Апеляційний суд Житомирської області
м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 24, 10008, (0412) 47-26-44
Ухвала
Іменем України
№648/2010
28 вересня 2010 року. м. Житомир.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Фоміна Ю.В.
суддів: Ткача С.О., Михайловського В.І.
з участю:
прокурора Сидоренка О.П.
засудженого ОСОБА_1
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляціями прокурора Баранівського району Воронухи Д.С. та засудженого ОСОБА_1 на вирок Баранівського районного суду від 30 липня 2010 року щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, поляка, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, інваліда 3-ї групи, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимого:
-6 липня 1982 року Баранівським районним судом Житомирської області за ст. 142 ч. 3 КК України на 10 років позбавлення волі;
-3 листопада 1993 року Полонським районним судом Хмельницької області за ст. 81 ч. 2 КК України на один рік і шість місяців позбавлення волі;
-19 травня 1995 року Полонським районним судом Хмельницької області за ст. ст. 81 ч. 3, 208 КК України на чотири роки і шість місяців позбавлення волі;
-13 грудня 1999 року Баранівським районним судом Житомирської області за ст. 206 ч. 3 КК України на 6 років позбавлення волі;
- 08 жовтня 2009 року вироком Великобурлукського районного суду Харківської області, зміненим ухвалою апеляційного суду Харківської області від 04 лютого 2010 року, за ст. ст. 185 ч. 3, 289 ч. 2, 70 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна,
засудженого за частиною 2 статті 186 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 ч. 4 КК України, до призначеного покарання приєднана частина не відбутого покарання призначеного вироком суду від 08 жовтня 2009 року, із змінами внесеними ухвалою апеляційного суду Харківської області від 04 лютого 2010 року, якою ОСОБА_1 за ст. 289 ч. 2, 185 ч. З КК України визначене покарання 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна (т. 2 а. с. 34-37), остаточно визначене ОСОБА_1 покарання 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
Суд визнав ОСОБА_1 винним і засудив за те, що він 27 вересня 2007 року близько 21 -ї години в селі Марківка Баранівського району Житомирської області, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння в будинку ОСОБА_2, за попередньою змовою з особою, справу щодо якої було виділено в окреме провадження, відкрито, в присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 JI.I. викрали кошти і майно ОСОБА_2 на загальну суму 1108 грн. 80 коп. (580 гривень, мобільний телефон „Нокія”, аудіомагнітофон „Nevir”, продукти харчування). При цьому, ОСОБА_1 заподіяв ОСОБА_2 легке тілесне ушкодження.
В апеляції прокурор Баранівського району Воронуха Д.С. просить вирок суду змінити, вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. 186 ч. 2 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 ч. 4 КК України зарахувати покарання частково відбуте за попереднім вироком Великобурлукського районного суду Харківської області від 08.10.2009 року, зміненого ухвалою апеляційного суду Харківської області від 04.02.2010 року і призначити ОСОБА_1Е остаточне покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Мотивує тим, що суд призначаючи остаточне покарання на підставі ст. 70 ч. 4 КК України, шляхом приєднання до призначеного покарання частини не відбутого покарання за попереднім вироком, фактично призначив покарання за сукупністю злочинів, що є невірним.
В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду, справу направити на новий судовий розгляд. Мотивує тим, висновок суду про винність не стверджується дослідженими доказами. Стверджує, що злочину не вчиняв Вирок є також незаконним, так як порушено його право на захист під час ] досудового слідства. Огляд місця події та інші слідчі дії проводились без його і участі. Очні ставки з свідками і потерпілим не проведені. Суд розглянув справу не врахувавши, що він є інвалідом 3-ї групи по зору. Не дана оцінка тому факту, що як предмет злочину був вилучений у ОСОБА_4 телефон „Нокія-3310”, у той час як у потерпілого вкрали телефон „Нокія-8210” (т. 1 а. с. 101. Окремі свідки судом взагалі допитані не були (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6І.).
Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_1, який підтримав доводи своєї апеляції і заявив клопотання про розгляд справи без участі адвоката, заперечення прокурора проти апеляцій засудженого і його доводи на підтримку апеляції прокурора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи учасників судового розгляду, колегія суддів визнала, що апеляції прокурора та засудженого задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у відкритому викраденні чужого майна, поєднаному із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб стверджується сукупністю доказів зібраних досудовим слідством у встановленому законом порядку, що повно та всебічно досліджені судом.
Мотивуючи обвинувальний вирок, суд послався на оголошені, у зв’язку з смертю, показання потерпілого ОСОБА_2 який пояснював, що 27 вересня 2007 року разом з ОСОБА_3, Сингаївськими та іншими чоловіком і жінкою розпивали спиртні напої. Прокинувся серед ночі під ліжком. Вранці встановив, що з будинку пропали гроші в сумі 580 гривень, мобільний телефон „Нокія” із зарядним пристроєм магнітофон чоловічий одяг і продукти харчування (т. 1 а. с. 20-21).
