а
ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2009 р. Справа № 2-а-3283/09/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чернюк Алла Юріївна ,
При секретарі судового засідання: Котюжанській Тетяні Олександрівні
За участю представників сторін:
позивача : не зявився
відповідача : ОСОБА_1
розглянувши матеріали справи
за позовом : Лівобережного міжрайонного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
до : ОСОБА_1
про : стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю
ВСТАНОВИВ :
Лівобережний міжрайонний центр зайнятості - робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 незаконно отриманої допомоги по безробіттю та вартості наданих соціальних послуг в загальній сумі 1972 грн. 50 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 19.11.2007 року ОСОБА_1 був зареєстрований в Лівобережному міжрайонному центрі зайнятості як такий, що шукає роботу. 26.11.2007 року ОСОБА_1, який перебував на обліку у Лівобережному міжрайонному центрі зайнятості як безробітний, було призначено допомогу по безробіттю в розмірі 55% від середньомісячного заробітку на підставі довідки №173 від 26.11.2007 року, виданою Вінницьким будівельним технікумом, з подальшим зменшенням відповідно до п.2 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”. Однак, 16.03.2008 року працівниками центру зайнятості було складено Акт за №439, в якому було зафіксовано, що ОСОБА_1 працював в Київському національному університеті будівництва і архітектури з 01.09.2007 по 30.06.2008 року. З огляду на вказане, на думку позивача, відповідачем було порушено вимоги ст. 36 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, в результаті чого він протиправно отримав кошти в загальній сумі 1972 грн. 50 коп., які підлягають стягненню на користь центру зайнятості.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча, як свідчить розписка про отримання повістки ( а.с. 35) був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. Відповідно до ст. 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення позивача належним чином про час і місце розгляду судової справи з його участю та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів. Отже суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача відповідно до положень ст. 128 КАС України.
Відповідач позовні вимоги не визнав, наголошуючи на тому що в Київському національному університеті будівництва і архітектури він працював лише до листопада 2007 року та відповідно отримав дохід лише в листопаді 755 грн. 50 коп.
Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Громадянин ОСОБА_1 на підставі заяви (а.с.5) був зареєстрований в Лівобережному міжрайонному центрі зайнятості як такий, що шукає роботу, у зв’язку із чим йому було надано статус безробітного.
В судовому засіданні встановлено, що 26.11.2007 року відповідачу, який перебував на обліку у Лівобережному міжрайонному центрі зайнятості як безробітний, на підставі довідки №173 від 26.11.2007 року, виданою Вінницьким будівельним технікумом, було призначено та виплачено допомогу по безробіттю в розмірі 55% від середньомісячного заробітку з подальшим зменшенням її відповідно до п.2 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.
24 жовтня 2008 року позивач надіслав на адресу Київського національного університету будівництва і архітектури запит щодо надання інформації щодо факту отримання відповідачем доходу на вказаному підприємстві з 4 кв. 2007 по 4 кв.2008року. 16.03.2009 року Лівобережним міжрайонним центром зайнятості проведено перевірку щодо факту роботи ОСОБА_1 в інституті у період 4 кварталу 2007 р.
За наслідками вказаної перевірки позивачем винесено акт №439 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, яким встановлено, що матеріальна допомога , виплачена в період одночасного перебування ОСОБА_1 на обліку в центрі зайнятості і роботи в Інституті післядипломної освіти КНУБА з 26.11.2007 року по 30.06.2008 року підлягає поверненню.
Надавши юридичну оцінку наданим доказам суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно ст. 2 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.
Згідно із ч. 2 ст. 36 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. У разі виїзду особи, зареєстрованої в установленому порядку як безробітна, за межі України з метою працевлаштування чи здійснення іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку, така особа зобов'язана повідомити про це державну службу зайнятості.
Абзацом 1 ч. 3 цієї статті Закону передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до вимог п.5 ст.12 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” виконавча дирекція Фонду та її робочі органи контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду.
Розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних Пенсійного фонду України та Державної податкової адміністрації України, а в разі необхідності - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.
Так, порядком обміну інформацією між Державною податковою адміністрацією України, Пенсійним фондом України та Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, затвердженого спільним наказом Міністра праці та соціальної політики та Голови Державної податкової адміністрації України від 12.07.2006 року №529/407, було врегульовано процедуру обміну інформацією у 2007 році між Державною податковою адміністрацією України, Пенсійним фондом України та Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України - виконавчою дирекцією Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття про отримані особами, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості як безробітні, доходи від провадження підприємницької діяльності, виконання роботи за трудовим договором, у тому числі за сумісництвом та під час роботи закордоном, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими угодами, ведення особистого селянського господарства, отримання пенсії.
З наведеного слідує, що зазначений порядок регулює процедуру обміну інформацією лише у 2007 році, тоді як його дія на 2008-2009 роки, не продовжувалася, інших нормативно-правових актів, якими б врегульовувались спірні правовідносини щодо проведення перевірки обґрунтованості виплат матеріального забезпечення чинне законодавство не містить.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, перевірка відповідача проведена в 2009 році, тобто на момент складення акту №439 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, вказаний вище порядок не діяв.
Відповідно ж до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, згідно акту № 439 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, при його складанні позивач керувався “Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №357 від 20 березня 2006 року.
Однак, відповідно до п.1 вказаного Порядку, він визначає механізм проведення розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення у 2006 році. Строк дії зазначеного Порядку згідно постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №98, було продовжено, проте лише на 2007 рік.
Таким чином, на час проведення позивачем перевірки в 2009 році, строк дії вказаного Порядку закінчився, а тому посилання на нього в акті розслідування є безпідставним.
Судом також з’ясовано, що факт порушення ОСОБА_1 вимог Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” позивачем встановлено на підставі наказу про зарахування викладачів на умовах погодинної оплати праці від 3 вересня 2007 року. Зокрема, відповідно до наданої керівнику Лівобережного міжрайонного центру зайнятості інформації, дохід ОСОБА_1 отримав лише у листопаді 2007 року в розмірі 755 грн.50 коп. (а.с. 11).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд враховує також те, що позивачем не надано суду доказів щодо прийняття керівництвом Лівобережного міжрайонного центру зайнятості рішення про проведення перевірки за результатами якої складено акт №439 від 16.03.2009 року, а також рішення про повернення коштів отриманих відповідачем з порушенням Закону України “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” позивачем суду не надано.
В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тому при вирішені справи про стягнення з фізичної особи коштів на підставі рішення суб’єкта владних повноважень, суд перевіряє дані рішення відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного, оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем вказані вище критерії не дотримано, а дії останнього щодо проведення перевірок та складання відповідних актів на підставі яких заявлено позов про стягнення, є такими, що вчинені у спосіб, не передбачений чинним законодавством.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
На підставі вищенаведеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні позову Лівобережного міжрайонного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю відмовити повністю.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 02.10.09
Суддя /підпис/ Чернюк Алла Юріївна
копія вірна
суддя:
секретар: