ГОСПОДАРСЬКИЙ |
| ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ |
П О С Т А Н О В А
Іменем України
26.07.06 Справа № 9/451пд
Суддя Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали справи за позовом
Прокурора м. Красний Луч в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у м. Красний Луч Луганської області
до 1. Приватного малого підприємства «Восток-Сервіс», м. Красний Луч
2. Державного підприємства «Донбасантрацит», м. Красний Луч
про визнання недійсними договору
в присутності представників:
від заявника –Кадацький М.В., посвід. № 944 від 10.01.06
від позивача –Яковлєв О.І., стар.держ.под.інсп., дов. № 9739/10-25 від 28.12.05,
від 1-го відповідача –не прибув,
від 2-го відповідача –Полякова Н.Л., юрисконсульт, дов. № 1-1/479 від 09.03.06.
Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили з 1 вересня 2005 року, до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.
Тому, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі у судовому засіданні 14.06.2006р. продовжено за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Суть спору: прокурором заявлена вимога про:
* визнання договору купівлі-продажу № 08-10-04 від 08.10.04р., укладеного між 1-м відповідачем, ПМП «Восток-Сервіс»та 2-м відповідачем, ДП «Донбасантрацит»в особі ВП ш. «Краснолуцька»недійсним як такого, що скоєний з ціллю, протиправною інтересам держави та суспільства,
* застосування до сторін правових наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, стягнувши в доход держави все одержане сторонами за даною угодою.
2-й відповідач проти позову заперечує, вважає його таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Позивачем без додаткової перевірки прийнято до уваги рішення Краснолуцького міського суду Луганської області від 06.12.05р. про визнання недійсними установчих документів ПМП «Восток-Сервіс», оскільки справа розглядалась в супереч компетенції щодо розгляду цієї справи згідно ст. 15 ЦПК України.
Крім того позивачем не доведено мету, яка б суперечила інтересам держави та суспільства а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання негативних наслідків при укладенні спірного договору.
1-й відповідач відзив та витребувані документи суду не надав.
В обгрунтування своїх вимог прокурор виклав таке.
Проведеною прокуратурою м. Красний Луч перевіркою встановлено що між 1-м відповідачем, ПМП «Восток-Сервіс»та 2-м відповідачем в особі відособленого підрозділу шахти «Краснолуцька»на підставі довіреності № 1-1/2119 від 27.09.04р., виданої ДП «Донбасантрацит», було укладено письмовий договір купівлі-продажу № 08-10-04, на підставі якого 1-м відповідачем було поставлено та передано у власність 1-го відповідача відповідно до податкової накладної № 134 від 29.10.04р. товари на суму 86625 грн., у т.ч. ПДВ –14437,5 грн.
За передані товари 2-м відповідачем було перераховано грошові кошти на рахунок 1-го відповідача платіжними дорученнями всього на загальну суму 173250 грн.
Рішенням Краснолуцького міського суду Луганської області від 06.12.05р. визнано недійсними установчі документи ПМП «Восток-Сервіс», а також свідоцтво платника ПДВ з моменту його видачі, тобто з 17.07.97р. Зазначені документи визнані недійсними у зв’язку з реєстрацією підприємства на підставну особу.
Прокурор посилається на ст. 207, 208 ГК України та абз. 2 п. 19 роз’яснень ВАС України № 02-5/111 від 12.03.99р. з наступними змінами.
Оцінивши доводи позивача і 2-го відповідача, надані докази, суд дійшов висновку про наступне.
В обгрунтування позову позивачем зроблено посилання на протиправність умислу лише у 1-го відповідача. Враховуючи наведене, встановлення умислу підприємства на укладання угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства і має бути предметом дослідження у цій справі. Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням Краснолуцького міського суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та припинення державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Така ознака, як за відомість, означає, що сторони (сторона) виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалась, і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відтак, рішення міського суду не звільняє адміністративний суд від встановлення наявності умислу підприємства на укладання угоди, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Відповідно до ст. 203 ЦК України:
· зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
· Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
· Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
· Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
· Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 207 ЦК України:
· Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ст. 215 ЦК України:
· Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою. П’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
· Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Юридичним наслідком припинення державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у т.ч. держави. Сам факт припинення державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
У матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства. Навпаки, встановлені судом факти свідчать про те, що 1-й відповідач сплатив продавцю в ціні товару податок на додану вартість.
Отже, висновок податкового органу про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтуються на обставинах, які не мали правового значення для справи.
Сама по собі угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.
Цивільний кодекс України не містить такі публічно-правові наслідки укладання недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції –стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладання угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладання угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України) не є адміністративно-правова конфіскація.
Цивільний кодекс України не має норми, яка була б аналогічною, зокрема за наслідками ст. 49 ЦК УРСР.
За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в:
1. У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 28.07.2006р.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя А.Г.Ворожцов