У вироку суд послався на показання засудженого ОСОБА_7 про те, що він разом з ОСОБА_1Е 27 вересня 2007 року, після вживання спиртних напоїв в будинку ОСОБА_2, в присутності ОСОБА_3 пограбували господаря. Він забрав у поклав у мішок двоє спортивних штанів, чоловічу зимову куртку, електопереноску, плащ ОЗК, пристрій для зарядки телефону. Пізніше ці речі вилучили працівники міліції. ОСОБА_1 з кишені потерпілого забрав гроші і мобільний телефон червоного кольору. ОСОБА_2 намагався перешкодити ОСОБА_1, однак той ударив його кулаком в область лівого плеча.
Суд також правильно послався на показання свідка ОСОБА_3, який вказав на ОСОБА_1 і ОСОБА_7 як осіб, що 27 вересня 2007 року у його присутності відкрито викрали майно ОСОБА_2. Аналогічні покази ОСОБА_3 дав при відтворенні обстановки та обставин події (т. 1 а. с. 61-62).
При розгляді справи суд дослідив показання свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_8. Вони ствердили, що 27 вересня 2007 року ОСОБА_1 був у них в гостях з дружиною, розпивали алкогольні напої. Десь близько 20 години їх син ОСОБА_7 разом з ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 повели додому ОСОБА_2. Пізніше з’ясувалось, що син приніс додому в поліетиленовому мішку викрадені у ОСОБА_2 речі, які були виявлені і вилучені працівниками міліції (а. с. 24, 35-36 т. 1).
Суд також правильно послався на вирок Баранівського районного суду від 16 березня 2009 року, яким ОСОБА_7 був визнаний винним і засуджений за вчинення разом з ОСОБА_1 даного злочину. Згідно вироку, засуджений ОСОБА_7, свідки ОСОБА_3, ОСОБА_1 JI.I. підтвердили факт відкритого викрадення ОСОБА_1 у їх присутності майна ОСОБА_2. Вирок не оскаржувався.
Тому, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено та погоджується з кваліфікацією його дій за ст. 186 ч. 2 КК України.
Суд дав належну оцінку показанням засудженого ОСОБА_1. У вироку вказав, чому враховані докази досліджені судом і яким чином вони спростовують його доводи і стверджують вину засудженого.
Є безпідставними твердження ОСОБА_1 про те, що слідчий під час досудового слідства і суд під час розгляду справи по суті пред’явленого обвинувачення порушили його право на захист. Під час досудового слідства ОСОБА_1 роз’яснялись його права і обов’язки, що стверджується підписами процесуальних документів. При закінченні досудового слідства ОСОБА_1 з участю захисника ознайомився з матеріалами справи і заяв чи зауважень не висловлював (т. 1 а. с. 153). Під час судового розгляду, ОСОБА_1 відмовився від участі адвоката, що вказано у протоколі судового засідання від 09 липня 2009 року (т. 2 а. с. 78).
Є безпідставними доводи ОСОБА_1 про те, що суд не допитав свідка ОСОБА_3І, так як у протоколі судового засідання в томі 2 на аркуші справи 83. є запис про його допит. Свідок ОСОБА_1 JI.I. - дружина засудженого, не допитувалась судом і це не є порушенням, так як вона мала право відмовитись від дачі показів.
Таким чином, всі очевидці подій були допитані.
У постанові про порушення кримінальної справи вказано, що у ОСОБА_2 був викрадений телефон „Нокія-8210”, який йому придбав син (а. с. 1 т. 1). Викрадений у ОСОБА_2 телефон, 08 січня 2008 року добровільно видала слідству дружина засудженого - ОСОБА_1 JI.I. (т. 1 а. с. 92). Таким чином спростовані доводи ОСОБА_1 про те, що він не викрадав телефон, а вилучений працівниками міліції телефон у його дружини, куплений ним особисто.
Той факт, що ОСОБА_1 є інвалідом 3-ї групи, не вплинуло на об’єктивність дослідження доказів по справі судом першої інстанції.
За наведених обставин, з мотивів вказаних засудженим ОСОБА_1 б апеляційній скарзі, не встановлено підстав для задоволення апеляції і скасування вироку суду.
В апеляції прокурор вважає, що суд призначив остаточне покарання за сукупністю злочинів, у той час як у вироку суду відсутнє таке посилання. Суд першої інстанції призначив остаточне покарання ОСОБА_1 керуючись ч. 4 ст. 70 КК України. Він врахував не відбуте покарання за попереднім вироком суду від 08 жовтня 2009 року, а прокурор просить апеляційний суд призначити остаточне покарання зарахувавши покарання частково відбуте за попереднім вироком суду. Так як апеляція прокурора не мотивована належним чином, a суд першої інстанції може вирішити всі сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, відповідно до вимог ст. ст. 409, 411 КПК України, колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляції прокурора.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів -
ухвалила:
апеляцію прокурора Баранівського району Воронухи Д.С. та засудженою ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Баранівського районного суду від 30 липня 2010 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Судді: