1Справа № 335/8691/17 2/335/1639/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2017 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Геєць Ю.В., при секретарі Ровенській В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту „Запоріжелектротранс” до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль” про визнання договору недійсним, -

ВТАНОВИВ:

Запорізьке комунальне підприємство міського електротранспорту „Запоріжелектротранс” звернулося з позовом до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль” про визнання договору недійсним, зазначивши про наступне. Запорізьким комунальним підприємством міського електротранспорту „Запоріжелектротранс” було подано позов до ОСОБА_1 про виконання обов’язку в натурі шляхом виконання будівельно-монтажних робіт з переносу двох опор контактної мережі у зв’язку з проведеним будівництвом надбудови магазинів промислових товарів над підземними переходами на пл. Фестивальній у м. Запоріжжі з двох сторін (справа № 331/1255/17).

Під час проектування зазначених будівель, підприємству „Запоріжелектротранс” був наданий проект на погодження. Розглянувши даний проект, підприємство його погодило за умови виносу двох опор контактної мережі за межі будівництва. Відповідач погодився з такою умовою та надав підприємству гарантійний лист про виконання робіт з переносу опор.

Однак, в порушення прийнятих гарантійних обов’язків, відповідач здійснив будівництво двох магазинів на пр. Соборному, 166А (літ. А та літ. Б), але не здійснив виносу опор за межі магазинів.

Фактично, на даний час майно, що належить територіальній громаді м. Запоріжжя (дві опори контактної мережі) та земля, що має цільове призначення – землі транспорту, знаходяться в середині магазинів, що належать іншому суб’єкту, що створює перешкоди у володінні та користуванні зазначеним майном підприємству „Запоріжелектротранс”, за яким це майно закріплене на праві господарського відання.

Підприємство звернулося до зобов’язаної особи з вимогою виконати свої гарантійні зобов’язання з перенесення опор. Відповідач у письмовій формі повідомив, що не має можливості вчинити такі дії у зв’язку з арештом будівель та підготовкою її до продажу з торгів в рамках відкритого виконавчого провадження.

Після звернення до суду про забезпечення позову шляхом заборони реалізації з відкритих торгів будівель відповідача, та подання апеляції ПАТ „ОСОБА_2 Аваль”, підприємству „Запоріжелектротранс” стало відомо про раніше укладений договір іпотеки № 010/17-16/108/2 від 13.05.2008 року та підприємство отримало можливість ознайомитися з текстом оспорюваного договору.

Позивач зазначив, що вважає укладений договір іпотеки таким, що порушує публічний порядок, а також укладений під впливом обману у зв’язку з чим, просить його визнати недійсним.

Вважає, що укладаючи спірний договір іпотеки, одна сторона – ОСОБА_1 ввела іншу сторону ПАТ „ОСОБА_2 Аваль” в оману шляхом надання технічних документів (технічного паспорту) будівлі, які не відповідають фактичним технічним характеристикам будівлі (без відображення в технічній документації опори контактної мережі, що знаходиться в середині будівлі) та замовчувала існування обставин наявності чужого майна, яке є комунальною власністю, наявності права вимоги підприємства „Запоріжелектротранс” та свого обов’язку перед підприємством з перенесення опор. Так як ці обставини перешкоджали або навіть зробили б неможливим укладення договору іпотеки. Інша сторона договору ПАТ „ОСОБА_2 Аваль” в силу такого обману помилилася у властивостях нерухомості, яка приймалася в іпотеку.

Відповідно ст.1 Закону України „Про іпотеку” (надалі - Закон) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця..., нерухоме майно (нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону, предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов:

нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його при належностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Іпотечний договір не містить відповідних застережень, а отже в силу ст. 5 Закону України „Про іпотеку”, предмет іпотеки передано в іпотеку разом з усіма його від’ємними та невід’ємними приналежностями, поліпшеннями, складовими частинами та внутрішніми системами, у тому числі з опорами контактної мережі, що належать підприємству позивача.

Також відповідно до редакції п. 2.1.1 Договору, іпотекодавець гарантував, що предмет іпотеки як внесок до статутного фонду інших юридичних осіб не внесений, прав щодо нього у третіх осіб не має, що не відповідає дійсності та є обманом. Оскільки все майно підприємства „Запоріжелектротранс”, у тому числі, опори контактної мережі внесені до статутного фонду (капіталу) та у підприємства „Запоріжелектротранс” існувало як на момент укладення договору іпотеки, так і на сьогодні право господарського відання та право вимоги щодо свого майна.

