом та після його прочитання та підписання ОСОБА_6 було посвідчено. Заповіт підписував ОСОБА_6 у лежачому положенні, на ліжку. Зазначила, що і в першому і в другому випадку ОСОБА_6 був спокійний врівноважений, говорив чітко, висловлював свою думку, потьмарень не було, його фізичний стан був хороший.

Також свідок ОСОБА_8 суду повідомив, що відвідував ОСОБА_6 17-18 грудня 2014 року. Він був при повному розумі, розумів, що говорить, добре його впізнавав.

Свідок ОСОБА_9 також ствердив, що із ОСОБА_6 разом працював. Після операції він часто надвідував ОСОБА_6, майже щодня. При спілкування ОСОБА_6 розмовляв нормально, був при свідомості та адекватний. Ствердив, що доглядала ОСОБА_6 його дружина ОСОБА_4, яка проживала з ОСОБА_6 з 2000 року.

ОСОБА_10 суду повідомила, що разом працювала із ОСОБА_6 З останнім підтримувала дружні стосунки, часто провідувала його після операції. Ствердила, що в той час, коли вона провідувала ОСОБА_6 був при свідомості, розмовляв з нею. Зазначила, що останній раз бачила ОСОБА_6 19.12.2014 року, догляд за ОСОБА_6 здійснювала його цивільна дружина ОСОБА_4. Про те, що у ОСОБА_6 була їй нічого не відомо, вона її жодного разу не бачила.

Про розуміння своїх дій та про вільне волевиявлення ОСОБА_6 свідчить і факт укладення ним з власної волі церковного шлюбу 15.12.2014 року із ОСОБА_4, що підтверджено свідком ОСОБА_11, який являється священником і сповідав ОСОБА_6 та укладав шлюб.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п.7постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Однак, ні позивачем, ні його представником під час розгляду справи не подано доказів того, що ОСОБА_6 зробив даний заповіт всупереч своїй волі чи здійснив його не розуміючи значення своїх дій, чи під впливом збиваючих факторів. Як і ненадано суду будь-яких доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_6 не міг прочитати самостійно заповіт в голос, а також, що даний заповіт складено із порушенням вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203, 1247 ЦК України

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.

Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також не заслуговують на увагу і твердження представника позивача, що оспорюваний заповіт не містить рукописного зазначення заповідачем відомостей про те, що заповіт зі слів заповідача записаний нотаріусом і заповідачем прочитаний в голос, оскільки в тексті заповіту міститься запис здійснений технічними засобами, що заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем і власноручно підписаний о 17 годині 10 хвилин. Що і було зроблено ОСОБА_6 в присутності ОСОБА_5, та підтверджено нею як свідком в судовому засіданні.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до переконання, що заповіт, укладений ОСОБА_6 17.12.2014 року відповідає вимогам ст.ст.203, 215, 1247 ЦК України: його волевиявленню, підписаний ним, складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання.

Суд не вважає істотною умовою для визнання заповіту недійсним ту обставину, що заповідач не власноручно зазначив у заповіті, що він ним прочитаний та складений з його слів, за умови, що судом встановлено, що форма заповіту відповідає вимогам ст.ст. 203, 215, 1247 ЦК України і волевиявлення заповідача було вільним.

Таким чином підстав визнавати заповіт, укладений ОСОБА_6 17.12.2014 року недійсним не має і в задоволенні даного позову слід відмовити.

На підставі ст.ст. 3, 16, 203, 215, 1247, 1248 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 61, 209, 214-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Івано-Франківської області через Городенківський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Федів Л.М.