У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Хопти С.Ф.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 6 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вище зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 вересня 1997 року між нею та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб. У жовтні 2015 року відповідачем було подано позов про розірвання шлюбу. Зазначала, що за час шлюбу у 2007 році вони за рахунок спільних коштів придбали автомобіль марки Chevrolet Lacetti, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також у 2000 році ними було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, в якій вона проживає з дітьми. Цю квартиру було оформлено на ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 24 травня 2000 року, який рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2016 року визнано удаваним правочином та таким, що приховує договір купівлі - продажу вказаної квартири; визнано за нею та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1.

З урахуванням наведеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд стягнути з відповідача грошову компенсацію 1/2 частини у спільному майні подружжя - автомобілі марки Chevrolet Lacetti, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1; з урахуванням інтересів малолітніх дітей, які проживають з матір'ю, виділити їй 3/4 частини вказаної квартири.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 6 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області

від 15 вересня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Поділено спільне сумісне майно подружжя, а саме: визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1та 1/2 частини вказаної квартири залишено у власності ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки спірна квартира була набута подружжям за час шлюбу та за спільні кошти, то це майно є спільною сумісною власністю подружжя й підлягає поділу із визнанням за кожним права власності на 1/2 частину спірного майна, тобто порівну, обставин, що мають істотне значення для відступу від засад рівності часток подружжя не встановлено. Разом з тим, позивачем не надано суду доказів того, що спірний автомобіль було придбано сторонами за час шлюбу та за рахунок спільних коштів.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що спірний автомобіль було перереєстровано на ОСОБА_6 на підставі довідки-рахунку під час перебування сторін у шлюбі, а тому його не можна вважати об'єктом спільної сумісної власності подружжя, який підлягає поділу. Крім того, позивач не заявляла в судовому порядку позовних вимог про визнання недійсним правочину по відчуженню транспортного засобу, як укладеного без згоди іншого з подружжя.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом встановлено, що 20 вересня 1997 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, від якого вони мають двох неповнолітніх дітей: синів, ОСОБА_7, 2000 року народження, та ОСОБА_8, 2009 рокународження.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2016 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 березня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання договору дарування удаваним правочином та визнання права спільної сумісної власності на квартиру задоволено. Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений 24 травня 2000 року приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_13, зареєстрований в реєстрі за номером 694, удаваним правочином та таким, що приховує договір купівлі - продажу вказаної квартири. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на зазначену квартиру.

Згідно з ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка (ч. 3 ст. 70 СК України).

Вирішуючи спір в частині поділу квартири суди виходили з того, що спірна квартира була набута подружжям за час шлюбу та за спільні кошти, то це майно є спільною сумісною власністю подружжя й підлягає поділу із визнанням за кожним права власності на 1/2 частину спірного майна. Обставин, що мають істотне значення для відступу від засад рівності часток подружжя судом не встановлено.

Такі висновки суду є вірними, відповідають обставинам справи.

Згідно з копією квитанції про переказ готівки від 25 вересня 2007 року ОСОБА_4 перерахував закритому акціонерному товариству «Запорізькій автомобілебудівельний завод» 84 460 грн як оплату за автомобіль Chevrolet Lachetti, який було йому передано за актом приймання-передачі від 25 вересня 2007 року.

21 жовтня 2015 року вказаний транспортний засіб знято з обліку та перереєстровано на ОСОБА_6 - мати ОСОБА_4

Відтак, придбання вказаного автомобіля відбулося за час шлюбу.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (ч. 3 ст. 65 СК України).

Частина 4 ст. 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 посилалася на те, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, цінним майном, а відповідач за час шлюбу розпорядився ним на власний розсуд без її письмової згоди.

Таким чином, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону та вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПКУкраїни не надав належної правової оцінки доказам щодо придбання спірного автомобіля сторонами за час шлюбу, а також не перевірив доводів позивачки про те, що відчуження спірного автомобіля відбулося без її згоди.

Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому у п.п. 1, 3 ст. 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, висновки апеляційного суду про те, що спірний автомобіль не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя не грунтуються на доказах та є припущенням, що заборонено законом (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.Ф. Хопта

Судді: Б.І. Гулько

В.І.Журавель

О.В.Закропивний

С.П.Штелик