Таким чином, укладаючи договір іпотеки, відповідач ОСОБА_1 передав, а відповідач ПАТ „ОСОБА_2 Аваль” прийняв в іпотеку не лише будівлю магазину літ. Б, а й його невід’ємну частину – опору контактної мережі, що знаходилася в середині будівлі та є об’єктом права комунальної власності та не належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності, а також у відповідача ОСОБА_1 відсутні інше майнове право на опори контактної мережі.

Відповідно до Статуту підприємства, засновником підприємства та власником майна є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Все майно підприємства, в т.ч. опори контактної мережі включене до статутного капіталу.

Відповідно до ст. 14 цього Закону, предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об’єктом права комунальної власності і закріплене за відповідним комунальним підприємством на праві господарського відання. Передача в іпотеку цього майна здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідне комунальне підприємство.

Стаття 6 Закону зазначає, що у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.

Майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

Іпотекодавець зобов’язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Відповідно до вищезазначених норм, виходячи зі змісту договору іпотеки та ст. 5 Закону, будівля літ. Б передана в іпотеку разом зі всіма приналежностями, у т.ч. опорами контактної мережі, що належить територіальній громаді та є комунальною власністю.

Ні до підприємства як балансоутримувача ні до власника чи органу управління майном не надходили повідомлення чи запити про надання відповідної згоди.

Посилаючись на зазначене позивач просить суд визнати недійсним договір іпотеки № 010/02-2/21/2 від 20.01.2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством „ОСОБА_2 Аваль” та ОСОБА_1, предметом якого є нерухоме майно: будівля магазину літ. Б, загальною площею 97,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, проспект Соборний, 166-а.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ПАТ „ОСОБА_2 Аваль” в судовому засіданні заперечував проти позову у повному обсязі з підстав викладених в письмових запереченнях, просив відмовити у задоволені позову. Представник відповідача ПАТ „ОСОБА_2 Аваль” також просив накласти арешт на будівлю магазину літ. Б, загальною площею 97,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, проспект Соборний, 166-а, та заборонити відсудження вказаної будівлі в порядку ст. 1057-1 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 20.01.2007 року між ВАТ „ОСОБА_2 Аваль” (правонаступником якого є ПАТ „ОСОБА_2 Аваль” та ОСОБА_1, укладено договір іпотеки № 010/02-2/21/2, посвідчений ОСОБА_3 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 352, згідно до якого в іпотеку Банку передано нерухоме майно, що належить іпотекодавцю на праві власності, а саме: Будівля магазину літ. Б загальною площею 97,3 м.кв., що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 166-А.

Зазначеним договором іпотеки передбачено забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору № 010/02-2/21 від 19.01.2007 року, укладеного між відповідачами у даній справі.

Також встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.11.2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22.06.2016 року, у справі за позовом ПАТ „ОСОБА_2 Аваль” в особі Запорізької дирекції „ОСОБА_2 Аваль” до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, задоволено позовні вимоги. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 010/02-2/21/2 від 20.01.2007 року, посвідчений ОСОБА_3 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 352, а саме: Будівля магазину літ. Б загальною площею 97,3 м.кв., що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 166-А, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на користь ПАТ „ОСОБА_2 Аваль” в особі Запорізької обласної дирекції АТ „ОСОБА_2 Аваль” з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 010/02-2/21 від 19.01.2007 року в сумі 3 296 695, 84 грн. шляхом проведення торгів у виконавчому провадженні за початковою ціною визначеною на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій (а.с. 81-87).

Крім того, встановлено, що Запорізьке комунальне підприємство міського електротранспорту „Запоріжелектротранс” було подано позов до ОСОБА_1 про виконання обов’язку в натурі шляхом виконання будівельно-монтажних робіт з переносу двох опор контактної мережі у зв’язку з проведеним будівництвом надбудови магазинів промислових товарів над підземними переходами на пл. Фестивальній у м. Запоріжжі з двох сторін (справа № 331/1255/17) (а.с. 28-31).

Також судом встановлено, що під час проектування зазначених будівель, підприємству „Запоріжелектротранс” був наданий проект на погодження. Розглянувши даний проект, підприємство його погодило за умови виносу двох опор контактної мережі за межі будівництва. Відповідач погодився з такою умовою та надав підприємству гарантійний лист про виконання робіт з переносу опор (а.с. 25-27).

Однак, в порушення прийнятих гарантійних обов’язків, ОСОБА_1 здійснила будівництво двох магазинів на пр. Соборному, 166А (літ. А та літ. Б), але не здійснила виносу опор за межі магазинів.

Фактично, на даний час майно, що належить територіальній громаді м. Запоріжжя (дві опори контактної мережі) та земля, що має цільове призначення – землі транспорту, знаходяться в середині магазинів, що належать іншому суб’єкту, що створює перешкоди у володінні та користуванні зазначеним майном Запорізькому комунальному підприємству міського електротранспорту „Запоріжелектротранс”, за яким це майно закріплене на праві господарського відання.

Підприємство звернулося до зобов’язаної особи з вимогою виконати свої гарантійні зобов’язання з перенесення опор. Відповідач у письмовій формі повідомив, що не має можливості вчинити такі дії у зв’язку з арештом будівель та підготовкою її до продажу з торгів в рамках відкритого виконавчого провадження.

Відповідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (надалі – Закон),

«іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця…»,

«нерухоме майно (нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення».

Відповідно до ст. 5 зазначеного Закону, предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Відповідно до Застереження 2 п. 1.3.1 Договору іпотеки, «предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його від’ємними та невід’ємними приналежностями, поліпшеннями, складовим частинами та внутрішніми системами, що існують на момент укладення цього договору та виникнуть у майбутньому».

Також, відповідно до редакції п. 2.1.1 Договору, іпотекодавець гарантував, що предмет іпотеки як внесок до статутного фонду інших юридичних осіб не внесений, прав щодо нього у третіх осіб не має, що не відповідає дійсності та є обманом. Оскільки все майно підприємства «Запоріжелектротранс», у тому числі опори контактної мережі внесені до статутного фонду (капіталу) та у підприємства «Запоріжелектротранс» існувало як на момент укладення договору іпотеки так і на сьогодні право господарського відання та право вимоги щодо свого майна.

Таким чином, укладаючи договір іпотеки, відповідач ОСОБА_1 передав, а відповідач ПАТ „ОСОБА_2 Аваль” прийняв в іпотеку не лише будівлю магазину літ. А, а й його невід’ємну частину – опору контактної мережі, що знаходилася в середині будівлі та є об’єктом права комунальної власності та не належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності, а також у відповідача ПАТ „ОСОБА_2 Аваль” відсутнє інше майнове право на опори контактної мережі.

Відповідно до Статут підприємства, Засновником підприємства та Власником майна є територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. Все майно підприємства, в т.ч. опори контактної мережі включене до статутного капіталу.

Відповідно до ст. 14 цього Закону, предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що є об'єктом права комунальної власності і закріплене за відповідним комунальним підприємством на праві господарського відання. Передача в іпотеку цього майна здійснюється після отримання у встановленому законом порядку згоди органу місцевого самоврядування, до сфери господарського відання якого належить відповідне комунальне підприємство.

Стаття 6 Закону, зазначає, що у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.

Майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників.

Іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Відповідно до вищезазначених норм, виходячи зі змісту договору іпотеки та ст. 5 Закону, будівля літ. А передана в іпотеку разом зі всіма приналежностями – у т.ч. опорами контактної мережі, що належать територіальній громаді та є комунальною власністю. Ні до підприємства як балансоутримувача ні до власника чи органу управління майном не надходили повідомлення чи запити про надання відповідної згоди.

Іпотекодавець всупереч вимогам ст. 6 Закону, не повідомив іпотекодержателя про права та вимоги підприємства „Запоріжелектротранс”.

По суті, укладаючи договір іпотеки, іпотекодатель передав, а іпотекодержатель прийняв разом з майном, що належить йому на праві власності і майно територіальної громади (опору контактної мережі) у протизаконний спосіб.

Так, відповідно до ст. 14 Закону України „Про іпотеку”, не можуть бути предметом іпотеки об’єкти права державної власності, що не підлягають приватизації.

Конституційний Суд України своїм Рішенням від 01.07.1998 року № 9-рп щодо Закону „Про приватизацію державного майна” зазначив, що за відсутності окремого законодавства про приватизацію об’єктів комунальної власності включення цих питань до закону, що регулює приватизацію державного майна, не є підставою для визнання його окремих положень неконституційними.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про приватизацію державного майна” відчуження майна, що перебуває в комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону та інших законів з питань приватизації. Тобто дія зазначеного Закону розповсюджується також на об’єкти права комунальної власності.

Правове регулювання приватизації об’єктів комунальної власності здійснює Закон України „Про приватизацію державного майна”, ст. 5 якого встановлює, що об’єкти, які мають загально державне значення, приватизації не підлягають. Зокрема, до них належать об’єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому - міський електротранспорт (п. г) ч.2 ст. 5).

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про міський електричний транспорт”, міський електричний транспорт - складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів; об'єкти міського електричного транспорту - рухомий склад, контактні мережі, тягові підстанції, колії трамвайні та метрополітену, а також споруди, призначені для забезпечення надання транспортних послуг.

Таким чином, опори контактної мережі, які призначені для забезпечення надання транспортних послуг, є об’єктами міського електротранспорту, діяльність якого пов’язана з наданням послуг населенню з перевезення пасажирів, тобто належать до об’єктів, що не підлягають приватизації, а отже, не можуть бути передані в іпотеку та відчужені.

Також, право власності на майно територіальної громади (опори контактної мережі підприємства „Запоріжелектротранс”), яке розташоване в середині майна, що є предметом іпотеки, не припинено, тому земельна ділянка під ним відноситься до категорії земель транспорту (ст. 74 Земельного кодексу України) та знаходиться в користуванні підприємства, що підтверджується листом № 018-пі від 16.05.2017 року Управління з питань земельних ресурсів Запорізької міської ради.

Отже, спірний договір іпотеки укладено в порушення вимог ст. 14 Закону України „Про іпотеку” та ст. 5 Закону України „Про приватизацію державного майна”.

Окрім того, спірний договір іпотеки укладений в порушення ст. 576 та ст. 583 ЦК України. Так, відповідно до ст. 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно, що може бути відчужене і на яке може бути звернене стягнення. Як зазначалося вище, опори контактної мережі, що передані в іпотеку разом з будівлею не можуть бути відчужені і на них не може бути звернене стягнення. Також в силу ст. 583 ЦК України, оскільки укладаючи договір іпотеки будівлі разом зі всіма приналежностями у т.ч. з опорою контактної мережі, що знаходиться в середині будівлі, іпотекодавець не був власником цієї частини іпотеки та не мав згоди власника.

Позивач – Запорізьке комунальне підприємство міського електротранспорту „Запоріжелектротранс” є суб’єктом комунальної власності, засноване на власності територіальної громади. Все майно підприємства є комунальною власністю та закріплене за цим підприємством на праві господарського відання.

Відповідно до ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємницької діяльності, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту право господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб’єкт підприємницької діяльності, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Відповідно до ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, передача в іпотеку будівлі по пр. Соборному, 166А (літ. Б) разом з опорою контактної мережі, яка знаходиться в середині будівлі магазину та є невід’ємно пов’язаною із землею, на якій вони знаходяться та переміщення якої є неможливим без її знецінення та зміни її призначення, є протизаконним та таким, що порушує норми чинного законодавства.

Таким чином, договір іпотеки № 010/02-2/21/2 від 20.01.2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством „ОСОБА_2 Аваль” та ОСОБА_1 підлягає визнанню недійсним відповідно до вимог ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Крім цього, ПАТ „ОСОБА_2 Аваль” звернулось до суду з заявою, в якій посилаючись на ч. 5 ст. 1057-1 ЦК України просило у разі визнання недійсним іпотечного договору накласти арешт на нерухоме майно: будівлю магазину літ. Б, загальною площею 97,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, проспект Соборний, 166-а та заборонити його відчуження.

Відповідно до ч. 5 ст. 1057-1 ЦК України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.

Частина 5 ст. 1057-1 ЦК України набрала чинності з 04.11.2012 року.

Частина 1 ст. 58 Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Отже, норми Закону № 5405-VI від 02.10.2012 року, якими ЦК України доповнено статтею 1057-1, набрали чинності 04.11.2012 року, тобто після укладення спірного іпотечного договору, який було укладено 20.01.2007 року, що виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка була висловлена в постанові у справі № 6-2705цс16 від 22.02.2017 року.

З урахуванням встановлених судом обставин відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, судовий збір у розмірі 1600 грн. у даній справі підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту „Запоріжелектротранс” до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства „ОСОБА_2 Аваль” про визнання договору недійсним – задовольнити.

Визнати недійсним договір іпотеки № 010/02-2/21/2 від 20.01.2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством „ОСОБА_2 Аваль” та ОСОБА_1, предметом якого є нерухоме майно: будівля магазину літ. Б, загальною площею 97,3 кв.м., що знаходиться за адресою: Запорізька область, місто Запоріжжя, проспект Соборний, 166-а.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізького комунального підприємства міського електротранспорту „Запоріжелектротранс” судовий збір у розмірі 1600 грн.            

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.

Суддя: Ю.В.Геєць